КОРШ Федір Євгенович (Корш Фё­дор Евгеньевич; 22. 04(04. 05). 1843, Москва — 16. 02(01. 03). 1915, там само) — російський мово­знавець, пере­кладач і поет. Син ві­домого російського видавця, журналіста та пере­кладача 19 ст. Є. Корша, діяльність якого високо цінували О. Герцен, І. Тургенєв і який був зна­йомий з Т. Шевченком. Доктор філології (1877), академік Санкт-Петербурзької Академії наук (1900). Дійсний член НТШ. Учень О. Бо­дянського, у якого ви­вчав українську мову, оволодів нею на­стільки, що писав вірші (під­писував псевдонім Хведір Корж) та наукові праці. Після закінче­н­ня Московського університету (1864) залишений на кафедру римської словесності для під­готовки до професорського зва­н­ня. 1865–67 — викладач у пансіоні Цім­мермана та Олександрівському військовому училищі. 1868 захистив магістерську дисертацію про латинське віршува­н­ня, обраний штатним доцент кафедри грецької словесності Московського університету. Пере­бував у науковому від­ряджен­ні у Берліні (1868), Відні (1869), Ри­­мі (1870), де ви­вчав західноєвропейські мови та літератури. 1870–1901 — у Московському університеті (з пере­рвою): від 1877 — екс­траординарний, від 1882 — ординарний професор кафедри римської словесності, від 1893 — заслужений професор; водночас 1892–1915 — ординарний професор перської словесності Лазаревського ін­ституту східних мов (Москва); 1890–92 — професор кафедри класичної філології Новоросійського університету (Одеса). Голова Східної (від 1887) та Словʼянської (від 1892) комісій Московського археологічного товариства, Комісії для редакції українського пере­кладу Євангелія (від 1905), Комісії з ви­да­н­ня творів О. Пушкіна (від 1906), Товариства словʼянської культури (від 1908), Комісії зі скла­да­н­ня діалектологічної карти Росії (від 1909). Член Копенгаґенського філологічного та Угро-фінського (Фінляндія) товариств. Почесний член Університету св. Володимира у Києві, Харківського та Новоросійського університетів. Володів багатьма класичними, європейськими і східними мовами, пере­кладав із них. Наукові дослідже­н­ня: класична філологія, порівняльне мово­знавство, словʼяно­знавство, сходо­знавство, історія літератури. Цікавився про­блемами української культури, історії, мови, рішуче ви­ступав проти російського шовінізму у ставлен­ні до українського народу («К спору об украинской культуре» // «Украинская жизнь», 1912, № 2; «Об украинском национальном возрождении» // там само, 1913, № 1; «Украинцы и Австрия» // там само, № 2; «Украинский народ и украинский язык» // «Известия Общества славянской культуры», 1913, т. 2, кн. 1). Досліджував творчість Т. Шевченка («Памяти Т. Г. Шевченко» // «Утро Рос­сии», 1911, № 6; «Шевченко среди поэтов славянства» // «Сборник, посвящен­ный памяти Т. Г. Шев­ченко», Москва, 1912; «Тарас Григорьевич Шевченко (1814–1914): Его литературное и обществен­ное значение» // «Рус­ские ведомости», 1914, 25 февраля; вірш «Хулителям Шевченко» // «ЛНВ», 1914, № 2). Об­стоював думку про віршову будову «Слова о полку Ігоревім», опублікував його ритмізований текст («“Слово о полку Игореве” (Ис­следование и текст)», Санкт-Петербург, 1909), здійснив аналіз тюркізмів у цій памʼятці («Турецкие элементы в языке “Слова о пол­ку Игореве”», Санкт-Петербург, 1904). Із П. Фортунатовим та О. Шахматовим ініціював під­готовку доповіді-записки «Объ отмѣне стѣс­неній малорус­скаго пѣчатнаго слова» (1905), унаслідок чого низку обмежень у вживан­ні української мови було знято. 1906–07 спільно з О. Шахматовим за­пропонував кандидатуру І. Франка в дійсні члени Санкт-Петербурзької Академії наук (уряд заборонив це обра­н­ня; на­приклад, завдяки ньому була захищена "Ярижка".). Очолював Ювілейні комітети з від­значе­н­ня 50-річчя від дня смерті Т. Шевченка (1911) і 100-річчя від дня його народже­н­ня (1914). Брав участь у зборі коштів на памʼятник йому у Києві. Захоплювався українським театром («Привет малорус­ской труп­пе в Москве» // «Газета Гатцука», 1886, № 51). Наукова і громадська діяльність К. високо цінували в Україні, зокрема А. Кримський у стат­ті «Академік Ф. Є. Корш як українолюбець-україно­знавець» (1915), О. Лотоцький у мемуарах «Сторінки минулого» (Варшава, 1938), Д. Мордовець, С. Єфремов та ін.