Комунікативна лінгвістика
КОМУНІКАТИ́ВНА ЛІНГВІ́СТИКА — напрям сучасного мовознавства, у центрі уваги якого перебувають засоби природної мови, які розглядають у процесах міжособистісного, групового, масового та інших типів спілкування. Вивчає живу людську мову як своєрідний комунікативний код, що виявляється у складній взаємодії з елементами ін. знакових систем (жестами, мімікою, поставами тіла, одягом, прикрасами, запахами тощо) та ситуативними (час і місце спілкування, організація часу й простору взаємодії), соціальними (соц. ролі учасників спілкування: керівник — підлеглий, колега — колега, студент — викладач), віковими (старший — молодший), ґендерними (чоловік — жінка), психологічними і психічними (темперамент, настрій, духовний світ), фізіолологічними (перебування в нормал. чи змінених станах свідомості) чинниками. Останні значною мірою впливають на добір та організацію засобів мовного коду, формуючи категорії К. л. (дискурс, жанр мовний, мовленнєвий акт).
К. л. досліджує також окремі аспекти теорії мовної діяльності, породження і сприйняття мовлення. Вона взаємодіє з усіма розділами традиц. мовознавства, а також із новіт. напрямами лінгвіст. досліджень, зокрема теорією мовної діяльності, психолінгвістикою, етнолінгвістикою, лінгвокогнітологією, функціонал. структур. та приклад. лінгвістикою, дискурсологією. Спираючись на семіот., прагмат., структур. та ін. типи аналізу, К. л. виробила власні методи дослідж. спілкування. Так, за допомогою дискурс-аналізу виявляють соц. контекст, що стоїть за усним або писем. мовленням, взаємоз’язки між мовним кодом у спілкуванні та соц., психіч., психол., культур. процесами в суспільстві. Контент-аналіз — об’єктив. (передусім кількіс.) опис змісту і правил комунікації. Трансакцій. аналіз — дослідж. міжособистіс. стосунків з опорою на засоби мовного і паралінгвістич. (жести, міміка, постави тіла тощо) кодів; вивчення спілкування з урахуванням психол. ігор, в яких виявляються «его-стани» мовців, та «сценаріїв», відповідно до яких часто підсвідомо діють учасники спілкування. Сутність інтент-аналізу полягає у виявленні істин. намірів учасників спілкування шляхом дослідж. їх комунікатив. поведінки, зокрема специфіки вживання мовних засобів.
Серед основних проблем К. л. — питання про загальні закони міжособистіс., груп. і масового типів спілкування у зв’язку з організацією засобів мовного коду, специфіка комунікації залежно від умов (соц., культур. тощо), закони організації елементів мови в процесах спілкування з урахуванням контекст. і ситуатив. чинників, закономірності взаємодії мовних і позамовних засобів комунікації, причини комунікатив. невдач, методи вивчення мови і засобів ін. семіотич. систем у процесах комунікації. Становлення К. л. відбулося у 2-й пол. 20 ст. під впливом філософії позитивізму та прагматизму. Ідею створення єдиної інтегратив. теорії комунікації сформулював на поч. 20 ст. К. Леві-Стросс. У розвитку К. л. важливу роль відіграли концепція комунікації К. Шеннона і В. Вівера, теорія знак. моделювання мови К. Бюллера, семіот. концепції мови Ч. Пірса, Ф. де Соссюра, Ч. Морріса, теорія мов. ігор Л. Вітґенштайна, функціонал. концепції мови вчених праз. лінгвіст. осередку, соціально орієнтована динам. концепція мови лондон. школи, логічні та прагмат. ідеї філософів-аналітиків (Дж. Остін, Дж. Серль, П. Стронсон, Г.-П. Ґрайс, Дж. Ліч та ін.), положення теорії моск. психол. школи (Л. Виготський, О. Леонтьєв, М. Жинкін, О. Лурія та ін.), етнопсихолінгвіст. дослідж. (передусім Е. Сепіра й Б.-Л. Ворфа), соціопсихол. теорії амер. дослідників X. Гарфінкеля і Е. Гофманна та ін.
Рекомендована література
- S. Tubbs, S. Moss. Human communication. New York; Sydney, 1991;
- Радзієвська T. В. Текст як засіб комунікації. К., 1993;
- Почепцов Г. Г. Теория коммуникации. Москва, 2001;
- Селиванова Е. А. Основы лингвистической теории текста и коммуникации. К., 2002;
- Макаров М. Л. Основы теории дискурса. Москва, 2003;
- Бацевич Ф. С. Нариси з комунікативної лінгвістики. Л., 2003;
- Його ж. Основи комунікативної лінгвістики. К., 2004;
- Дементьев В. В. Непрямая коммуникация. Москва, 2006.