Архівна освіта

АРХІ́ВНА ОСВІ́ТА — процес під­готовки висококваліфікованих фахівців для архівних установ України, що охоплює базову під­готовку у вищому на­вчальному закладі, набу­т­тя професійного досвіду в процесі виробничої діяльності, післядипломну освіту. Перші спроби організувати архівну освіту на держ. рівні здійснив Укрцентрархів на поч. 1920-х рр. Упродовж 1920–30 апробовано її різні форми: історико-архіво­знавчі гуртки (при Черніг. губ. архів. упр., 1922–25, під керівництвом В. Дубровського; при Київ. губ. архів. упр., 1923–25, кер. Й. Гермайзе та ін.); короткотермінові курси для різних категорій працівників архівів (1923 — у Харкові та Києві; 1926 — у Харкові тощо); організація заоч. навч. (архіво­знавче від­діл. при Всеукр. заоч. ІНО). Водночас фахівців для архів. установ протягом нетривалого періоду готували Київ. та Одес. археол. ін­ститути (див. Археологічні ін­ститути в Україні). На поч. 1930-х рр. створ. архіво­знавчі від­діл. у деяких ВНЗах (Київ. та Харків. ІНО), організовано архівну аспірантуру. Від серед. 1930-х рр. у звʼязку з централізацією архів. освіти в Москві осн. центром під­готовки архів. кадрів став Моск. історико-архів. ін­ститут. Нині істориків-архівістів в Україні готують Київ. нац. університет, Київ. університет культури і мистецтв та ін. Вагомий внесок у роз­виток архів. освіти зробили Д. Багалій, М. Довнар-Запольський, В. Веретен­ников, О. Водолажченко, О. Грушевський, В. Дубровський, В. Замлинський, Я. Калакура, С. Маслов, О. Оглоблин, В. Романовський, В. Стрельський. Важливе значе­н­ня для під­готовки архів. працівників мала архівна періодика («Архівна справа», «Радянський архів», «Архів Радянської України», «Архіви України», «Студії з архівної справи та документо­знавства») і спец. під­ручники В. Романовського: «Нариси з архіво­знавства: історія архівної справи на Україні та принципи порядкува­н­ня в архівах» (Х., 1927), «Архіво­знавство: елементарний під­ручник» (Х., 1932), «Архіво­знавство» (К., 1998).

Завантажити статтю