КУБОФУТУРИ́ЗМ — один із напрямів авангардизму в живописі. Виник у 1-й половині 1910-х років як по­єд­на­н­ня концепції французького аналітичичного кубізму, просторово-часового динамізму італійського футуризму та при­йомів нео­примітивізму. Полотна кубо­­футуристів — напів­фігуративні композиції, складені з геометри­­зованих обʼємних форм (зокрема й людських фігур), часто від­творювали ритмізований машин­ний світ. Серед пред­ставників К. — В. Баранов-Рос­сіне, Володимир і Давид Бурлюки, О. Екс­­тер, І. Клюн, М. Кульбін, К. Малевич, В. Татлін. Кубофутуристи екс­понували свої роботи на ви­ставках у Москві («Мішень», 1913) та Петро­граді (нині Санкт-Пе­­тербург, «Трамвай В», 1915; «0,10», 1915–16). Принциповий алогізм кубофутуристичних творів, естетика абсурду, зверне­н­ня до під­сві­домого зумовили появу європейського дадаїзму та сюр­реалізму. 1915 на зміну ідеям К. сформувалися супрематизм і конструк­­тивізм.