Конституційно-демократична партія

Визначення і загальна характеристика

КОН­СТИТУЦІ́ЙНО-ДЕМОКРАТИ́ЧНА ПА́РТІЯ — російська ліволіберальна політична партія. Скорочена назва чл. — кадети. Засн. 12–18 (25–31) жовтня 1905 у Москві на установ. зʼ­їзді пред­ставниками лівого крила рос. ліберал. руху, яке складали чл. організацій «Союз визволе­н­ня» та «Союз зем­ців-кон­ституціоналістів». Програ­ма, остаточно ухвалена на 2-му зʼ­їзді 4–11 (17–24) січня 1906 у С.-Пе­тербурзі, орієнтувалася на зх. зразки парламентаризму, була спрямов. на радикал. реформува­н­ня громад.-політ. ладу в Рос. імперії, створе­н­ня демократ. правової держави, за­провадже­н­ня принципу поділу законодав., виконав. і судової влади. Нею перед­бачено пере­творе­н­ня Рос. імперії на кон­ституц. монархію з двопалат. парламентом, обраним за демократ. вибор. системою, дотрима­н­ня заг. демократ. свобод, пере­хід на 8-годин. робочий день тощо; в аграр. секторі — роз­поділ серед селян уділ., монастир., кабінет. земель, а також частини примусово від­чужених поміщиц. земель за «справедливою» (неринк.) ціною. У нац. питан­ні кадети ви­ступали прихильниками єдиної та неподіл. Рос. імперії, противниками федералізму, обмежу­вали нац. права нерос. народів нац.-культур. самови­значе­н­ням. Як виняток, ви­знавали за Польщею та Фінляндією право на автономію в межах імперії. Вони під­креслювали позаклас. харак­тер своєї партії, заявляли, що об­стоюють потреби роз­витку країни загалом, а не інтереси окремих соц. груп. У звʼязку з цим прагнули створювати осередки партії серед різних верств населе­н­ня. Полегшені правила вступу, а також привабливість помірковано-ліберал. про­грами сприяли бурхливому росту пар­тії 1905–06, коли кількість її чл. сягнула 70 тис. осіб, обʼ­єд­наних у 360 організацій. За соц. складом пере­важали пред­ставники інтелігенції, ліберал. дворянства, середньої міської буржуазії, сту­дентства. Партія існувала пере­важно на приватні пожертви. До керів. ланки входила інтелектуал. еліта Росії — діячі культури, професура, чл. С.-Пе­тер­бур. АН тощо. Після рев. подій 1905–07 партія пере­бувала в опозиції до самодержавства, зосередивши гол. увагу на парламент. діяльності. Член її ЦК очо­лювали 1-у (С. Муромцев) та 2-у (Ф. Головін) Держ. думи Рос. імперії, у яких кадети мали числен­ні активні фракції — від­повід­но 179 та 98 депутат. місць (у 3-й — 52 місця). Кадети пере­творили думу на центр легал. демократ. опозиції: ви­ступали проти політ. й адм. сваві­л­ля вла­ди, вимагали від уряду втіле­н­ня в життя принципів Маніфесту 17(30) жовтня 1905, критикували поруше­н­ня прав нац. меншин. У від­повідь влада посилила ре­пресивну політику, зокрема партії остаточно від­мовлено в легалізації (1908), закрито низ­ку її ви­дань. Кадети за­знавали й особистих пере­слідувань, оскіль­ки чл. нелегал. партій не мали права за­ймати держ. і громад. посади. Це при­звело до знач. скороче­н­ня чисельності чл. пар­тії (1908 — 30 тис.), зменше­н­ня кількості осередків, особливо у провінції; зниже­н­ня її громад. активності. Парт. діяльність по­жвавилася 1912 під час виборів до 4-ї Держ. думи, у якій кадети отримали 59 місць. З поч. 1-ї світової війни кадети від­мовилися від опозиції до уряду та спрямували діяльність на під­силе­н­ня обороно­здатності Рос. імперії. Вони проголосували в думі за воєн­ні кредити, взяли участь в організації воєн­но-пром. комітетів, посіли керівні посади в союзах земств і міст. 1915 з ініціативи кадетів у 4-й Держ. думі створ. т. зв. Про­гресив. блок на чолі з П. Мілюковим, який об­стоював необхідність проведе­н­ня демократ. реформ у країні. Після Лютн. революції 1917 партія від­мовилася від про­грам. вимоги кон­ституц. монархії та під­тримала демократ. бурж. республіку. На деякий час кадети знову стали най­впливовішою політ. партією: 1917 в ній пере­бувало до 100 тис. членів. Лідери: П. Мілюков (голова), В. Набоков, П. Струве, В. Вернадський. Друк. органи — г. «Речь» і «День». Кадети ві­діграли провід­ну роль в утворен­ні й діяльності Тимчас. уряду (міністри П. Мілюков, А. Шингарьов, М. Некрасов, С. Ольденбург та ін.), посідали керівні держ. посади. Проте вступ до партії пред­ставників усунутої революцією від влади верхівки рос. су­спільства (великих земле­власників і промисловців, колиш. урядовців, октябристів тощо) спри­чинив корекцію її політ. курсу від лівоцентрист. до центрист. позицій. 1917 кадети по­ступилися впливом соціаліст. партіям — есерам та меншовикам. Вони не ви­знали більшов. пере­вороту, а ЦК партії закликав не виконувати роз­порядже­н­ня більшов. РНК і ухвалив ріше­н­ня про не­припустимість пере­бува­н­ня на службі в рад. органах влади та ін. рад. установах, окрім про­­фесури. 28 листопада (11 грудня) 1917 РНК заборонила діяль­ність кадет. партії, оголосила її чл. ворогами народу та заарештувала кер-во. Після цього час­тина партії діяла напів­легально, деякі її чл. пере­йшли у під­пі­л­ля і стали актив. організаторами боротьби проти рад. влади, зокрема у складі антибільшов. організацій «Правий центр» та «Союз від­родже­н­ня Росії». Кадети активно під­тримували Білий рух, входили до уряд. й адм. органів різних білогвард. режимів, хоча й не ві­ді­гравали провід. ролі.

В Україні серед чл. кадет. партії були пред­ставники укр. ліберал. буржуазії та інтелігенції, які ві­ді­­гравали помітну роль у нац. русі: М. Василенко, Д. Григорович-Барський, І. Лучицький, В. Науменко, Ф. Штейнгель, І. Шраг та ін. Вони під­тримували нац.-куль­турні вимоги українства. Кадети рішуче засудили русифікатор. політику цар. урядовців у Галичині в часи 1-ї світової війни (див. Галицьке генерал-губернаторство). Голова партії П. Мілюков з трибуни 4-ї Держ. думи на­звав її європ. скандалом. 1917 в Україні було до 10 тис. чл. пар­тії кадетів (пере­важали пред­став­ники інтелігенції), в Києві виходила парт. г. «Свобода и право». Кадети входили до складу УЦР і Малої Ради (С. Крупнов), Ген. секретаріату УЦР (М. Туган-Барановський). Ви­йшли кадети з УЦР у жовтні 1917 після ухвале­н­ня ріше­н­ня про склика­н­ня Укр. Установ. зборів. Після геть­ман. пере­вороту 1918 та утворе­н­ня Української Держави кадети отримали міністер. посади у РМ, яку на поч. травня 1918 тимчасово очолював М. Василенко (йому доручено до­брати її склад). 11 травня 1918 від­був­ся зʼїзд кадет. організацій Україн­сь­кої Держави, у якому взяли участь делегати від Київщини, Поді­л­ля, Херсонщини, Катеринославщини, Харківщини, Полтавщини та Чернігівщини. Зʼїзд ви­знав укр. державність такою, що врятувала країну від хаосу та анархії й схвалив участь партії у держ. роботі. Проте кадети не зрікалися від­новле­н­ня в май­­бутньому єд­ності колиш. Росії. Зʼїзд ухвалив ріше­н­ня про утво­ре­н­ня кра­йової парт. організації та сформував Гол. управу, незалежну від заг.-рос. ЦК партії. Ка­­дети під­тримували політику геть­мана П. Скоропадського, складали значну частину геть­ман. міністрів та урядовців. З паді­н­ням Української Держави партія назавжди зникла з політ. жит­тя України. Після остаточ. встановле­н­ня рад. влади в Росії біль­шість кадетів емігрувала. 26 трав­ня — 2 червня 1921 у Парижі від­­­булася нарада чл. ЦК, що закінчилася роз­колом партії. У серед. 1920-х рр. партія фактично припинила існува­н­ня.

Літ.: Дорошенко Д. Історія України. 1917–1923 рр. Т. 2. Уж., 1930; К., 2002; Шелохаев В. В. Идеология и политическая организация рос­сийской либеральной буржуазии 1907–1914 гг. Мос­­ква, 1991; Гайда Ф. А. Либеральная оп­позиция на путях к власти (1914 — весна 1917 г.). Мос­ква, 2003; Кривобок О. П. Ліберальні партії Російської імперії на пів­ночі Лів­обережної України у 1905–1907 рр. // Сіверян. літопис. 2008. № 3.

О. Д. Бойко

Завантажити статтю