Архівна освіта

Визначення і загальна характеристика

АРХІ́ВНА ОСВІ́ТА  — процес підготовки висококваліфікованих фахівців для архівних установ України, що охоплює базову підготовку у вищому навчальному закладі, набуття професійного досвіду в процесі виробничої діяльності, післядипломну освіту. Перші спроби організувати архівну освіту на держ. рівні здійснив Укрцентрархів на поч. 1920-х рр. Упродовж 1920–30 апробовано її різні форми: історико-архівознавчі гуртки (при Черніг. губ. архів. упр., 1922–25, під керівництвом В. Дубровського; при Київ. губ. архів. упр., 1923–25, кер. Й. Гермайзе та ін.); короткотермінові курси для різних категорій працівників архівів (1923 — у Харкові та Києві; 1926 — у Харкові тощо); організація заоч. навч. (архівознавче відділ. при Всеукр. заоч. ІНО). Водночас фахівців для архів. установ протягом нетривалого періоду готували Київ. та Одес. археол. інститути (див. Археологічні інститути в Україні). На поч. 1930-х рр. створ. архівознавчі відділ. у деяких ВНЗах (Київ. та Харків. ІНО), організовано архівну аспірантуру. Від серед. 1930-х рр. у зв’язку з централізацією архів. освіти в Москві осн. центром підготовки архів. кадрів став Моск. історико-архів. інститут. Нині істориків-архівістів в Україні готують Київ. нац. університет, Київ. університет культури і мистецтв та ін. Вагомий внесок у розвиток архів. освіти зробили Д. Багалій, М. Довнар-Запольський, В. Веретенников, О. Водолажченко, О. Грушевський, В. Дубровський, В. Замлинський, Я. Калакура, С. Маслов, О. Оглоблин, В. Романовський, В. Стрельський. Важливе значення для підготовки архів. працівників мала архівна періодика («Архівна справа», «Радянський архів», «Архів Радянської України», «Архіви України», «Студії з архівної справи та документознавства») і спец. підручники В. Романовського: «Нариси з архівознавства: історія архівної справи на Україні та принципи порядкування в архівах» (Х., 1927), «Архівознавство: елементарний підручник» (Х., 1932), «Архівознавство» (К., 1998).

Завантажити статтю