Асоціація революційних композиторів України

АСОЦІА́ЦІЯ РЕВОЛЮЦІ́ЙНИХ КОМПОЗИ́ТОРІВ УКРАЇ́НИ (АРКУ) — музично-громадське обʼ­єд­на­н­ня лівацького спрямува­н­ня. Існувало у Харкові 1927–31. Про­грамні засади АРКУ мали еклект. характер: з одного боку, вона проголошувала орієнтацію на жанри академ. муз. культури (оперна, симф., камерно-інструм. та вокал. музика), пріоритет міської культури в сполучен­ні з питомо укр. нац. засадами, з другого — зверненість до мас. робітн. аудиторії, культивува­н­ня рев. та індустр. тематики, пропаганду «пролетарського інтернаціоналізму», добір профес. муз. кадрів за класово-ідеол. ознаками. Естет. засади АРКУ найповніше викладено в одній з ві­дозв його засн. і голови, харків. композитора В. Костенка: «Класова музика мусить бути оптимістичною і бадьорою, без ліричних зітхань ..., форма музичних творів повин­на бути ясною, не­складною ... й без зло­вжива­н­ня зовнішніми ефектами. Характер творчості — у дусі народної пісні, але без рабського копіюва­н­ня остан­ньої; при цьому треба уникати субʼєктивної лірики». Взірцем майбут. роз­витку укр. музики АРКУ проголосила творчість М. Вериківського і П. Козицького (хоча вони й очолювали альтернативне Музичне товариство ім. М. Леонтовича, а згодом Всеукраїнське товариство революційних музикантів). Серед зразків втіле­н­ня естетики АРКУ — симфонія «1917 рік» В. Костенка (ймовірно, 1927), симф. сюїта «Дні­прель­стан» Ю. Мейтуса (1928), «Індустріальна поема» В. Нахабіна (1931). Згідно з намірами засновників, АРКУ в пер­спективі мала обʼ­єд­нати всі інші муз.-громад. організації України, але 1928 в ній стався роз­кол, з числа найрадикальніших пред­ставників (О. Арнаутова, Ф. Бог­данова, В. Борисова, О. Дашевського, М. Коляди) 1929 створ. Асоціацію пролетарських музикантів України. Того ж 1929 АРКУ була пере­творена в Організацію пролетар. композиторів України (ОПКУ). 1931 АРКУ–ОПКУ самоліквідувалася.

Завантажити статтю