Комунікативна лінгвістика
КОМУНІКАТИ́ВНА ЛІНГВІ́СТИКА — напрям сучасного мовознавства, у центрі уваги якого перебувають засоби природної мови, які розглядають у процесах міжособистісного, групового, масового та інших типів спілкування. Вивчає живу людську мову як своєрідний комунікативний код, що виявляється у складній взаємодії з елементами інших знакових систем (жестами, мімікою, поставами тіла, одягом, прикрасами, запахами тощо) та ситуативними (час і місце спілкування, організація часу й простору взаємодії), соціальними (соціальні ролі учасників спілкування: керівник — підлеглий, колега — колега, студент — викладач), віковими (старший — молодший), ґендерними (чоловік — жінка), психологічними і психічними (темперамент, настрій, духовний світ), фізіологічними (перебування в нормальних чи змінених станах свідомості) чинниками. Останні значною мірою впливають на добір та організацію засобів мовного коду, формуючи категорії комунікативної лінгвістики (дискурс, жанр мовний, мовленнєвий акт).
Комунікативна лінгвістика досліджує також окремі аспекти теорії мовної діяльності, породження і сприйняття мовлення. Вона взаємодіє з усіма розділами традиційного мовознавства, а також із новітніми напрямами лінгвістичних досліджень, зокрема теорією мовної діяльності, психолінгвістикою, етнолінгвістикою, лінгвокогнітологією, функціональною, структурною та прикладною лінгвістикою, дискурсологією. Спираючись на семіотичні, прагматичні, структурні та інші типи аналізу, комунікативна лінгвістика виробила власні методи дослідження спілкування. Так, за допомогою дискурс-аналізу виявляють соціальний контекст, що стоїть за усним або писемним мовленням, взаємозвʼязки між мовним кодом у спілкуванні та соціальними, психічними, психологічними, культурними процесами в суспільстві. Контент-аналіз — обʼєктивний (передусім кількісний) опис змісту і правил комунікації. Трансакційний аналіз — дослідження міжособистісних стосунків з опорою на засоби мовного і паралінгвістичного (жести, міміка, постави тіла тощо) кодів; вивчення спілкування з урахуванням психологічних ігор, у яких виявляються «его-стани» мовців, та «сценаріїв», відповідно до яких часто підсвідомо діють учасники спілкування. Сутність інтент-аналізу полягає у виявленні істинних намірів учасників спілкування шляхом дослідження їхньої комунікативної поведінки, зокрема специфіки вживання мовних засобів.
Серед основних проблем комунікативної лінгвістики — питання про загальні закони міжособистісних, групових і масового типів спілкування у звʼязку з організацією засобів мовного коду, специфіка комунікації залежно від умов (соціальних, культурних тощо), закони організації елементів мови в процесах спілкування з урахуванням контекстних і ситуативних чинників, закономірності взаємодії мовних і позамовних засобів комунікації, причини комунікативних невдач, методи вивчення мови і засобів інших семіотичних систем у процесах комунікації. Становлення комунікативної лінгвістики відбулося у 2-й половині 20 століття під впливом філософії позитивізму та прагматизму. Ідею створення єдиної інтегративної теорії комунікації сформулював на початку 20 століття К. Леві-Стросс. У розвитку комунікативної лінгвістики важливу роль відіграли концепція комунікації К. Шеннона і В. Вівера, теорія знакового моделювання мови К. Бюллера, семіотичні концепції мови Ч. Пірса, Ф. де Соссюра, Ч. Морріса, теорія мовних ігор Л. Вітґенштайна, функціональні концепції мови вчених празького лінгвістичного осередку, соціально орієнтована динамічна концепція мови лондонської школи, логічні та прагматичні ідеї філософів-аналітиків (Дж. Остін, Дж. Серль, П. Стронсон, Г.-П. Ґрайс, Дж. Ліч та ін.), положення теорії московської психологічної школи (Л. Виготський, О. Леонтьєв, М. Жинкін, О. Лурія та ін.), етнопсихолінгвістичні дослідження (передусім Е. Сепіра й Б.-Л. Ворфа), соціопсихологічні теорії американських дослідників X. Гарфінкеля і Е. Гофманна та ін.