Лиман

ЛИМА́Н Сучасна наука розглядає Л. (від грец. λιμήν – порт, гавань, пристань, бухта) як один із видів дельт. водойм (поряд із лагуною, естуарієм та затокою), які є елементами гідрогр. мережі гирл. області річок, існують у водно-акумулятив. формах рельєфу та характеризуються від­сутністю або уповільненим рухом води. Дельт. водойми формуються у межах гирл. узмор’я, де змішуються річк. та мор. води; взаємодіють сток., вітр. та компенсац. течії, відбувається накопичення осадів та діють ін. гирл. процеси. Гирл. узмор’я можуть бути відкритими й закритими. Перші виходять за межі заг. лінії мор. узбережжя та вільно обмінюються речовинами й енергією з прилеглою частиною моря. Другі містять повністю або частково затоку, Л., бухту чи естуарій і можуть мати як обмежений, так і вільний обміни речовинами та енергією з прилеглою частиною узмор’я або моря. За таким підходом, Л. є видом закритого (переважно мілковод.), подібного до затоки узмор’я, що сформувалося річк. наносами за умови відсутності приливно-відлив. течій. Л. розподіляють на відкриті, що знаходяться у безпосеред. зв’яз­ку з морем, і закриті, відділені від нього перешийками та косами без постійно діючих проток. При повному віддаленні Л. від моря утворюються лиманні озера. Зазвичай у Л. відкладаються дрібнозернисті піски, алев­рити і глини, а також орган. ре­човини. При малому припливі пріс. вод з материка та посушливому кліматі солоність води у Л. зростає, і в них накопичуються специфічні мулисті відкладення – грязі, які використовують як лікув. засіб. Як синонім слова «Л.» іноді вживають «естуарій», яке походить від лат. aestuarium та aestus, що означає «берег, залитий припливом» та «приплив». На відміну від Л., естуарій є видом закритого лійкоподіб. гирлового глибокого узмор’я, яке сформувалося під видом припливно-відлив. течій, що ускладнюють відкладення наносів. Термін «Л.» повніше відображає характерні риси дельт річок України через те, що їх відносять до басейнів неприлив. морів. Дуже часто Л. вміщує лагуну. Вона є мілковод. частиною моря, бухти, затоки або Л. у їх прибереж. смузі, що відділена від них нанос. косою або ін. берег. акумулятив. формами, нерідко сполучається з ними декількома прото­ками й часто витягнута уздовж узбережжя. При поєднанні ознак лагуни та Л. вживають термін «лимано-лагуна». Іноді поняття «Л.» використовують для місц. назви неглибоких понижень окру­глої або неправил. форм у посушливих пд.-сх. р-нах. Весною такі Л. заповнюються талою водою та перетворюються на водоймища, що використовують для зрошування. Осн. наук. школи з дослідж. Л. України зосереджені у Мор. гідрофіз. інституті НАНУ (Севастополь), Інституті біології пд. морів НАНУ (Одеса), Інституті гідробіології НАНУ (Київ), Одес. екол. університеті, Одес. університеті.

Літ.: A. Heather. The world of an estuary. London, 1974; Михайлов В. Н., Рогов М. М., Чистяков А. А. Речные дель­ты. Гидролого-морфологические про­цессы. Ленинград, 1986; Днепровско-Бугская эстуарная экосистема. К., 1989; Иванов В. А., Миньковская Р. Я. Морские устья рек Украины и устьевые про­цессы. Ч. 1. Св., 2008.

Лимани України знаходяться переважно на Пд., на узбережжях Чорного та Азов. морів, до яких спрямовано течії більшості укр. річок. Ще у часи виникнення давньогрец. поселень Л. привертали увагу як зручні гавані. Пізніше їх почали використовувати для рибальства та розведення риби, солепромислів, грязелікування, будівництва портово-пром. і гідротех. комп­лексів, іригац. землекористування. В останні десятиріччя укр. Л. та прилеглі до них ділянки суші наділені особливим природоохорон. статусом. Деякі водні об’єкти увійшли до «Рамсарського списку» водно-болот. угідь міжнар. значення. Для збереження природ. ресурсів Л. на їхніх берегах і акваторіях створені нац. природні (Ни­ж­ньодністровський національний природний парк, «Тузловські лимани») та регіон. ландшафтні парки, ботан. й орнітол. заказники. Укр. Л. утворилися унаслідок затоплення морем долин рівнин. річок і балок у результаті віднос. занурення прибереж. ділянок суші. Пізніше під час чергування регресій (від­ступу) та трансгресій (наступу) моря на суходіл сфор­мувалися їхні сучасні обриси. Назви укр. Л. часто співпадають із назвами річок, що їх живлять. Л. поділяють на відкриті, які мають тісний зв’язок із морем, і закриті, відокремлені від нього перешийками та косами без постійно діючих проток. За­криті Л. можуть епізодично сполучатися з морем. В умовах посушливого клімату солоність води у закритих Л. зазвичай вища за морську. До від­критих відносять Березанський лиман, Дніпровсько-Бузький лиман, Дністровський лиман, які мають зв’язок із Чорним морем, а також Міуський лиман і Утлюцький лиман, з’єднані з Азов. морем. Відкриті Л. мають сталу площу вод. дзеркала. Най­більшими за розмірами відкритими Л. є Дністровський і Дніпровсько-Бузь­кий з пл. вод. поверхні відповідно 360 км² (з урахуванням плавнів – 408 км²) і 800 км². Гол. чинниками формування гідрол., гідрохім. і гідроекол. режимів цих Л. є стік великих річок та формування явищ згону і нагону води під дією вітру. Вплив вітр. діяльності на рівневий режим більш яскраво проявляється на Дніпров.-Бузькому Л., де Кінбурн. протока, через яку здійснюється водообмін з морем, значно більша за Цареград. гир­ло, що поєднує Дністров. Л. із морем. Солоність обох Л. зростає з віддаленням від гирл великих річок Дністра, Пів­денного Бугу та Дніпра. Інколи Дніпров.-Бузький Л. розглядають як окремі Л.: Дні­провський і Бузький. Однак чіткої межі між ними немає. Солоність Бузької частини Л. значно більша, ніж Дніпровської, що пов’язано із суттєво меншим надходженням пріс. вод від Пд. Бугу порівняно з Дніпром. Великі річки виносять в укр. Л. значну кількість орган. та забруднюючих речовин, що спричиняє зменшення вмісту розчиненого кисню у придон. шарах і позначається на рибопродуктивності. На Дніпров.-Бузькому Л. розвинуте судноплавство, через нього проходить Бузько-Дніпров.-Лиман. канал, від якого відгалужується Херсон. підхід. канал. Окрім судноплавства, відкриті укр. Л. широко за­стосовують для риб. промислу та рекреації (Кінбурнська коса, Бузька коса, примор. коси Березан. Л.). Значна кількість малих і серед. річок, у гирлах яких сформувалися сучасні закриті Л., є маловодними і мають стік лише у період формування весняного водопілля та проходження катастрофіч. дощових паводків, а в ін. сезони року пересихають. Ситуація погіршується впли­вом водогосп. діяльності, гол. чином втратами поверхневих вод на заповнення штуч. водойм (ставків і водосховищ) та випаровування з їх вод. поверхні. Роз­міри закритих Л. залежать від співвідношення приплив. та витрат. статей їх вод. балансу. Процеси глобал. поте­пління, що розвиваються в ос­танні два десятиріччя, зменшили приплив пріс. річк. вод до Л. і збіль­шили втрати на випаровування, через що відбувається їхнє поступове обміління, пересихання окремих ділянок та засолення. Перегрів води викликає інтенсифікацію процесів евтрофікації, посилення замор. явищ, заростання водоростями, порушення життєдіяльності флори та фауни. Багато із цих Л. були піддані антропоген. перетворенням. Мілководні Л. Дунай-Дністров. межиріччя Сасик, Джаншейський та Малий Сасик утворювали Сасик. лиманно-гирловий комплекс. У 2-й пол. 20 ст. лимано-лагуна Сасик була повністю відокремлена від моря піщаною дамбою та перетворена на штучне водосховище. На Л. Дністровсько-Дніпров. межи­річчя, розташов. побл. Оде­си, були створені штучні канали, що поєднують їх із Чорним морем (судноплавні канали для забезпечення діяльності портів Іллічівськ і Южний на Л. Сухий та Малий Аджалицький). У Хаджибейський лиман протягом багатьох років зливають стічні води Одеси, що призводить до його примус. опріснення, забруднення та деградації. Наприкінці 1950-х рр. у рибогосп. цілях у пересипі Тилігульського лиману побудовано і введено в експлуатацію штуч. канал, що з’єд­нав Л. із морем. Канал мав забезпечити вхід навесні з моря у Л. чорномор. кефалі та ін. видів мор. риб, а також прісновод. риб, які виносилися в період весняного паводка з Дніпров.-Бузького Л. в море. Проте рибогосп. цілі, поставлені під час будівництва каналу, не були досягнуті через подальше зарегулювання стоку Дніпра каскадом водосховищ, що призвело до зменшення інтенсивності вес-няного паводка та різкого скорочення виносу прісновод. риб із Дніпров.-Бузь­кого Л. до прилеглої частини моря, а також через підвищення солоності води у Тилігул. Л. Геол. будова узбережжя Чорного моря сприяла формуванню донних осадів, які під впливом біогеохім. процесів формувалися у лікув. грязі (пелоїди). Лікув. грязі виявлені у Будацькому лимані, Тилігул. Л. (курорт Коблеве) та Куяльницькому лимані (санаторій ім. М. Пи­­рогова). Лікув. властивості також мають ропа Куяльниц. Л. та мінерал. вода «Куяльник». Для збереження природ. ресурсів цих Л. в умо­вах глобал. потепління планують відновити з’єднувал. канал у пересипі Тилігул. Л. та побудувати новий для Куяльни­цького.

Літ.: Розенгурт М. Ш. Гидрология и перспективы реконструкции природ­ных ресурсов Одесских лиманов. К., 1974; Тимченко В. М. Эколого-гидроло­гические исследования водоемов севе­ро-западного Причерноморья. К., 1990; Паламарчук М. М., Закорчевна Н. Б. Вод­ний фонд України. К., 2001; Швебс Г. І., Ігошин М. І. Каталог річок і водойм Укра­їни: Навч.-довідк. посіб. О., 2003; Гопченко Е. Д., Лобода Н. С. Водные ре­сур­сы северо-западного Причерноморья (в естественных и нарушенных хозяйственной деятельностью условиях). К., 2005; Северо-западная часть Чер­­ного моря: биология и экология. К., 2006; Актуальные проблемы лиманов северо-западного Причерноморья. О., 2011; Шуйский Ю. Д., Выхованец Г. В. Природа причерноморских лиманов. О., 2011.

Н. С. Лобода

Рекомендована література

1. A. Heather. The world of an estuary. London, 1974;
   Google Scholar Internet
2. Михайлов В. Н., Рогов М. М., Чистяков А. А. Речные дель­ты. Гидролого-морфологические про­цессы. Ленинград, 1986;
   Google Scholar Internet
3. Днепровско-Бугская эстуарная экосистема. К., 1989;
   Google Scholar Internet
4. Иванов В. А., Миньковская Р. Я. Морские устья рек Украины и устьевые про­цессы. Ч. 1. Св., 2008.
   Google Scholar Internet
5. Розенгурт М. Ш. Гидрология и перспективы реконструкции природ­ных ресурсов Одесских лиманов. К., 1974;
   Google Scholar Internet
6. Тимченко В. М. Эколого-гидроло­гические исследования водоемов севе­ро-западного Причерноморья. К., 1990;
   Google Scholar Internet
7. Паламарчук М. М., Закорчевна Н. Б. Вод­ний фонд України. К., 2001;
   Google Scholar Internet
8. Швебс Г. І., Ігошин М. І. Каталог річок і водойм Укра­їни: Навч.-довідк. посіб. О., 2003;
   Google Scholar Internet
9. Гопченко Е. Д., Лобода Н. С. Водные ре­сур­сы северо-западного Причерноморья (в естественных и нарушенных хозяйственной деятельностью условиях). К., 2005;
   Google Scholar Internet
10. Северо-западная часть Чер­­ного моря: биология и экология. К., 2006;
    Google Scholar Internet
11. Актуальные проблемы лиманов северо-западного Причерноморья. О., 2011;
    Google Scholar Internet
12. Шуйский Ю. Д., Выхованец Г. В. Природа причерноморских лиманов. О., 2011.
    Google Scholar Internet

Фотоілюстрації

завантажити статтю