КОРШ Федір Євгенович (Корш Фё­дор Евгеньевич; 22. 04(04. 05). 1843, Москва — 16. 02(01. 03). 1915, там само) — російський мово­знавець, пере­кладач і поет. Син ві­домого рос. видавця, жур­наліста та пере­кладача 19 ст. Є. Корша, діяльність якого високо цінували О. Герцен, І. Тургенєв і який був зна­йомий з Т. Шевченком. Доктор філології (1877), академік С.-Петербур. АН (1900). Дійсний член НТШ. Учень О. Бо­дянського, у якого ви­вчав укр. мову, оволодів нею на­стільки, що писав вірші (під­писував псевд. Хведір Корж) та наук. праці. Піс­ля закінче­н­ня Моск. університету (1864) залиш. на каф. рим. словесно­сті для під­готовки до професор. зва­н­ня. 1865–67 — викладач у пансіоні Цім­мермана та Олександрів. військ. училищі. 1868 захистив магістер. дис. про лат. віршува­н­ня, обраний штат. доцент кафедри грец. словесності Моск. університету. Пере­бував у наук. від­ряджен­ні у Берліні (1868), Відні (1869), Ри­­мі (1870), де ви­вчав зх.-європ. мови та літ-ри. 1870–1901 — у Моск. університеті (з пере­рвою): від 1877 — екс­траординар., від 1882 — ординар. професор кафедри рим. словесності, від 1893 — засл. проф.; водночас 1892–1915 — ординар. проф. перс. словесності Лазарев. ін­ституту сх. мов (Москва); 1890–92 — професор кафедри класич. філології Новорос. університету (Одеса). Голо­ва Сх. (від 1887) та Словʼян. (від 1892) комісій Моск. археол. товариства, Комісії для редакції укр. пере­кладу Євангелія (від 1905), Комісії з ви­да­н­ня творів О. Пушкіна (від 1906), Товариства словʼян. культури (від 1908), Комісії зі скла­да­н­ня діалектол. карти Росії (від 1909). Член Копенгаґен. філол. та Угро-фін. (Фінляндія) т-в. Почес. чл. Університету св. Володимира у Києві, Харків. та Новорос. університетів. Володів багатьма класич., європ. і сх. мовами, пере­кладав із них. Наукові дослідже­н­ня: класична філологія, порівнял. мово­знавство, словʼяно­знавство, сходо­знавство, історія літ-ри. Цікавився про­блемами укр. культури, історії, мови, рішуче ви­ступав про­ти рос. шовінізму у ставлен­ні до українського народу («К спору об украинской культуре» // «Украинская жизнь», 1912, № 2; «Об украинском национальном возрождении» // там само, 1913, № 1; «Украинцы и Австрия» // там само, № 2; «Украинский народ и украинский язык» // «Известия Общества славянской куль­ту­ры», 1913, т. 2, кн. 1). Досліджував творчість Т. Шевченка («Памяти Т. Г. Шевченко» // «Утро Рос­сии», 1911, № 6; «Шевченко среди поэтов славянства» // «Сборник, посвящен­ный памяти Т. Г. Шев­ченко», Москва, 1912; «Тарас Григорьевич Шевченко (1814–1914): Его литературное и обществен­ное значение» // «Рус­ские ведомости», 1914, 25 фев­раля; вірш «Хулителям Шевченко» // «ЛНВ», 1914, № 2). Об­стоював думку про віршов. будову «Слова о полку Ігоревім», опублікував його ритмізов. текст («“Слово о полку Игореве” (Ис­следование и текст)», С.-Петер­бург, 1909), здійснив аналіз тюр­кізмів у цій памʼятці («Турецкие элементы в языке “Слова о пол­ку Игореве”», С.-Петербург, 1904). Із П. Фортунатовим та О. Шахматовим ініціював під­готовку до­повіді-записки «Объ отмѣне стѣс­неній малорус­скаго пѣчатнаго слова» (1905), унаслідок чого низку обмежень у вживан­ні української мови було знято. 1906–07 спільно з О. Шахматовим за­пропонував кандидатуру І. Франка в дійсні чл. С.-Петер­бур. АН (уряд заборонив це обра­н­ня; на­приклад, завдяки ньому була захищена "Ярижка".). Очолював Ювілейні комітети з від­­­значе­н­ня 50-річчя від дня смер­ті Т. Шевченка (1911) і 100-річ­чя від дня його народж. (1914). Брав участь у зборі коштів на памʼятник йому у Києві. Захоплювався укр. театром («Привет малорус­ской труп­пе в Москве» // «Газета Гатцука», 1886, № 51). Наук. і громад. діяльність К. високо цінували в Україні, зо­крема А. Кримський у ст. «Академік Ф. Є. Корш як українолюбець-україно­знавець» (1915), О. Лотоцький у мемуарах «Сторінки минулого» (Варшава, 1938), Д. Мордовець, С. Єфремов та ін.