Англійська мова

Визначення і загальна характеристика

АНГЛІ́ЙСЬКА МО́ВА — мова, що належить до західної гілки германських мов індоєвропейської мовної сімʼї. А. м. — найрозпо­всюдженіша (після китайської) мова у світі. Одна з офіц. та робочих мов ООН. Вона є рідною для більш як 400 млн мешканців Великої Британії, Ірландії, США, Канади, Австралії, Нової Зеландії, Пд.-Афр. Республіки та ін. колиш. британ. колоній. А. м. — держ. мова країн Британ. спів­дружності: Австралії, Нової Зеландії і Канади (поряд із франц.) та США. В Індії, Паки­стані та 15-ти країнах Африки, зокрема у Ніґерії, Кенії, Ґані, Танзанії та ін., вона є офіц. поряд із нац. мовами. А. м. функціонує в кількох варіантах: британ., амер., канад., австрал., новозеланд. та ін., що від­різняються пере­важно лексикою й фонетикою. Напр., лексикологи нараховують понад 10 тис. лексич. канадизмів, тобто слів і виразів, значе­н­ня або вжива­н­ня яких специфічне лише для Канади. Роз­виток А. м. про­йшов три істор. періоди: староанглійський (прибл. 450–1100), середньоанглійський (прибл. 1100–1500) і новоанглійський (після 1500 р.). Староангл. період починається після залише­н­ня Британії римлянами і захопле­н­ня її у 5–6 ст. герман. племенами англів, саксів та ютів, які роз­мовляли спорідненою з тодішніми фризькою, нідерланд. та нижньонім. мовами. Ці племена від­тіснили корін­не кельтське насел. (брити й ґели) у гірські Велс, Шотландію та на п-ів Корнвол. Сакси осіли західніше й пів­ден­ніше р. Темза, юти — на крайньому Пд. Сх., англи — пів­ден­ніше р. Темза (звідси й існува­н­ня сучас. діалектів — кентського, західно-саксон. та англ.). До 9 ст. більшою частиною Британії вже заволоділи скандинав. вікінґи. Тільки зх. сакси зберегли свою незалежність, і їхня мова за короля Альфреда Великого (849–900) стала мовою королів. двору, школи та науки. Під впливом християнства (6 ст.) в Англії було за­проваджено лат. письмо, на якому в 7 ст. створені перші літ. памʼятки (духовні гімни). Староангл. мова була флективною мовою із значним шаром лексики латинського і не­знач. кількістю слів кельтського та данського походже­н­ня. Саме мова вихідців зі Скандинавії зумовила початок від­мира­н­ня закінчень і пере­хід до спілкува­н­ня за допомогою основ слів та кореневих слів, значе­н­ня яких були зро­зумілі мовцям герман. племен тодіш. Британії. Середньоангл. період в історії А. м. роз­починається від завоюва­н­ня 1066 Англії норманами, які принесли в країну старофранц. наріч­чя, що стало мовою держ. установ, церкви, армії та школи. Більш ніж 300-річний тиск франц. мови на англ., особливо після 1240, коли доти панівні нормано-французи змушені були змиритися зі своїми англ. сусідами, збагатив словник А. м., який зріс від 50– 60 тис. лексем у староангл. період до 100–125 тис. у середньоанглійський. Багато англосаксон. слів витіснили франц. з тим самим значе­н­ням. Франц. мова почала по­ступатися А. м. тільки від 1362, коли остан­ню за­проваджено в судочинстві. 1483 парламент. закони також почали видавати рідною англійцям мовою, а 1485 введено викла­да­н­ня А. м. у школі. За кількавікового колоніал. тиску на А. м. 85 % її словника складали слова франц. і лат. походже­н­ня. До кін. 14 ст. морфол. система А. м. набуває майже сучас. стану: імен­ники, прикметники й дієслова частково втрачають свої закінче­н­ня, внаслідок чого межі між частинами мови стають нечіткими. Закріплюється у роз­повід­них рече­н­нях прямий порядок слів (під­мет — присудок — додаток — об­ставина), зро­стає роль служб. дієслів та при­ймен­ників. А. м. стає в основному аналітичною.

Сучасна літ. А. м. склалася на основі лондон. діалекту. Звук. система А. м. складається з 20-ти голосних, зокрема 8-ми дифтонгів, і 24-х приголосних. Словес. наголос падає здебільшого на перший склад кореня. Ненаголошені голосні, як правило, за­знали редукції. Для А. м. характерні два осн. типи інтонації: ви­східний і спадний. У сучас. літ. А. м. від­сутня категорія грамат. роду. В імен­никах два від­мінки; прикметники не від­мінюються і не узгоджуються з імен­никами. Дієслова мають чотири часи. Словник. склад А. м. у період Від­родже­н­ня і класицизму збагатився за рахунок лат., грец., італ. та іспан. слів. Колоніал. екс­пансія Великої Британії в 17–19 ст. сприяла як світ. поширен­ню, так і збагачен­ню А. м. словами афр., австралій., азіат. та ін. походже­н­ня. Найновіший 12-томний Оксфордський словник А. м. 1998 подає 616 тис. словоформ і важить 54,5 кг. Політ. стабільність англомов. країн і насамперед США ще більше сприяла глобал. поширен­ню та під­несен­ню пре­стижності А. м.

Зна­йомство українців з А. м., її носіями та їхньою країною сягає періоду Київ. Русі (див. Велика Британія). Ви­вче­н­ня А. м. на укр. теренах роз­починається лише з 2-ї пол. 19 ст. Так, у Київ. університеті від 1843 серед обовʼязкових для ви­вче­н­ня іноз. мов була й А. м.; у цей же період у Великій Британії зʼявляються перші праці про укр. фольклор, стат­ті славіста В. Морфіл­ла про укр. мову й Т. Шевченка з уривками ним же пере­кладених Кобзаревих творів. В Україні в цей час М. Костомаров уперше пере­кладає поет. твори Дж. Байрона та В. Шек­спіра, а 1877 у Львові виходять спрощені перекл. О. Авдиковського «Робінзона Крузо» Д. Дефо та «Хатини дядька Тома» («Дядько Фома») Г. Бічер-Стоу. Пізніше П. Куліш пере­клає твори Дж. Байрона «Дон Жуан» і «Чайльд-Гарольдова мандрівка» (білим віршем), а також 15 шек­спір. трагедій та комедій, які від­редагував і видав у Львові І. Франко.

А. м. ви­вчали у київ. приват. г-зії В. Науменка (від­крита 1 вересня 1905), у навч. плані якої серед обовʼязкових, крім франц. та нім. мов, була й А. м. 1909 на території України (крім Галичини) існувало 9 реал. шкіл, де ви­вчали А. м. як обовʼязк. предмет. Однак ви­вче­н­ня й дослідж. А. м. на території України не мало заг. пошире­н­ня і впродовж перших десятиріч 20 ст. Традиційно та з політ. міркувань перед 2-ю світ. війною пере­вага у ви­вчен­ні іноз. мов від­давалася нім. мові. А. м. викладали лише в окремих мор. училищах, пед. і тех. ін­ститутах, де її за­проваджено в 30-х рр. Масове впровадже­н­ня А. м. у вищих та серед. школах почалося (також із політ. міркувань) у перші роки після 2-ї світової війни. Тоді ж почали створювати школи і спец­школи-інтернати для по­глибл. ви­вче­н­ня А. м. Так, 1946 створено 3 спец. школи-інтернати (в Києві, Харкові та Одесі) з метою під­готовки дипломат. працівників для України, яка стала 1945 чл. ООН. Однак через кілька років їх пере­творено на звичайні спец­школи, а згодом і зовсім закрито. Зате від­крито пед. ін­ститути іноз. мов у Києві, Білій Церкві (пере­ведений у Горлівку) та в Одесі, а також факультети іноз. мов з англ. від­діл. при всіх пед. ін­ститутах України. Після проголоше­н­ня держ. незалежності України А. м. здобуває дедалі більше місце в навч. закладах. У 2000–01 навч. році А. м. ви­вчали у 16 438 серед. школах із 21 519. Серед них 2363 — школи з по­глибл. ви­вче­н­ням А. м., т. зв. англійські школи. Крім того, А. м. ви­вчають у багатьох дит. садках і на різноманіт. курсах.

За остан­ні десятиріч­чя значно зросла кількість наук.-пед. кадрів вищої кваліфікації — канд. і д-рів наук, професорів-англістів. Першими д-рами наук з англістики в Україні стали в 60– 70-х рр. А. Корсаков, М. Ляховницький, І. Почепцов, О. Старикова, Ю. Жлуктенко, В. Акуленко, Е. Скороходько, В. Кухаренко. Ці та ін. вчені під­готували чимало англістів для потреб ВНЗів України. Нині наук.-метод. рівень викла­да­н­ня А. м. в Україні, а також рівень знань та практ. умінь студентів зріс, однак рівень опанува­н­ня А. м., зокрема роз­мовною, у звичайній серед. школі чи навіть з по­глибленим її ви­вче­н­ням залишається порівняно невисоким. Причин для цього до­статньо. Структурна, орфогр. й фонет. системи укр. та англ. мов дуже різняться між собою. В орфо­графії А. м. панує істор. принцип, а в укр. мові — фонетичний. Чимало звуків А. м. або від­сутні в укр. мові, або мають ін. артикуляц. базу. Наявність в А. м. коротких, довгих і дифтонгіч. звуків; ін. інтонац. оформле­н­ня в деяких типах питал. речень, значна від­мін­ність у кількості енергії, що витрачається в А. м. та укр. мові на вимову наголошених і ненаголош. складів у словах, невластива укр. мові ритмічна організація англ. рече­н­ня та ін. ускладнюють її опанува­н­ня. Проте чи не найголовнішою причиною недосконалого володі­н­ня нашими учнями англ. (як і ін.) мовами є від­сутність про­гресив. методик та рац. планува­н­ня їх ви­вче­н­ня у шкіл. курсі. Бракує в Україні й досконалих під­ручників з А. м. Негативну роль у недо­стат. володін­ні А. м. зіграла закритість рад. су­спільства, що унеможливлювало практ. за­стосува­н­ня знань і навичок з А. м. В остан­ні десятилі­т­тя кількість осіб, що володіють А. м., в Україні значно зросла, що зумовлено зміною політ. ситуації, компʼютеризацією су­спільства, зміною екон., госп. та соц. орієнтирів. Лексика А. м. активніше проникає в укр. мову без­посередньо, а не через рос. чи польс. мови, як це було раніше. Якщо на поч. 20 ст. англізмів в укр. мові було небагато, пере­важно у спорт. та тех. шарах лексики, то нині вони широко вживані у багатьох сферах життя. До англіцизмів належать слова: спорт, бокс, джаз, мітинг, клуб, док, трамвай, рейд, радар, менеджер, моніторинґ, інтервʼю, компʼютер, Інтернет, лідер, сервіс, серфінґ, голдінґ, фольклор та багато інших.

Літ.: Костюченко Ю. П. Історія англійської мови. К., 1953; Подвезько М. Л. Українсько-англійський словник. К., 1957; Жлуктенко Ю. О. Порівняльна граматика англійської та української мов. К., 1960; Бровченко Т. О., Бант І. Н. Фонетика англійської мови. К., 1964; Раєвська Н. М. English lexicology. К., 1971; Подвезько М. Л., Балла М. І. Англо-український словник. К., 1974; Раєвська Н. М. Теоретична граматика сучасної англійської мови. К., 1976; H. Sweet. Short Historical English Grammar. Lоndon, 1982; Верба Г. В., Верба Л. Г. Довід­ник з граматики англійської мови. К., 1995; Новий англо-український та українсько-англійський словник. Х., 1999.

І. В. Корунець

Завантажити статтю