КОМУНІСТИ́ЧНА ПА́РТІЯ УКРАЇ́НИ Зареєстровано 22 липня 1991 як обʼ­єд­на­н­ня громадян на чолі з 1-м секретарем ЦК С. Гуренком. Тимчасова комісія з пере­вірки діяльності на території України посадових осіб органів влади, управлі­н­ня, громадських обʼ­єд­нань та організацій, яку створила ВР у звʼязку з державним пере­воротом, що від­бувся 19–21 серпня 1991 у СРСР (див. ГКЧП), виявила цілковиту під­тримку антидержавного заколоту з боку КПУ. На під­ставі висновків комісії 26 серпня 1991 Президія ВР України видала Указ «Про тимчасове припине­н­ня діяльності Компартії України», а 30 серпня — Указ «Про заборону діяльності Компартії України», після чого частина членів КПУ вступила до ново­створеної Соціалістичної партії України. 2001 за по­да­н­ням 139-ти народних депутатів України Кон­ституційний суд України ви­знав укази некон­ституційними. 6 березня 1993 на партійній конференції у м. Макіївка (Донецька обл.), 19 червня — на зʼ­їзді у Донецьку КПУ від­новлено (формально — заново створено і зареєстровано). Від­тоді 1-й секретар ЦК КПУ — П. Симоненко. У її оновленій про­грамі за­значено, що від 2002 (після обʼ­єд­наного зʼ­їзду зареєстрованих 1991 і 1993 КП) КПУ діє на закон­них під­ставах не тільки як спадкоємниця ідей і традицій КП, утвореної 1918, але й як її правона­ступниця. Маніфестуючи принципи пролетарського інтернаціоналізму, керівництво КПУ разом із тим ви­ступає проти інтеграції з державами ЄС, в якому пред­ставлено пролетаріат із 28-ми країн та ще кількох десятків країн — партнерів і асоці­йованих членів ЄС. Натомість лідери КПУ закликають до інтеграції за будь-яких умов із країнами Митного союзу (РФ, Білорусь, Казах­стан), хоча жодна з них не проголошувала стратегічною метою будівництво соціалізму чи комунізму, а комуністичні і соціалістичні партії у цих країнах пере­бувають в опозиції до влади. У новій про­грамі КПУ від­мовилася від низки ортодоксальних, утопічних ідей, зокрема від принципів диктатури пролетаріату, побудови комуністичного су­спільства як най­ближчої мети. Найвищою метою своєї діяльності вона вважає побудову комуністичного су­спільства як асоціації, в якій вільний роз­виток кожного є умовою вільного роз­витку всіх. Однак шляхи досягне­н­ня цієї мети в умовах «ре­ставрації капіталізму» про­грамою не ви­значені, оскільки КПУ не може перед­бачити конкретних форм та історичних строків становле­н­ня комунізму. Вона ви­знала свою не­спроможність у нових умовах теоретично об­ґрунтувати процес пере­ходу від соціалізму до комунізму власними силами і тому «за­прошує до цієї роботи вчених, усіх сві­домих громадян». КПУ заявила про необхідність організовувати і очолювати протестний рух в Україні, який в умовах посиле­н­ня капіталістичної екс­плуатації, на думку її лідерів, буде наро­стати. Не­зважаючи на поодинокі ви­ступи шахтарів Донбасу проти ухвале­н­ня пенсійного закону, стихійний бунт мешканців смт Врадіївка (Миколаївська обл.) тощо, присутність у них комуністів як сили, зорієнтованої на покраще­н­ня становища трудящих мас і об­стоюва­н­ня їхніх інтересів та прав, не зафіксовано. Активних протестних акцій, окрім символічних демонстрацій у Між­народний день трудящих 1 травня та у День Пере­моги 9 травня, за роки незалежності комуністи не проводили. У політичній діяльності КПУ по­стійно декларувала свою опозиційність — до Президентів України Л. Кравчука, Л. Кучми, В. Ющенка. На президентських виборах 2010 вона під­тримала В. Януковича, до якого, після обраного ним і його політичною силою курсу на європейську інтеграцію, також почала демонструвати опозиційність. Непослідовність комуністів виявляється і в діяльності їхньої фракції (32 депутати) у ВР. Так, на вибори до ВР України КПУ йшла під гаслом «Повернемо країну народу» (про­граму під­тримало близько 13 % громадян за пропорційними списками, однак не про­йшов жоден пред­ставник комуністів за мажоритарними округами). Але саме завдяки голосам комуністів КМ України очолив М. Азаров. 2012 у лавах КПУ пере­бувало близько 120 тисяч осіб.