КОМУНІКАТИ́ВНА ЛІНГВІ́СТИКА  — напрям сучасного мовознавства, у центрі уваги якого пере­бувають засоби природної мови, які роз­глядають у процесах між­­­особистісного, групового, масо­вого та інших типів спілкува­н­ня. Ви­вчає живу людську мову як своєрідний комунікативний код, що виявляється у складній взаємодії з елементами інших знакових сис­тем (жестами, мімікою, по­става­ми тіла, одягом, прикрасами, запахами тощо) та ситуативними (час і місце спілкува­н­ня, організація часу й простору взаємодії), соціальними (соціальні ролі учасників спілкува­н­ня: керівник — під­леглий, колега — колега, студент — викладач), віковими (старший — молодший), ґендерними (чоловік — жінка), психологічними і психічними (темперамент, на­стрій, духовний світ), фізіологічними (пе­ребува­н­ня в нормальних чи змінених станах сві­домості) чин­ника­ми. Остан­ні значною мірою вплива­ють на добір та організацію засобів мов­ного коду, формуючи катего­рії комунікативної лінгвістики (дискурс, жанр мовний, мов­лен­нєвий акт). 

Комунікативна лінгвістика досліджує також окремі аспекти теорії мов­ної діяльності, породже­н­ня і сприйня­т­тя мовле­н­ня. Вона взає­модіє з усіма роз­ділами традиційного мово­знавства, а також із новітніми напрямами лінгвістичних досліджень, зокрема теорією мовної діяльності, психолінгвістикою, етнолінгвістикою, лінгвокогнітологією, функціональною, структурною та прикладною лінгвістикою, дискурсологією. Спираючись на семіотичні, прагматичні, структурні та інші типи ана­лізу, комунікативна лінгвістика виробила власні методи дослідже­н­ня спілкува­н­ня. Так, за допомогою дискурс-ана­лізу виявляють соціальний контекст, що стоїть за усним або писемним мовле­н­ням, взаємозвʼязки між мовним кодом у спілкуван­ні та соціальними, психічними, психологічними, культурними процесами в су­спільстві. Контент-аналіз — обʼєктивний (перед­усім кількісний) опис змісту і правил комунікації. Транс­акційний аналіз — дослідже­н­ня між­особистісних стосунків з опорою на засоби мовного і паралінгвістичного (жести, міміка, по­стави тіла тощо) кодів; ви­вче­н­ня спілкува­н­ня з урахува­н­ням психологічних ігор, у яких виявляються «его-стани» мовців, та «сце­наріїв», від­повід­но до яких часто під­сві­домо діють учасники спілкува­н­ня. Сутність інтент-ана­лізу полягає у виявлен­ні істин­них намірів учасників спілкува­н­ня шля­хом дослідже­н­ня їхньої комунікативної поведінки, зокрема специфіки вжива­н­ня мовних засобів.

Серед основних про­блем комунікативної лінгвістики — пита­н­ня про загальні закони між­особистісних, групових і масового типів спіл­кува­н­ня у звʼязку з організацією засобів мовного коду, специфіка комунікації залежно від умов (соціальних, культурних тощо), закони організації елементів мови в процесах спілкува­н­ня з урахува­н­ням контекс­тних і ситуативних чин­ників, за­кономірності взаємодії мовних і позамовних засобів комунікації, причини комунікативних невдач, методи ви­вче­н­ня мови і засобів інших семіотичних систем у процесах комунікації. Становлен­ня комунікативної лінгвістики від­булося у 2-й половині 20 столі­т­тя під впливом філософії позитивізму та прагматизму. Ідею ство­ре­н­ня єдиної інте­гративної теорії комунікації сформулював на початку 20 столі­т­тя К. Леві-Стросс. У роз­витку комунікативної лінгвістики важливу роль ві­діграли концепція комунікації К. Шен­нона і В. Вівера, теорія знакового моделюва­н­ня мови К. Бюл­лера, семіотичні концепції мови Ч. Пірса, Ф. де Сос­сюра, Ч. Мор­ріса, тео­рія мовних ігор Л. Вітґенштайна, функціональні концепції мови вчених празького лінгвістичного осередку, соціально орієнтована динамічна кон­цепція мови лондонської школи, ло­гічні та прагматичні ідеї філософів-аналітиків (Дж. Остін, Дж. Серль, П. Стронсон, Г.-П. Ґрайс, Дж. Ліч та ін.), положе­н­ня теорії московської психологічної школи (Л. Виготський, О. Леонтьєв, М. Жинкін, О. Лурія та ін.), етнопсихолінгвістичні дослідже­н­ня (перед­усім Е. Сепіра й Б.-Л. Вор­фа), соціопсихологічні теорії американських дослідників X. Гарфінкеля і Е. Гоф­ман­на та ін.