Комуністична партія України
КОМУНІСТИ́ЧНА ПА́РТІЯ УКРАЇ́НИ Зареєстровано 22 липня 1991 як обʼєднання громадян на чолі з 1-м секретарем ЦК С. Гуренком. Тимчасова комісія з перевірки діяльності на території України посадових осіб органів влади, управління, громадських обʼєднань та організацій, яку створила ВР у звʼязку з державним переворотом, що відбувся 19–21 серпня 1991 у СРСР (див. ГКЧП), виявила цілковиту підтримку антидержавного заколоту з боку КПУ. На підставі висновків комісії 26 серпня 1991 Президія ВР України видала Указ «Про тимчасове припинення діяльності Компартії України», а 30 серпня — Указ «Про заборону діяльності Компартії України», після чого частина членів КПУ вступила до новоствореної Соціалістичної партії України. 2001 за поданням 139-ти народних депутатів України Конституційний суд України визнав укази неконституційними. 6 березня 1993 на партійній конференції у м. Макіївка (Донецька обл.), 19 червня — на зʼїзді у Донецьку КПУ відновлено (формально — заново створено і зареєстровано). Відтоді 1-й секретар ЦК КПУ — П. Симоненко. У її оновленій програмі зазначено, що від 2002 (після обʼєднаного зʼїзду зареєстрованих 1991 і 1993 КП) КПУ діє на законних підставах не тільки як спадкоємниця ідей і традицій КП, утвореної 1918, але й як її правонаступниця. Маніфестуючи принципи пролетарського інтернаціоналізму, керівництво КПУ разом із тим виступає проти інтеграції з державами ЄС, в якому представлено пролетаріат із 28-ми країн та ще кількох десятків країн — партнерів і асоційованих членів ЄС. Натомість лідери КПУ закликають до інтеграції за будь-яких умов із країнами Митного союзу (РФ, Білорусь, Казахстан), хоча жодна з них не проголошувала стратегічною метою будівництво соціалізму чи комунізму, а комуністичні і соціалістичні партії у цих країнах перебувають в опозиції до влади. У новій програмі КПУ відмовилася від низки ортодоксальних, утопічних ідей, зокрема від принципів диктатури пролетаріату, побудови комуністичного суспільства як найближчої мети. Найвищою метою своєї діяльності вона вважає побудову комуністичного суспільства як асоціації, в якій вільний розвиток кожного є умовою вільного розвитку всіх. Однак шляхи досягнення цієї мети в умовах «реставрації капіталізму» програмою не визначені, оскільки КПУ не може передбачити конкретних форм та історичних строків становлення комунізму. Вона визнала свою неспроможність у нових умовах теоретично обґрунтувати процес переходу від соціалізму до комунізму власними силами і тому «запрошує до цієї роботи вчених, усіх свідомих громадян». КПУ заявила про необхідність організовувати і очолювати протестний рух в Україні, який в умовах посилення капіталістичної експлуатації, на думку її лідерів, буде наростати. Незважаючи на поодинокі виступи шахтарів Донбасу проти ухвалення пенсійного закону, стихійний бунт мешканців смт Врадіївка (Миколаївська обл.) тощо, присутність у них комуністів як сили, зорієнтованої на покращення становища трудящих мас і обстоювання їхніх інтересів та прав, не зафіксовано. Активних протестних акцій, окрім символічних демонстрацій у Міжнародний день трудящих 1 травня та у День Перемоги 9 травня, за роки незалежності комуністи не проводили. У політичній діяльності КПУ постійно декларувала свою опозиційність — до Президентів України Л. Кравчука, Л. Кучми, В. Ющенка. На президентських виборах 2010 вона підтримала В. Януковича, до якого, після обраного ним і його політичною силою курсу на європейську інтеграцію, також почала демонструвати опозиційність. Непослідовність комуністів виявляється і в діяльності їхньої фракції (32 депутати) у ВР. Так, на вибори до ВР України КПУ йшла під гаслом «Повернемо країну народу» (програму підтримало близько 13 % громадян за пропорційними списками, однак не пройшов жоден представник комуністів за мажоритарними округами). Але саме завдяки голосам комуністів КМ України очолив М. Азаров. 2012 у лавах КПУ перебувало близько 120 тисяч осіб.