Конституційно-демократична партія

КОНСТИТУЦІ́ЙНО-ДЕМОКРАТИ́ЧНА ПА́РТІЯ – російська ліволіберальна політична партія. Скорочена назва чл. – кадети. Засн. 12–18 (25–31) жовтня 1905 у Москві на установ. з’їзді представниками лівого крила рос. ліберал. руху, яке складали чл. організацій «Союз визволення» та «Союз зем­ців-конституціоналістів». Програ­ма, остаточно ухвалена на 2-му з’їзді 4–11 (17–24) січня 1906 у С.-Пе­тербурзі, орієнтувалася на зх. зразки парламентаризму, була спрямов. на радикал. реформування громад.-політ. ладу в Рос. імперії, створення демократ. правової держави, запровадження принципу поділу законодав., виконав. і судової влади. Нею передбачено перетворення Рос. імперії на конституц. монархію з двопалат. парламентом, обраним за демократ. вибор. системою, дотримання заг. демократ. свобод, перехід на 8-годин. робочий день тощо; в аграр. секторі – розподіл серед селян уділ., монастир., кабінет. земель, а також частини примусово відчужених поміщиц. земель за «справедливою» (неринк.) ціною. У нац. питанні кадети виступали прихильниками єдиної та неподіл. Рос. імперії, противниками федералізму, обмежу­вали нац. права нерос. народів нац.-культур. самовизначенням. Як виняток, визнавали за Польщею та Фінляндією право на автономію в межах імперії. Вони підкреслювали позаклас. харак­тер своєї партії, заявляли, що обстоюють потреби розвитку країни загалом, а не інтереси окремих соц. груп. У зв’язку з цим прагнули створювати осередки партії серед різних верств населення. Полегшені правила вступу, а також привабливість помірковано-ліберал. програми сприяли бурхливому росту пар­тії 1905–06, коли кількість її чл. сягнула 70 тис. осіб, об’єднаних у 360 організацій. За соц. складом переважали представники інтелігенції, ліберал. дворянства, середньої міської буржуазії, сту­дентства. Партія існувала переважно на приватні пожертви. До керів. ланки входила інтелектуал. еліта Росії – діячі культури, професура, чл. С.-Пе­тер­бур. АН тощо. Після рев. подій 1905–07 партія перебувала в опозиції до самодержавства, зосередивши гол. увагу на парламент. діяльності. Член її ЦК очо­лювали 1-у (С. Муромцев) та 2-у (Ф. Головін) Держ. думи Рос. імперії, у яких кадети мали численні активні фракції – відповідно 179 та 98 депутат. місць (у 3-й – 52 місця). Кадети перетворили думу на центр легал. демократ. опозиції: виступали проти політ. й адм. свавілля вла­ди, вимагали від уряду втілення в життя принципів Маніфесту 17(30) жовтня 1905, критикували порушення прав нац. меншин. У відповідь влада посилила репресивну політику, зокрема партії остаточно відмовлено в легалізації (1908), закрито низ­ку її видань. Кадети зазнавали й особистих переслідувань, оскіль­ки чл. нелегал. партій не мали права займати держ. і громад. посади. Це призвело до знач. скорочення чисельності чл. пар­тії (1908 – 30 тис.), зменшення кількості осередків, особливо у провінції; зниження її громад. активності. Парт. діяльність пожвавилася 1912 під час виборів до 4-ї Держ. думи, у якій кадети отримали 59 місць. З поч. 1-ї світової війни кадети відмовилися від опозиції до уряду та спрямували діяльність на підсилення обороноздатності Рос. імперії. Вони проголосували в думі за воєнні кредити, взяли участь в організації воєнно-пром. комітетів, посіли керівні посади в союзах земств і міст. 1915 з ініціативи кадетів у 4-й Держ. думі створ. т. зв. Прогресив. блок на чолі з П. Мілюковим, який обстоював необхідність проведення демократ. реформ у країні. Після Лютн. революції 1917 партія відмовилася від програм. вимоги конституц. монархії та підтримала демократ. бурж. республіку. На деякий час кадети знову стали найвпливовішою політ. партією: 1917 в ній перебувало до 100 тис. членів. Лідери: П. Мілюков (голова), В. Набоков, П. Струве, В. Вернадський. Друк. органи – г. «Речь» і «День». Кадети відіграли провідну роль в утворенні й діяльності Тимчас. уряду (міністри П. Мілюков, А. Шингарьов, М. Некрасов, С. Ольденбург та ін.), посідали керівні держ. посади. Проте вступ до партії представників усунутої революцією від влади верхівки рос. суспільства (великих землевласників і промисловців, колиш. урядовців, октябристів тощо) спри­чинив корекцію її політ. курсу від лівоцентрист. до центрист. позицій. 1917 кадети поступилися впливом соціаліст. партіям – есерам та меншовикам. Вони не визнали більшов. перевороту, а ЦК партії закликав не виконувати розпорядження більшов. РНК і ухвалив рішення про неприпустимість перебування на службі в рад. органах влади та ін. рад. установах, окрім про­­фесури. 28 листопада (11 грудня) 1917 РНК заборонила діяль­ність кадет. партії, оголосила її чл. ворогами народу та заарештувала кер-во. Після цього час­тина партії діяла напівлегально, деякі її чл. перейшли у підпілля і стали актив. організаторами боротьби проти рад. влади, зокрема у складі антибільшов. організацій «Правий центр» та «Союз відродження Росії». Кадети активно підтримували Білий рух, входили до уряд. й адм. органів різних білогвард. режимів, хоча й не відігравали провід. ролі.

В Україні серед чл. кадет. партії були представники укр. ліберал. буржуазії та інтелігенції, які віді­гравали помітну роль у нац. русі: М. Василенко, Д. Григорович-Барський, І. Лучицький, В. Науменко, Ф. Штейнгель, І. Шраг та ін. Вони підтримували нац.-куль­турні вимоги українства. Кадети рішуче засудили русифікатор. політику цар. урядовців у Галичині в часи 1-ї світової війни (див. Галицьке генерал-губернаторство). Голова партії П. Мілюков з трибуни 4-ї Держ. думи назвав її європ. скандалом. 1917 в Україні було до 10 тис. чл. пар­тії кадетів (переважали представ­ники інтелігенції), в Києві виходила парт. г. «Свобода и право». Кадети входили до складу УЦР і Малої Ради (С. Крупнов), Ген. секретаріату УЦР (М. Туган-Барановський). Вийшли кадети з УЦР у жовтні 1917 після ухвалення рішення про скликання Укр. Установ. зборів. Після геть­ман. перевороту 1918 та утворення Української Держави кадети отримали міністер. посади у РМ, яку на поч. травня 1918 тимчасово очолював М. Василенко (йому доручено добрати її склад). 11 травня 1918 відбув­ся з’їзд кадет. організацій Україн­сь­кої Держави, у якому взяли участь делегати від Київщини, Поділля, Херсонщини, Катеринославщини, Харківщини, Полтавщини та Чернігівщини. З’їзд визнав укр. державність такою, що врятувала країну від хаосу та анархії й схвалив участь партії у держ. роботі. Проте кадети не зрікалися відновлення в май­­бутньому єдності колиш. Росії. З’їзд ухвалив рішення про утво­рення крайової парт. організації та сформував Гол. управу, незалежну від заг.-рос. ЦК партії. Ка­­дети підтримували політику геть­мана П. Скоропадського, складали значну частину гетьман. міністрів та урядовців. З падінням Української Держави партія назавжди зникла з політ. жит­тя України. Після остаточ. встановлення рад. влади в Росії біль­шість кадетів емігрувала. 26 трав­ня – 2 червня 1921 у Парижі від­­булася нарада чл. ЦК, що закінчилася розколом партії. У серед. 1920-х рр. партія фактично припинила існування.

Літ.: Дорошенко Д. Історія України. 1917–1923 рр. Т. 2. Уж., 1930; К., 2002; Шелохаев В. В. Идеология и политическая организация российской либеральной буржуазии 1907–1914 гг. Мос­­ква, 1991; Гайда Ф. А. Либеральная оп­позиция на путях к власти (1914 – весна 1917 г.). Мос­ква, 2003; Кривобок О. П. Ліберальні партії Російської імперії на півночі Лівобережної України у 1905–1907 рр. // Сіверян. літопис. 2008. № 3.

О. Д. Бойко

Рекомендована література

1. Дорошенко Д. Історія України. 1917–1923 рр. Т. 2. Уж., 1930;
   Google Scholar Internet
2. К., 2002;
   Google Scholar Internet
3. Шелохаев В. В. Идеология и политическая организация российской либеральной буржуазии 1907–1914 гг. Мос­­ква, 1991;
   Google Scholar Internet
4. Гайда Ф. А. Либеральная оп­позиция на путях к власти (1914 – весна 1917 г.). Мос­ква, 2003;
   Google Scholar Internet
5. Кривобок О. П. Ліберальні партії Російської імперії на півночі Лівобережної України у 1905–1907 рр. // Сіверян. літопис. 2008. № 3.
   Google Scholar Internet

завантажити статтю