Асоціація пролетраських музикантів України

АСОЦІА́ЦІЯ ПРОЛЕТА́РСЬКИХ МУЗИКА́НТІВ УКРАЇ́НИ (АПМУ) — ліворадикальне творче обʼ­єд­на­н­ня молодих українських радянських композиторів. Існу-вала 1929–32. Центр містився в Харкові, філії — у Києві, Одесі та Дні­пропетровську. Створ. під впливом Рос. асоц. пролетар. музикантів і фактично була ретранс­лятором її ідей в Україні. Виникла після роз­колу Асоціації революційних композиторів України (АРКУ), обʼ­єд­навши її членів та деяких пред­ставників Всеукраїнського товариства революційних музикантів (ВУТОРМ). Ідейні засади АПМУ ґрунтувалися на вульгарно-соціол. ро­зумін­ні мистецтва як мех. від­творе­н­ня класової боротьби на «культурному фронті». Її пропагандист. риторика була пройнята вкрай во­йовничою фразеологією, демонстрат. не­прийня­т­тям усього, що не вкладалося в рамки «пролетарського мистецтва», а дописи «апмівців» мали виразні ознаки політ. доносу. Абсолютизуючи жанр мас. пісні, «апмівці» виробляли тематику та ідею «загально­зро­зумілості» музики трудящими масами і від­повід­ні критерії «оцінки» ін. жанрів і темат. струменів творчості: опера, симфонія, камерна музика вважалися вартими уваги лише тоді, коли від­повід­али канонам мас. пісні і надихали аудиторію на соціаліст. будівництво. Проти­ставляючи профес. мистецтво самодіяльному (як «істин­но пролетарському»), одних класиків муз. культури іншим винятково за ідей. спрямува­н­ням, «апмівці» влаштовували брутал. шельмува­н­ня класиків укр. музики (М. Лисенко — «буржуазний націоналіст», К. Стеценко — носій «музичної попівщини», ві­домий диригент і пропагандист нар. мистецтва Г. Давидовський — «малоросійський халтурник»), паплюжили діяльність ін. муз.-творчих угруповань (зокрема ідейно близьких — АРКУ, ВУТОРМ), публічно «викривали» митців «сумнівного» соц. походже­н­ня тощо. Використовуючи машкару «незалежної» мист. ін­ституції, правлячі кола тоталітар. режиму фактично наділили АПМУ повноваже­н­нями «муз. жандарма» України, роз­глядаючи цю «громадську» організацію як засіб озвучува­н­ня своїх істин. намірів щодо муз. культури, пере­творе­н­ня митців на пере­січних «ідеологічних функціонерів», сві­домої профанації укр. нац. культури. Найпоказовішими щодо ідей. платформи АПМУ були дописи її відп. секр. О. Білокопитова «Проти фокстрота і джаз-банда», «Проти циганщини в музиці» (обидва — 1931), «Музико­знавство на боротьбу з ворожою музикою» (1932) тощо, у царині муз. творчості — вокал.-симф. поема «Штурм Тракторного» М. Коляди (1932). Серед чл. АПМУ — О. Арнаутов, Ф. Бог­данов, В. Борисов, О. Дашевський, М. Коляда, Т. Шутенко. В АПМУ роз­починали свою творчу діяльність П. Гайдамака, А. Штогаренко, Р. Верещагін та ін. композитори, пере­важно студенти Харків. консерваторії. Більшість чл. АПМУ згодом ві­ді­йшла від її ідей. на­станов. На­йортодоксальнішу позицію зберіг музико­знавець В. Довженко, який упродовж 40–50-х рр. брав активну участь у кампаніях проти «формалізму», «націоналізму» та «без­рід. космополітизму» в укр. музиці, а згодом став одним із лідерів консерват. табору в укр. муз. культурі. АПМУ ліквідовано разом з ін. мист. угрупова­н­нями згідно з по­становою ЦК ВКП(б) «Про пере­будову літературно-художніх організацій» (1932).

Літ.: Довженко В. Нариси з історії української радянської музики. Ч. 1. К., 1957; Роз­виток української культури за роки Радянської влади. К., 1967; Історія української музики. К., 1992. Т. 4.

О. О. Різник

Завантажити статтю