Кубізм

КУБІ́ЗМ (франц. cubisme, від cube – куб) – напрям мистецтва модернізму першої чверті 20 ст., особли­во по­значився в живописі та скульп­турі. К. серйозно вплинув на роз­виток образотвор. мистецтва 20 ст. Склався у Парижі в інтернац. мист. середовищі, знайшов послідовників серед митців ін. країн Європи. Етапною для роз­витку напрямку вважають картину П. Пікассо «Авіньйонські дівиці» (1907). Термін «К.» упер­ше використав критик Л. Воксель 1908 у статті про Ж. Брака. Формування К. є логіч. продовженням аналіт. дослідж. худож. мови образотворчості мит­ців постімпресіонізму, зокрема творчості П. Сезанна (після його смерті картини широко експонували у Парижі 1904–07). У роз­витку напрямку здійснено переосмислення образів та худож. мови «позацивілізац. куль­тур», зокрема афр. скульптури, мистецтва прадавнього світу, образотвор. фольклору. Осн. засади К. – утвердження самоцінності мистецтва, а не відображення зовн. прикмет реал. світу, зосередження на питаннях худож. мови, аналіт. підхід до її елементів – об’єму, ліній, кольо­ру, простору, виявлення внутр. структури зображених предметів на основі геом. форм – куба, конуса, кулі, циліндра, призми та їхнє розкладення на площині, що сприймалися як розрив із реаліст. відтворенням натури, яке здавалося вичерпаним. Пра­гнення показати предметну фор­му найбільш повно, всеохоплю­юче, з різних боків призвело до відмови від традиц. прямої пер­спективи (кубісти трактували її як оптичну ілюзію), зіставлення в одному творі кількох точок зо­ру, вільного трактування просто­ру. У К. поєднано аналіз та синтез худож. форми; він базується на пошуках об’єктив. закономір­ностей формоутворення, знімаючи вияв автор. суб’єк­тивно­сті. Зосередження на об’ємно-просторових рішеннях викликало певне обмеження кольор. гами, що поступово долали на пізніх етапах розвитку напрямку (це призвело до кризи та появи суміж. явищ). Гол. сюжети живопису К. – натюрморти, портрети, пейзажі, пізніше – своєрідно інтерпретовані жанр. мотиви. Живопис. творам притаманна увага до фактури, яку ро­били на основі фарби, шляхом уведення у картину «нехудож. предметів».

Із К. пов’язане використання колажу: вклеювання у живопис. твір предметів та фраг­ментів паперу, дерева, газет. текстів, скла, заліза, вугілля, гіпсу тощо. Першим цей при­йом застосував 1912 Ж. Брак. В еволюції К. виділяють 4 періоди: «сезанівський» (1907–09, фіксація витоків мист. руху), «аналітичний» (1910–12, станов­лення худож. мови: П. Пікассо та Ж. Брак наголошували не стільки на рац., скільки на інтуїтив. засадах творчості), «синте­тичний» (1913–14), «декоратив­ний» (1914–21). Термін «аналіт. К.» уперше використав Х. Ґріс 1910, підкреслюючи самостійність худож. форми та близькість до принципів класич. мистецтва, застосованих у ін. спосіб: трьох­вимірні об’єкти розділяють та складають на площині у двовимір. зоровий образ. «Синтет.» період характеризувався більшою площинністю просторових рішень, лінійністю, подрібнені­стю форми, ускладненістю рит­міч. побудови.

Для остан. етапу – «рококо-кубізму» – через поширення овал. форматів кар­тин притаманні естетизація худож. прийомів, вихід у царину нефігурат. мистецтва, активність кольору. Завершальною вважають картину П. Пікассо «Три музиканти у масках» (1921). Од­нією з програмних стала кни­га «О кубизме» (Москва, 1913) А. Глеза та Ж. Метценже, де наголошено на необхідності замінити принципи композиції тво­рів із таких, що йшли від природи, на такі, що будують як автономні структури.

Важливу роль у становленні К. відіграла група «Бато Лавуар» (1908–09), у складі якої були поети та критики – М. Жакоб, Ґ. Аполлінер, А. Сальмон, М. Лорансен, М. Рей­кель, Х. Ґріс, Л. Стайль. У 1910–14 діяла група «Де Пюто» (А. Глез, Ж. Метценже, брати М. Дю­шан, Р. Дюшан-Війон, Ж. Війон, Р. де Ла Френе, Л. Маркусі, Х. Ґріс та ін.), що намагалася визначити закони К., де гол. елементами вважали лінію та колір. Програмною для неї стала виставка «Золотий перетин» 1912. До групи тяжіли Ф. Леже, Ф. Купка, П. Мондріан, Д. Рівера. На кольорист. аспекті пізнього К. базувалося його відга­луження – симультанізм (засн. Р. Делоне на поч. 1910-х рр.), Ґ. Аполлінер називав його ор­фізмом – мистецтвом нових струк­тур з елементів, узятих поза реал. світом, створених уявою худож­ника і наділених повнотою реальності. В ньому продовжено геом. об’ємно-просторову осно­ву К. (більш поширеною стала фор­ма кола), доповнено кольор. різноманіттям, естет. ефектом. До орфізму на певний час приєдналися Ф. Купка, П. Брюс, С. Макдональд-Райт, С. Де­лоне-Терк. Уперше художню мову К. у скульптурі використав 1910 Р. Дюшан-Війон, 1911 – О. Архипенко. Серед скульпторів-кубістів – К. Бранкузі, Х. Ґонзалес, А. Лоран, О. Цадкін, Ж. Ліпшиць, Х. Орлова; кубістичні скульптури створювали П. Пікассо, Х. Ґріс, Р. де Ла Френе, А. Модільяні. Серед уперше використаних ма­теріалів – зварне залізо (Х. Ґонзалес). Самост. школи К. склалися у Чехії, США та Росії. 1911 у Празі створ. об’єдн. «Група ху­дожників» (Б. Кубішта, Й. Чапек, скульптор О. Ґутфройнд та ін.), яка поєднувала принципи К. з нім. експресіонізмом, використовуючи цю своєрідну стилістику також у арх-рі та декор. мистецтві. У США розвиток К. почався з виставки «Арморі шоу» 1913 у Нью-Йорку, де поряд з європ. митцями було виставлено твори американців М. Вебера, М. Хартлі, Дж. Марін. Поєднання прийомів експресіонізму, К. та футуризму позначило концепцію «синхронізму» С. Мак­дональд-Райта і М. Рассела, що наближалися до абстракції.

У Росії та Україні К. мав глибокий вплив на мистецтво. Гол. його представниками стали К. Малевич, В. Татлін, О. Екстер, Д. Бур­люк та ін.; ідеї К. знаходили роз­виток в об’єдн. «Бубновий валет» (П. Кончаловський, І. Маш­ков, Р. Фальк, О. Купрін, Н. Альт­ман), «Ослячий хвіст», «Спілка молоді». Своєрід. вітчизн. версією напрямку став кубофутуризм (термін використав франц. критик М. Буланже до рос. мистецтва 1912), що поєднував формал. прийоми франц. К. з ідеями італ. футуризму. К. позначився на твор­чості В. Єрмилова, О. Бого­мазова, А. Петрицького, В. Мел­лера, Н. Генке-Меллер, М. Епштейна, М. Міщенка, М. Влодарського; а також рос. та укр. скульпторів кін. 1910–20-х рр.: В. Мухіна, Й. Чайкова, Б. Король­кова, І. Кавалерідзе, Б. Кратка, Ж. Діндо.

Літ.: Павлуцкий Г. Новое направление в живописи. Кубизм и неофутуризм // Искусство в Юж. России. 1913. № 9–10; G. Apollinaire. Les peintres cu­bistes. Paris, 1913; M. Serrulaz. Le cubis­me. Paris, 1920; A. Gleizes. Du cubisme et des moyens de le comprendre. Paris, 1920; Його ж. La peinture et ses lois. Ce qui de­vait sortir du cubisme. Paris, 1924; A. H. Barr. Cubism and Abstract art. New York, 1936; C. Grey. Cubists aesthetic theories. Bal­ti­more, 1953; J. Golding. Cubisme: a His­tory and analyses. 1909–1914. New York, 1959; R. Rosenblum. Cubisme and twen­tienth century. London, 1960; M. Kozloff. Cu­bism. Futurism. New York, 1974; J. M. Nasch. Cubism, Futurism and Constructivism. Lon­don, 1974; Мириманов В. У истоков ку­бизма. Москва, 1980; Модернизм. Ана­лиз и критика основных направлений. Москва, 1987; Турчин В. С. По лабирин­там авангарда. Москва, 1993; Крючко­ва В. А. Кубизм. Орфизм. Пуризм. Мос­ква, 2000; Рид Г. Краткая история современной живописи. Москва, 2006; H. Duchting. Die Kunst und der Kubismus. Belser; Stuttgart, 2007.

Г. Я. Скляренко

Рекомендована література

1. Павлуцкий Г. Новое направление в живописи. Кубизм и неофутуризм // Искусство в Юж. России. 1913. № 9–10;
   Google Scholar Internet
2. G. Apollinaire. Les peintres cu­bistes. Paris, 1913;
   Google Scholar Internet
3. M. Serrulaz. Le cubis­me. Paris, 1920;
   Google Scholar Internet
4. A. Gleizes. Du cubisme et des moyens de le comprendre. Paris, 1920;
   Google Scholar Internet
5. Його ж. La peinture et ses lois. Ce qui de­vait sortir du cubisme. Paris, 1924;
   Google Scholar Internet
6. A. H. Barr. Cubism and Abstract art. New York, 1936;
   Google Scholar Internet
7. C. Grey. Cubists aesthetic theories. Bal­ti­more, 1953;
   Google Scholar Internet
8. J. Golding. Cubisme: a His­tory and analyses. 1909–1914. New York, 1959;
   Google Scholar Internet
9. R. Rosenblum. Cubisme and twen­tienth century. London, 1960;
   Google Scholar Internet
10. M. Kozloff. Cu­bism. Futurism. New York, 1974;
    Google Scholar Internet
11. J. M. Nasch. Cubism, Futurism and Constructivism. Lon­don, 1974;
    Google Scholar Internet
12. Мириманов В. У истоков ку­бизма. Москва, 1980;
    Google Scholar Internet
13. Модернизм. Ана­лиз и критика основных направлений. Москва, 1987;
    Google Scholar Internet
14. Турчин В. С. По лабирин­там авангарда. Москва, 1993;
    Google Scholar Internet
15. Крючко­ва В. А. Кубизм. Орфизм. Пуризм. Мос­ква, 2000;
    Google Scholar Internet
16. Рид Г. Краткая история современной живописи. Москва, 2006;
    Google Scholar Internet
17. H. Duchting. Die Kunst und der Kubismus. Belser; Stuttgart, 2007.
    Google Scholar Internet

завантажити статтю