Куба

Визначення і загальна характеристика

КУ́БА, Республіка Куба (Cuba, Repúb­lica de Cuba) — острівна дер­жава у Латинській Америці, у Вест-Індії. Найбільша за тер. (110,86 тис. км²) та кількістю жит. (11 163 934 особи, 2012) у Кариб. бас. Лежить на пере­тині Пн., Центр. і Пд. Америк, на однойм. (105 тис. км²), Хувентуд і ще більш як на 1600 дріб. о-вах, які входять у групу Великих Антил. о-вів (архіпелаги: Лос-Колорадос, Сабана, Камаґуей, Хардінес-де-ла-Рейна, Лос-Канар­реос). На Пд. К. омивається Кариб. морем, на Пн. Зх. — Мексикан. затокою, на Пн. Сх. — Атлантич. океаном. Мексикан. затоку з Атлантич. океаном зʼєд­нують Флорид., з Кариб. морем — Юкатан. протоки. Кариб. море та Атлантич. океан сполучені Надвітряною протокою. О-в К. знаходиться за 180 км на Пн. від США (через Флорид. протоку), за 140 км на Пн. Сх. від Багам. о-вів, за 77 км на Сх. від о-ва Гаїті (через Надвітряну про­току), за 146 км на Пд. від о-ва Ямайка (через протоку Колон) та за 210 км на Зх. від Мексики (через Юкатан. протоку). В адм. від­ношен­ні країна поділяється на 16 провінцій — Пінар-дель-Ріо (8,88 тис. км²; 592,85 тис. осіб, 2010; 11 муніципалітетів; адм. центр — Пінар-дель-Ріо), Артеміса (4 тис.; 502,39 тис.; 11; Артеміса), Місто Гавана (726,75; 2,135 млн, агломерація — 3,073 млн; 15; також є столицею К., її політ., екон. і куль­тур. центр), Маябеке (3,73 тис.; 381,44 тис.; 11; Сан-Хосе-де-лас-Лахас), Матанзас (11,97 тис.; 690,11 тис.; 13; Матанзас), Сьєн­фуеґос (4,17 тис.; 405,48 тис.; 8; Сьєнфуеґос), Вілья-Клара (8,66 тис.; 803,56 тис.; 13; Санта-Клара), Санкті-Спірітус (6,74 тис.; 465,46 тис.; 8; Санкті-Спірі­тус), Сьєґо-де-Авіла (6,91 тис.; 492,57 тис.; 10; Сьєґо-де-Авіла), Камаґуей (15,99 тис.; 782,45 тис.; 13; Камаґуей), Лас-Тунас (6,58 тис.; 536,02 тис.; 8; Вікторія-де-лас-Тунас), Ґранма (8,32 тис.; 835,67 тис.; 13; Баямо), Ольґін (9,3 тис.; 1,037 млн; 14; Ольґін), Сантьяґо-де-Куба (6,23 тис.; 1,047 млн; 9; Сантьяґо-де-Куба), Ґуантанамо (6,17 тис.; 510,86 тис.; 10; Ґуантанамо), о-в Хувентуд (2,41 тис.; 86,42 тис.; Нуева-Герона). Офіц. мова — іспансь­ка. У курорт. зонах жит. для спілкува­н­ня з туристами широко використовують англ., нім., італ. та ін. мови. Грош. одиниця — песо (дорівнює 100 сентаво; 1994 додатково введено конверт. песо). Осн. насел. — кубинці (98 %). Серед ін. — китайці та японці (о-в Хувентуд), індопаки­станці, гаїтяни (сх. р-ни о-ва К.). Проживають також вихідці з колиш. рад. республік, зокрема українці та росіяни. Расовий склад: мулати та іспано-індіан. метиси (51 %), білі (37 %), негри (11 %), монголо­їди (1 %). Кількість міського насел. становить 75,6 %. Найбільші міста (2011, тис. осіб): Сан­тьяґо-де-Куба (444,85), Ольґін (346,19), Камаґуей (321,99), Санта-Клара (219,66), Ґуантанамо (216,73). Віро­сповіда­н­ня: католики (бл. 55 %, за ін. даними — 85 %), проте­станти (5 %; найчисельніші громади: баптистів, пʼятидесятників, адвентистів сьомого дня, англікан, методистів), різноманітні видо­зміни кариб. синкрет. культів (за різними джерелами — від 6 до 24 %). Згідно з Кон­ституцією (прийнята 1976, поправки — 1992 і 2002) у тісному контакті з масовими громад. організаціями керів. і направляючою силою держави та су­спільства є КП К. За формою держ. устрою — унітарна держа­ва, за формою управлі­н­ня — пар­ламент. соціаліст. респ. Найвищий орган держ. влади і єдина законодавча ін­ституція — Нац. асамблея нар. влади (НА; однопалат. парламент, 609 депутатів, яких обирають прямими виборами на 5 р. за списками, затвердж. спец. комісією). У пе­ріод між сесіями НА її повноваже­н­ня здійснює по­стійно діючий і підзвіт. орган — Держ. рада (склад ДР — 31 депутат — формується з числа депутатів НА). Парламент також обирає президента та віце-президента стро­ком на 5 р. Президент є главою держави, водночас очолює ДР та найвищий викон. і адм. орган — РМ. Членів уряду за по­дан­ням президента при­значає НА або ДР. Нині К. — чл. ООН (1945), Руху не­при­єд­на­н­ня (1961), «Гру­пи 77» (1964), Організації кариб. дер­жав (1994), СОТ (1995), Лат.-амер. асоц. інтеграції (1999), «Болівріан. альтернативи для народів нашої Америки» (2004), «Групи Ріо» (2008).

О-в К. вузький (шир. від 31 до 210 км), витягнутий з Зх. на Сх. (на 1250 км). Довжина берег. лінії 3735 км, разом з дріб. о-вами — бл. 11 тис. км. Крайні точки о-ва К.: пн. — о-вок Крус-дель-Пад­ре, пд. — мис Пунта-дель-Інґлес, сх. — мис Кемадос, зх. — мис Сан-Антоніо. Нараховується бл. 200 заток і бухт. Уздовж багатьох о-вів на від­стані 20–200 м роз­таш. числен­ні корал. рифи. Поверх­ня о-ва К. пере­важно рівни­н­на. Під­ня­т­тя та гори за­ймають бл. 1/3 території. На Сх. — найбільший гір. масив Сьєр­ра-Маестра (найвища вершина К. — г. Туркіно, 1974 м над р. м.). Серед гол. гір. систем також — Кордільєра-де-Ґуаніґуаніко на Зх. і Ескамбрай у центр. частині. На Зх. поширені карсти. Роз­робляються поклади кобальт. (за запасами К. посідає 2-е м. після Конґо), нікел. (3-є м. після Нової Каледонії та Австралії), заліз., марганц., мідних, вольфрам. руд, хромітів, вапняків, польового шпату, цеоліту, піриту, камʼяної солі, гіпсу, каоліту, кварц. піску, серпентенитів, мар­муру, габро, гранітів та ін. Заг. під­тверджені запаси нафти 2010 складали 178,9 млн барелів, природ. газу — 70,9 млрд м³. По­тужні теплі течії двома гілками огортають тер. К. та формують Ґольфстрім. Клімат тропічний (у центр. частині о-ва К. є риси континентальності), з високими т-рами повітря протягом року й високою від­нос. вологістю. Середня температура січня +21 °С, липня — +28 °С. Річна сума опадів змінюється від 900–1000 мм у р-ні Ґуантанамо до 2000–3200 мм на гірських масивах. Бувають посухи, спустошливі урагани та тропічні циклони. У травні–вересні — сезон дощів, жовтні–квітні — сухий клімат. період. Річки короткі та маловодні, від­носяться до басейнів без­посередньо Атлантич. океану, його Мексикан. затоки та Кариб. мо­ря. Найбільша — Кауто (370 км). Створ. понад 100 водо­сховищ заг. пл. бл. 700 км². Ґрунти тропічні, зокрема червоні та червоно-коричневі. У рослин. покри­­ві домінує пальм. і злак. савана. На о-ві Хувентуд і у гірсь­ких місцевостях поширені хвой­ні, вздовж берегів річок — галерей­­ні ліси, на узбереж­жі — мангр. рослин­ність. З понад 6 тис. видів флори бл. 50 % складають ендеміки, а понад 800 — під за­грозою зникне­н­ня. Налічується понад 12 тис. видів назем. тварин, зокрема не менше 7 тис. видів комах. Досить багато є на­­зем. молюсків, метеликів, птахів і літаючих мишей, амфібій і рептилій (бл. 150 видів). Водно­час від­носно бідна фауна місц. ссавців і прісновод. риб. У нав­колиш. водах — цінні пром. риби, молюски, лангусти, креветки, губки. 22 % тер. К. за­ймають бл. 300 обʼєктів природно-охорон. фонду.

Найдавніші памʼятки археології виявлено у провінції Ольґін — Левіса, Себоруко, Мелонес (6–5 тис. р. до н. е.). Під час роз­копок зна­йдено кремʼяні ножі, скребла, проколки, скобелі, чо­пери, гостронаконечники, ретуш. пластини тощо. До від­кри­т­тя 27 жовтня 1492 Х. Колумбом (1796–1898 рештки тіла цього іспан. мореплавця знаходилися у гаван. архікафедрал. соборі, який 1789 був висвячений на честь Непороч. Зача­т­тя Діви Ма­рії, а 1796 отримав його імʼя) о-ва К. його населяли індіан. племена (від 100 до 200 тис. осіб). 1511 іспан. загони під керівництвом Д. Веласкеса де Куельяра почали захопле­н­ня кубин. тер., яке су­проводжувалося знище­н­ням корін. жит. (на поч. 1550-х рр. залишилося від кількох сотень до кількох тис.). У 1-й пол. 1510-х рр. засн. перші іспан. міста. Після вичерпа­н­ня запасів золота іспан. колонізатори роз­почали завозити з Африки не­грів-рабів для роз­витку скотарства і вирощува­н­ня цукр. тростини та тютюну. 1580 кількість мешканців зросла до 14–16 тис. 1596 К. стала генерал-капітанством. У 17–18 ст. фактично виконувала роль пере­валоч. пункту між Іспанією та її колоніями у Пд. Америці. Унаслідок багатьох обмежень, зокрема й за­провадже­н­ня тютюн. монополії (1717), була пошире­­на нелегал. торгівля. Окрім кон­трабандистів, на узбереж­жі К. базувалися пірати. По­ступки іспан. корони на поч. 1760-х, а потім у 1810-х — на поч. 20-х рр. сприяли екон. зро­стан­ню загалом і роз­витку плантац. господарства зокрема. У 19 ст. у середовищі не­вдоволених іспан. владою ба­гатих кубин. креолів поширилася ідея щодо при­єд­на­н­ня К. до США. Про це ж неодноразово заявляла амер. влада (вперше 1809 — президент Т. Джеф­ферсон), а 1848–51 споряджений нею десант 4 рази намагався захопити К. У 1830–40-х рр. від­крито низку тютюн. і сигар. ф-к, гірн.-видобув. і дріб. ливар. під­приємств. 1886 від­мінено рабство, що також стимулювало роз­виток виробництва. Неодноразово на К. роз­горталися пов­ста­н­ня як рабів, так і вільних кубинців. 1892 Х.-Х. Марті-і-Перес (на тер. посольства К. в Україні встановлено погру­д­дя) заснував у США Кубин. рев. пар­тію, яка отримала значну популярність серед кубин. насел. та ві­діграла вирішал. роль у роз­гортан­ні 1895 на К. нац.-визв. боротьби. Після іспано-амер. вій­ни за умовами Париз. мирного договору 1898 К. ві­ді­йшла під упр. амер. військ. адміністрації. США навʼязали т. зв. поправку Плат­та до кон­ституції К., прий­нятої 1901, що обмежила суверенітет держави. 1902 проголо­шено незалежну Респ. К., що фактично була під амер. протекторатом. 1906, 1912, 1917 і 1920 для попередже­н­ня виникне­н­ня зброй. пов­стань чи зміни політ. становища ін. шляхом на о-в К. під різними приводами десантовувалися амер. війсь­ка. У травні 1934 США погодилися від­мінити «поправку Плат­та», зберігши військ.-мор. базу в бух­ті Ґуантанамо (її будівництво роз­почато 1903, функціонує й нині). У вересні того ж року між кубин. і амер. сторонами під­писано новий торг. договір, який закріпив залежність К. від капіталу США. 1952 внаслідок воєн. пере­вороту до влади вдруге при­йшов генерал Ф. Батіста-і-Сальдівар (від 1934 — командуючий армією, 1940–44 — президент), який ска­сував кон­ституцію та закріпив екон. і військ. залежність від США. 26 липня 1953 під керівництвом Ф. Кас­тро Рус зроблено не­вдалу спро­бу захопити військ. казарму Мон­када в м. Сантьяґо-де-Куба. Тоді більшість пов­станців заарештували, а через 2 р. депортували. Ф. Кастро Рус на суді виголосив промову «Історія мене виправдає», яка стала широко ві­домою в усьому світі, пізніше за межами батьківщини заснував «Рух 26-го липня». 1956 він разом зі своєю пов­стан. армією знову роз­почав боротьбу за владу. У січні 1959 в Гавані сфор­мов. Рев. уряд, а в лютому його очолив Ф. Кастро Рус. До складу найвищого органу викон. вла­ди уві­йшли Е. (Че) Ґевара та брат Ф. Кастро Рус — Рауль, президентом став О. Дортікос Тор­радо (до 1976). У січні 1959 СРСР ви­знав Рев. уряд К., а у лютому на­ступ. року надав кредит на суму 100 млн дол. США. У серпні–жовтні 1960 кубин. влада здій­снила націоналізацію та екс­про­­пріацію, зокрема й під­приємств амер. власників. Водночас між К. і СРСР під­писано торг. угоду та від­новлено дипломат. від­носини (перший раз встановлено 1942, а 1952 пере­рвано). Як на­слідок США вдалися до екон. блокади К. й роз­риву з нею дипломат. від­носин. Спробу військ. пере­вороту за амер. під­тримки у квітні 1961 було провалено. У жовтні 1962 унаслідок роз­ташу­ва­н­ня на К. рад. ракет з ядер. боє­головками роз­почалася Карибська криза. Після роз­паду СРСР на К. роз­почався екон. спад (щорічно рад. допомога у грош. еквіваленті складала 4–6 млрд дол. США). У 1990-х рр. кубин. влада була змушена піти на деякі по­ступки щодо приват. влас­ності та ввести режим економії. 1997 створ. 3 вільні екон. зони — Вахай (муніципалітет Бойєрос, провінція Гавана), Гавана, Маріель (провінція Артеміса). 2006 Ф. Кастро Рус через хворобу тимчасово, а 2008 остаточно пере­дав владні повноваже­н­ня своєму братові Раулю (від 1976 був віце-президентом). Після колоніал. залежності від Іспанії, бл. 90-річ. орієнтації у сфері між­­нар. політики та екон. спів­праці почергово на США і СРСР кубин. влада робить ставку на роз­виток від­носин із країнами Лат. Америки та Китаєм.

К. — аграрно-індустр. країна. Важ­ливими галузями кубин. економіки є туризм, виробництво цукру, тютюну, кави, рому, какао, вирощува­н­ня цитрусових, виготовле­н­ня буд. матеріалів, рибальство, видобуток нікелю, міді, магнію, хрому. К. — один зі світ. лідерів у галузі фармацевтики та біо­технології. Роз­винуті нафт., хім., текс­тил., папер., деревооб­робна, харч. галузі та с.-г. машинобудува­н­ня. Обʼєм ВВП 114,1 млрд дол. США (2010; у роз­рахунку на 1 особу — 9,9 тис.). У його структурі 69,3 % припадає на долю сфери послуг, зокрема й будівництво, транс­порт, звʼя­зок, 26,1 % — промисловості, 4,6 % — сільс., ліс. госп-в і рибальства. Важливу роль ві­ді­грає фінанс. допомога вихідців із К., які меш­кають за кордоном, зокрема у США. Її отримує бл. 50 % насел., у грош. еквіваленті вона складає бл. 1 млрд дол. США на рік. Гол. роль у функціонуван­ні та роз­витку фінанс. системи ві­ді­грає Центр. банк К.; є не­значна кількість комерц. банків. У товар. структурі екс­порту 56,7 % вартості припадає на нікельвміщуючі концентрати, 6,4 % — на тютюн і тютюн. вироби, 5,5 % — на продукцію цукр. промисловості, 2,2 % — на рибу та море­продукти. К. імпортує продукцію хім. промисловості, компʼютери й оргтехніку, продукти харчува­н­ня, текс­тиль, взу­т­тя. Осн. торг. партнери: Венесуела, Китай, Іспанія, Канада, Нідерланди, Німеч­чина. Найбільші мор. порти: Гавана, Сантьяґо-де-Куба, Матанзас, Сьєнфуеґос, Нуевітас (провінція Камаґуей); між­нар. аеропорти: Гавана, Варадеро (провінція Матанзас), Сьєнфуеґос, Ольґін, Сантьяґо-де-Куба, Сьєґо-де-Авіла, Мансанільо (про­вінція Ґранма), о-ви Кайо-Ларґо (провінція Хувентуд), Кайо-Коко (провінція Сьєґо-де-Авіла). Най­популярніший курорт — Варадеро на п-ові Ікакос (52 готелі). Роз­винуту готел. інфра­структуру мають й Гавана, Сьєґо-де-Аві­ла, Ольґін, Сантьяґо-де-Куба, о-в Кайо-Ларґо. У Гавані — Кубин. АН та ін­ститути, які входять до її складу, ін. гол. наук. установи, провід­ні ВНЗи та б-ки. Знач. наук. закладами є Ін­ститут тропіч. овочівництва у м. Санто-Домінґо (провінція Вілья-Клара) та Центр до­слідж. у галузі соняч. енергії у м. Сантьяґо-де-Куба. ВНЗи (загалом у К. — понад 60) також діють у порту Маріель, містах Сантьяґо-де-Куба, Санта-Клара, Камаґуей, Матанзас, Пінар-дель-Ріо, Баямо, Ольґін, Сьєнфуеґос. У всьому світі широке ви­зна­н­ня отримала кубин. медицина, яка орієнтована на на­да­н­ня допомоги на основі високих технологій і найсучасніших наук. досягнень. Мережа мед. закладів К. спроможна за­безпечити своєчасне та якісне без­кошт. лікува­н­ня усіх жит., хоча пере­важна більшість пере­буває за межею бідності. Кубин. лікарі виконують най­складніші операції, зокрема й на серці. Під час лікува­н­ня вони широко за­стосовують методи традиц. і нар. медицини. Сюди при­їжджають лікуватися хворі навіть зі США. На всіх рівнях, як на заг.-кубин., так і провінційному, досить ефек­тивно діють комісії з мед. етики. Кубинцям також створ. усі умови для отрима­н­ня обовʼяз­кової 6-річ. початк., основної 3-річ. серед. і повної 3-річ. серед. освіти. Досить роз­винутими та цін­ними у світ. мас­штабі є кубинські література, образотворче мистецтво, музика, танець, театр, кіно та цирк. Музейні центри К.: Гавана, Камаґуей, Матанзас, Ольґін, Сантьяґо-де-Куба, Санта-Клара. У м-ку Сан-Фран­цис­ко-де-Паула побл. Гавани в садибі «Ла Віхіа» (у перекл. з іспан. — сторож. вежа, спо­стереж. пункт; 19 ст.) 1939–60 мешкав ві­домий письмен­ник Е.-М. Гемінґвей (через фіз. і псих. хвороби остан­ні 9 місяців життя минули в США). На кубин. землі він написав чимало ви­знач. творів або окремі роз­діли, з К. повʼязана його повість «The Old Man and the Sea» / «Старий і море» (ж. «Life», 1952, 1 вересня; іспан. мовою вперше надру­ковано у пере­кладі кубинця Л. Новеса Кальво в гаван. ж. «Bo­hemia», 1953, 15 березня, укр. — у пере­кладі В. Митрофанова в кн. «Прощавай, зброє. Старий і море. Оповіда­н­ня», К., 1974; 1952 від­значено Пулітцерів., 1954 — Нобелівська преміями). Через тиждень після смерті письмен­ника Ф. Кастро Рус (у травні 1960 Е.-М. Гемінґвей спілкувався з кубин. коман­данте під час проведе­н­ня Між­нар. конкур­су ловле­н­ня агухи) від­відав садибу «Ла Віхіа» і висунув ідею про створе­н­ня в ній музею (21 лип­ня 1962 офіційно від­крито, через рік почав функціонувати; з-поміж низки гемін­ґвеїв. речей на К. — у соборі св. Діви Каридад (захисниця К.) у м-ку Ель Кобре, провінція Сан­тьяґо-де-Куба — зберігається нобелів. медаль). До Світ. спад­щини ЮНЕСКО включено: 1982 — Стару Гавану та її укріпле­н­ня, 1988 — м. Трінідад (провінція Санкті-Спірітус) і Долину Індіанців (група з трьох долин — Сан-Луїс, Санта-Роса і Меєр — довж. 12 км і пл. бл. 270 км², які у 18–19 ст. були центром цукр. промисловості; у період найбільшого роз­квіту там діяло понад 70 цукр. заводів, на яких і на плантаціях цукр. тростини працювало бл. 30 тис. рабів), 1997 — фортецю Сан-Педро-де-ла-Рока у м. Сантьяґо-де-Куба (збудована 1638–70 на місці меншої, яка існувала від кін. 16 — поч. 17 ст.), 1999 — Нац. парк Десембарко-дель-Ґранма (провінція Ґранма) і Долину Віньялес (карст. де­пресія пл. бл. 132 км² у гірському масиві Сьєр­ра-де-лос-Орґа­нос на Пн. від м. Віньялес у про­вінції Пінар-дель-Ріо), 2000 — археол. ландшафт перших кавових плантацій Пд.-Сх. К. (побл. під­ніж­жя масиву Сьєр­ра-Маестра), 2001 — Нац. парк Алехан­дро-де-Умбольдт (провінції Оль­ґін і Ґуантанамо), 2005 — істор. центр м. Сьєнфуеґос, 2008 — істор. центр м. Камаґуей. Статус біо­сфер. резерватів ЮНЕСКО мають 6 охорон. тер. — Пенінсула-дель-Ґуана­акабібес, Сьєр­ра-дель-Росаріо (обидва — провінція Пінар-дель-Ріо), Сьєнаґа-де-Сапата (провінція Матанзас), Буенавіста (провінція Сьєґо-де-Авіла), Кучильяс-де-Тоа, Баконао (обидва — провінція Сантьяґо-де-Куба). Найбільшого успіху кубинці отримали в таких видах спорту, як бокс (на Олімпійських іграх у 1900–2012 здобули 34 золоті, 19 сріб. і 14 бронз. медалей; ба­гатораз. чемпіони Олімпійських ігор і світу: Т. Стівенсон, Ф. Савон, А. Ер­рера Вера, Х. Ернандес Сьєр­ра, Е. Вінент Чарон, М.-С. Кінделан Меса, Ґ. Ріґондо Ортіс; чемпіони світу у профес. боксі: К. Ґавілан, Б. Парет, Й.-П. Ернан­дес; ви­знач. кубин. тренер А. Са­ґар­ра закін. Київ. ін­ститут фізичної культури, захистив кандидат. ди­­сертацію з педагогіки), легка атлетика (10, 14, 15; володарі зо­­лотих медалей Олімпійських ігор і багатораз. чемпіони світу: зі стриб­ків у висоту — Х. Сотома­йор Са­набрія, зі стрибків у довжину — І.-Л. Педросо Солер), вільна та греко-рим. боротьба (7, 5, 7), дзюдо (6, 13, 16), фехтува­н­ня (5, 5, 6; 1900 під час дебюту кубин. команди на Олімпійських іграх у Парижі Р. Фонст Сеґундо у змага­н­нях на шпагах здобув першу в історії К. золоту медаль, а на на­ступ. Олімпіаді він завоював ще 3 медалі — у особистих змага­н­нях на рапірах і шпагах та у команд. змага­н­нях на рапірах), шахмати (1921 Х.-Р. Капабланка став 3-м в історії чемпіоном світу), бейсбол, волейбол, важка атлетика, тхеквондо, стрільба, веслува­н­ня на байдарках і каное, плава­н­ня, велоспорт, па­рус. спорт, баскетбол. Загалом за всю історію кубинці вибороли 72 золоті, 67 сріб. і 69 бронз. олімп. медалей.

24 серпня 1991 в Україні від­кри­то ген. консульство К. (пізніше пере­творено на посольство), а у вересні 1993 у К. — посольство України. 6 грудня 1991 К. ви­знала незалежність України, а 12 березня 1992 був під­писаний укр.-кубин. Протокол про встановле­н­ня дипломат. від­носин. 2000 і 2011 К. з держ. і робочими візитами від­відували президенти України, 1997 — Голова ВР України, 1998, 2002, 2010 — Міністри закордон. справ України. 1995, 2003 і 2011 в Україні з робочими візитами по­бували Міністри закордон. справ К., 2012 — за­ступник голови РМ К. 2010 і 2012 у ході роботи від­повід­но 65-ї та 67-ї сесії ГА ООН від­булися зу­стрічі Міністра закордон. справ України з головою зовн.-політ. ві­домства К. Діючі дво­сторон­ні органи високого рівня: депутат. група ВР України з між­парламент. звʼяз­ків з Респ. К.; група дружби «К.–Україна» у НА К.; Між­уряд. укр.-кубин. комісія з торг.-екон. та наук.-тех. спів­робітництва (засі­да­н­ня проводять від 1995). Торг.-екон. партнерство України з К. є досить тривалим у часі (від 1960-х рр.). 2012 частка України у зовн. торгівлі К. з країнами світу становила 0,15 %. Осн. договірно-правовою базою між Україною та К. у торг.-екон. та інвест. площині є «Угода між КМ України та Урядом К. про торг.-екон. спів­робітництво» від 20 червня 1998 та «Угода про сприя­н­ня та взаєм. захист інвестицій» від 20 травня 1995. За даними Держ­­стату України, 2012 заг. обсяг взаєм. торгівлі товарами та послугами між Україною та К. становив 32,01 млн дол. США (екс­порт — 29,5 млн, імпорт — 2,5 млн). Структура екс­порту: засоби назем. транс­порту крім залізничного (19,7 %), вироби з чорних металів (19,4 %), мінерал. добрива (19,3 %), ядерні реактори, котли, машини (14,6 %), молоко та молочні продукти, яйця птиці, натурал. мед (4,7 %), каучук, гума (6,5 %). Імпорт має дуже вузьку диверсифікацію та складається в основному з алкогол. і без­алкогол. напоїв та оцту, а також тютюну і пром. замін­ників тютюну, у не­знач. кількостях цукру. Станом на 1 січня 2013 обсяги прямих інвестицій з К. становили 421,5 тис. дол. США. Загалом гол. спів­праця України з К. в екон. сфері від­бувається у хім., маш.-буд. (вантажівки, трактори), авіац., мед., фармакол., гірн.-видобув., енергет. сферах і у галузі с. господарства. На­прикінці 1920-х рр. на К. працював на тютюн. плантації та ви­вчав виробництво кубин. сигар уродженець Києва З. Давидофф. Від поч. 1960-х рр. за протекцією тодіш. міністра економіки Е. (Че) Ґевари (обі­ймав також посади голови Нац. банку та міністра промисловості) він був осн. по­стачальником кубин. сигар у Європу (на поч. 1990-х рр. компанія «Davidoff of Geneva» виробництво сигар пере­несла у До­­мінікан. Респ.). Взаємозвʼязки між Україною та К. у культурно-гуманітар. сфері роз­вивають на основі між­уряд. «Угоди про спів­робітництво в галузях культури, освіти і науки», що набула чин­ності 1994. За 30-річну історію рад.-кубин. дружби в укр. ВНЗах було під­готовлено бл. 9 тис. кубин. фахівців. 1991 АН УРСР і АН К. під­писали Угоду та Протокол про наук. спів­робітництво. Багато українців (пере­важно жін. статі) пере­бувають у шлюбі з колиш. кубин. студентами та по­стійно проживають на кубин. землі. Низка укр. інж. і викл. тимчасово за закордон. від­рядже­н­нями працювали на К. Нині гол. напрямом укр.-кубин. куль­турно-гуманітар. спів­робітництва є лікува­н­ня та оздоровле­н­ня дітей з України, які по­страждали унаслідок Чорнобил. ката­строфи. За 24 р. здійсне­н­ня лікув. про­грами «Діти Чорнобиля», за­початк. з ініціативи Ф. Кас­тро Рус, курс реабілітації у кубин. лікув.-оздоров. центрі «Терара» про­йшли понад 24 тис. укр. пацієнтів (із них — бл. 21 тис. дітей). Кубин. лікарі також неодноразово при­їжджали в Україну, де кон­сультували укр. медиків і при­значали курси лікува­н­ня укр. хворим. 1992 у Києві засн. Асоц. дружби «Україна–К.» (нині функ­ціонують первин­ні організації у Вінн., Житомир., Одес., Полтав., Терноп., Харків., Чернів., Черніг. та ін. обл.), 1993 у Гавані — Асоц. дружби «К.–Україна». 2008–11 укр. телека­нал «Інтер» відзняв цикл пере­дач про К., її екон., наук. і турист. потенціали. Ос­тан­ній цикл був присвячений українцям, які нині проживають на К. Від 31 березня до 4 квітня 2010 у Гавані вперше в Лат. Аме­риці про­йшов Тиждень укр. кіно, на якому продемонстрували 5 укр. фільмів Нац. кіностудії ім. О. Довженка із субтитрами іспан. мовою. У серед. липня 2012 на 3-му Одес. між­нар. кінофестивалі від­булася укр. пре­зентація іспан.-франц. фільму-кіноальманаху «Гавано, я люблю тебе», сценарій до якого написав кубин. письмен­ник і журналіст Л. Падура (в Україні на широкий екран стрічку випущено у серпні). 22–31 жовтня цього ж року у Києві проведено фестиваль кубин. культури «К. — птах свободи», у рам­ках якої від­булися: ви­ставка живопису та фото про К., вечір кубин. поезії за участі акторів Нац. укр. драм. театру ім. І. Фран­ка, презентація віршів А. Гереро, ви­ступ кубин. муз. групи «Соль-К.», показ д/ф «Фідель. Неві­дома історія» (2001), «Гаванська сюїта» (2004; обидва — реж. Е. Браво), «Буена Віста» (1999, В. Вендерс), «Віва Куба» (2005, Х.-К. Кремата) тощо. Для взаєм. озна­йомле­н­ня з жи­т­тям, історією та культурою, дося­­гнен­ня кращого взаєморо­зумін­­ня та дружби між насел., обміну в роз­вʼязан­ні аналог. про­блем, що постають перед органами упр. та організаціями, встановлено дружні звʼязки між Києвом і Гаваною (1994 — «Угода про встановле­н­ня друж. звʼязків між міс­том Києвом — столицею України та містом Гаваною — столицею Республіки Куба», 2000 — «Меморандум про по­глибле­н­ня спів­робітництва між містом Києвом (Україна) і містом Гавана (Республіка Куба)»), Волин. обл. і провінцією Пінар-дель-Ріо (2001), Одес. обл. і провінцією Матанзас (2002) та Київ. обл. і провінцією Гавана (2004). Загалом договірно-правова база між Україною та К. нараховує 59 документів. 1999 у Гавані встановлено памʼятник Т. Шевченку. Першим на К. пере­кладачем творів Кобзаря був письмен­ник і фольклорист С. Фейхоо. 1966 у видавництві Університету Лас-Вільяс у кн. «Російські і радянські поети» на­друковано його пере­клади «Заповіту», «В казематі», «Думи мої, думи мої», «Реве та стогне Дніпр широкий», «Думка», «Н. Маркевичу», «Минають дні, минають ночі», «Як маю я журитися», «Не завидуй багатому» та ін. поезій. Окрім того, С. Фейхоо вмістив уривки творів Т. Шевченка у ст. «Подорож до Радянського Союзу», опубл. у м. Санта-Клара в університет. літ. і громад.-політ. ж. «Islas» («Острови», 1967, № 2). Під час кількох по­їздок до СРСР був і в Києві: від­відував музей нашого поета, а 1964 брав участь у Між­нар. форумі діячів культури, присвяченому 150-річчю від дня народж. Т. Шевченка. 1974 кубин. пере­кладачка, літературо­знавець А. Ґонсалос Боланос у ґрунт. стат­ті про життя і творчість Кобзаря («Острови», № 44) оцінила його поезію як «патріотичну, ніжну, свіжу, від­криту для всіх простих людей на Землі», у цьому ж номері на­друкувала ви­брані частинки з його щоден­ника, пере­клади «Гімну черничого», «Пере­бенді», «Юродивого», уривки з «Гайдамак» тощо. Вона також від­відувала Київ, де прочитала для студентів Університету кілька лекцій з латиноамер. літ-ри. В подальшому до популяризації Т. Шевченка та низки укр. поетів і прозаїків 20 — поч. 21 ст. вдавалися й багато ін. кубин. літераторів. 1986 у першому номері літ. ж. «Union» ви­йшла іспан. мовою в пере­кладі кубин. поета А. Марті Фуентеса та укр. пере­кладачки і літературо­знавця М. Жердинівської добірка творів укр. поетів С. Жолоб, В. Коротича, О. Лупія, Б. Олій­ни­ка, Д. Онковича та Д. Павличка. Ви­дано й значну кількість колектив. зб. поезій та повістей і оповідань кубин. авторів, зб. ку­бин. фольклору у пере­кладі українською мовою. Окремими книгами ви­йшли поет. збірки Ф. Хаміса, Н.-К. Ґільєна батисти, Х.-Х. Мар­ті, романи А. Карпентьєра-Валь­монта, А.-М. Родріґеса, С. Фей­хоо, дит. повісті І.-П. Сото, Ф. Ба­сульто, Д. Алонсо. Твори кубин. письмен­ників по­стійно друкують і в укр. період. вид., зокрема ж. «Всесвіт». На його сторінках українською мовою опубліковані поезії А. Аухʼєра, Ф. Піти Родріґеса, П. де Ораа, Р. Фернандеса Ретамара, проз. твори Р. Ґонсалеса де Ка­скор­ро, Ґ. Еґурена, М. Кофінь­йо Лопеса, О.-Х. Кардос­со, А.-С. Кардоси, Х. Солер Пуїґа. В Україні пере­кладами кубин. літ-ри українською мовою та її ви­вче­н­ням за­ймалися С. Борщевський (у 1990-х рр. пере­бу­вав на дипломат. роботі на К.), О. Буценко, І. Драч, М. Жердинівська (одна з провід. дослідниць укр.-кубин. літ. звʼязків, авторка ґрунт. ст. «Кубинська література» в УЛЕ та роз­ділу «Література» до ст. «Куба» в 2-му вид. УРЕ), А. Іл­лічевський, Г. Лат­ник, М. Литвинець, П. Марусик, О. Мокровольський, М. Москаленко, Л. Олевський, П. Осадчук, Д. Павличко, А. Пере­падя, Ю. Покальчук, П. Соколовсь­кий, В. Шовкун.

Літ.: Нуньес Хименес А. Республика Куба / Пер. с испан. Москва, 1963; Фо­нер Ф. С. История Кубы и ее отношение с США / Пер. с англ. Москва, 1963–64. Т. 1–2; Ле Риверенд Х. Кубинская республика / Пер. с испан. Москва, 1970; Республика Куба. Основы государствен­ного строя. Москва, 1978; По­кальчук Ю. Сучасна латиноамериканська проза. К., 1978; Пащук В. В. Форпост социализма в Латинской Америке. К., 1979; Кастро Ф. История меня оправдает / Пер. с испан. Гавана, 1984; Ларин Е. А. Политическая история Кубы ХХ в. Мос­ква, 2007.

А. І. Шушківський

Завантажити статтю