Лиман

Визначення і загальна характеристика

ЛИМА́Н Сучасна наука роз­глядає Л. (від грец. λιμήν — порт, гавань, при­стань, бухта) як один із видів дельт. водойм (поряд із лагуною, естуарієм та затокою), які є елементами гідрогр. мережі гирл. області річок, існують у водно-акумулятив. формах рельєфу та характеризуються від­­сутністю або уповільненим рухом води. Дельт. водо­йми формуються у межах гирл. узморʼя, де змішуються річк. та мор. води; взаємодіють сток., вітр. та компенсац. течії, від­бувається накопиче­н­ня осадів та діють ін. гирл. процеси. Гирл. узморʼя можуть бути від­критими й закритими. Перші виходять за межі заг. лінії мор. узбереж­жя та вільно обмінюються речовинами й енергією з прилеглою частиною моря. Другі містять повністю або частково затоку, Л., бухту чи естуарій і можуть мати як обмежений, так і вільний обміни речовинами та енергією з прилеглою частиною узморʼя або моря. За таким під­ходом, Л. є видом закритого (пере­важно мілковод.), подібного до затоки узморʼя, що сформувалося річк. наносами за умови від­сутності приливно-від­лив. течій. Л. роз­поділяють на від­криті, що знаходяться у без­посеред. звʼяз­ку з морем, і закриті, від­ділені від нього пере­шийками та косами без по­стійно діючих проток. При повному від­дален­ні Л. від моря утворюються лиман­ні озера. За­звичай у Л. від­кладаються дрібнозернисті піски, алев­рити і глини, а також орган. ре­човини. При малому припливі пріс. вод з материка та посушливому кліматі солоність води у Л. зро­стає, і в них накопичуються специфічні мулисті від­кладе­н­ня — грязі, які використовують як лікув. засіб. Як синонім слова «Л.» іноді вживають «естуарій», яке походить від лат. aestuarium та aestus, що означає «берег, залитий припливом» та «приплив». На від­міну від Л., естуарій є видом закритого лійкоподіб. гирлового глибокого узморʼя, яке сформувалося під видом припливно-від­лив. течій, що ускладнюють від­кладе­н­ня наносів. Термін «Л.» повніше від­ображає характерні риси дельт річок України через те, що їх від­носять до басейнів не­прилив. морів. Дуже часто Л. вміщує лагуну. Вона є мілковод. частиною моря, бухти, затоки або Л. у їх прибереж. смузі, що від­ділена від них нанос. косою або ін. берег. акумулятив. формами, нерідко сполучається з ними декількома прото­ками й часто витягнута уздовж узбереж­жя. При по­єд­нан­ні ознак лагуни та Л. вживають термін «лимано-лагуна». Іноді поня­т­тя «Л.» використовують для місц. назви не­глибоких понижень окру­глої або неправил. форм у посушливих пд.-сх. р-нах. Весною такі Л. заповнюються талою водою та пере­творюються на водо­ймища, що використовують для зрошува­н­ня. Осн. наук. школи з дослідж. Л. України зосереджені у Мор. гідрофіз. ін­ституті НАНУ (Севастополь), Ін­ституті біо­логії пд. морів НАНУ (Одеса), Ін­ституті гідробіо­логії НАНУ (Київ), Одес. екол. університеті, Одес. університеті.

Літ.: A. Heather. The world of an estuary. London, 1974; Михайлов В. Н., Рогов М. М., Чистяков А. А. Речные дель­ты. Гидролого-морфологические про­цес­сы. Ленин­град, 1986; Дне­провско-Бугская эстуарная экосистема. К., 1989; Иванов В. А., Миньковская Р. Я. Морские устья рек Украины и устьевые про­цес­сы. Ч. 1. Св., 2008.

Лимани України знаходяться пере­важно на Пд., на узбереж­жях Чорного та Азов. морів, до яких спрямовано течії більшості укр. річок. Ще у часи виникне­н­ня давньогрец. поселень Л. привертали увагу як зручні гавані. Пізніше їх почали використовувати для рибальства та роз­веде­н­ня риби, соле­промислів, грязелікува­н­ня, будівництва портово-пром. і гідротех. комп­лексів, іригац. землекористува­н­ня. В остан­ні десятиріч­чя укр. Л. та прилеглі до них ділянки суші наділені особливим природо­охорон. статусом. Деякі водні обʼєкти уві­йшли до «Рамсарського списку» водно-болот. угідь між­нар. значе­н­ня. Для збереже­н­ня природ. ресурсів Л. на їхніх берегах і акваторіях створені нац. природні (Ни­ж­ньодністровський національний природний парк, «Тузловські лимани») та регіон. ландшафтні парки, ботан. й орнітол. заказники. Укр. Л. утворилися унаслідок затопле­н­ня морем долин рівнин. річок і балок у результаті від­нос. зануре­н­ня прибереж. ділянок суші. Пізніше під час чергува­н­ня ре­гресій (від­­­ступу) та транс­гресій (на­ступу) моря на суходіл сфор­мувалися їхні сучасні обриси. Назви укр. Л. часто спів­падають із на­звами річок, що їх живлять. Л. поділяють на від­криті, які мають тісний звʼязок із морем, і закриті, від­окремлені від нього пере­шийками та косами без по­стійно діючих проток. За­криті Л. можуть епізодично сполучатися з морем. В умовах посушливого клімату солоність води у закритих Л. за­звичай вища за морську. До від­­критих від­носять Березанський лиман, Дні­провсько-Бузький лиман, Дністровський лиман, які мають звʼязок із Чорним морем, а також Міуський лиман і Утлюцький лиман, зʼ­єд­нані з Азов. морем. Від­криті Л. мають сталу площу вод. дзеркала. Най­більшими за роз­мірами від­критими Л. є Дністровський і Дні­провсько-Бузь­кий з пл. вод. поверх­ні від­повід­но 360 км² (з урахува­н­ням плавнів — 408 км²) і 800 км². Гол. чин­никами формува­н­ня гідрол., гідрохім. і гідроекол. режимів цих Л. є стік великих річок та формува­н­ня явищ згону і нагону води під дією вітру. Вплив вітр. діяльності на рівневий режим більш яскраво проявляється на Дні­пров.-Бузькому Л., де Кінбурн. протока, через яку здійснюється водооб­мін з морем, значно більша за Царе­град. гир­ло, що по­єд­нує Дністров. Л. із морем. Солоність обох Л. зро­стає з від­дале­н­ням від гирл великих річок Дністра, Пів­­ден­ного Бугу та Дніпра. Інколи Дні­пров.-Бузький Л. роз­глядають як окремі Л.: Дні­­провський і Бузький. Однак чіткої межі між ними немає. Солоність Бузької частини Л. значно більша, ніж Дні­провської, що повʼязано із сут­тєво меншим надходже­н­ням пріс. вод від Пд. Бугу порівняно з Дні­пром. Великі річки виносять в укр. Л. значну кількість орган. та за­бруднюючих речовин, що спричиняє зменше­н­ня вмісту роз­чиненого кисню у придон. шарах і по­значається на рибо­продуктивності. На Дні­пров.-Бузькому Л. роз­винуте судноплавство, через нього проходить Бузько-Дні­пров.-Лиман. канал, від якого від­галужується Херсон. під­хід. канал. Окрім судноплавства, від­криті укр. Л. широко за­­стосовують для риб. промислу та рекреації (Кінбурнська коса, Бузька коса, примор. коси Березан. Л.). Значна кількість малих і серед. річок, у гирлах яких сформувалися сучасні закриті Л., є маловодними і мають стік лише у період формува­н­ня весняного водопі­л­ля та проходже­н­ня ката­строфіч. дощових паводків, а в ін. сезони року пере­сихають. Ситуація погіршується впли­вом водогосп. діяльності, гол. чином втратами поверх­невих вод на заповне­н­ня штуч. водойм (ставків і водо­сховищ) та випаровува­н­ня з їх вод. поверх­ні. Роз­­міри закритих Л. залежать від спів­від­ноше­н­ня приплив. та витрат. статей їх вод. балансу. Процеси глобал. поте­плі­н­ня, що роз­виваються в ос­тан­ні два десятиріч­чя, зменшили приплив пріс. річк. вод до Л. і збіль­шили втрати на випаровува­н­ня, через що від­бувається їхнє по­ступове обмілі­н­ня, пере­сиха­н­ня окремих ділянок та засоле­н­ня. Пере­грів води викликає інтенсифікацію процесів евтрофікації, посиле­н­ня замор. явищ, заро­ста­н­ня водоростями, поруше­н­ня жит­тєдіяльності флори та фауни. Багато із цих Л. були під­дані антропоген. пере­творе­н­ням. Мілководні Л. Дунай-Дністров. межиріч­чя Сасик, Джаншейський та Малий Сасик утворювали Сасик. лиман­но-гирловий комплекс. У 2-й пол. 20 ст. лимано-лагуна Сасик була повністю від­окремлена від моря піщаною дамбою та пере­творена на штучне водо­сховище. На Л. Дністровсько-Дні­пров. межи­річ­чя, роз­ташов. побл. Оде­си, були створені штучні ка­нали, що по­єд­нують їх із Чорним морем (судноплавні ка­нали для забезпече­н­ня діяльності портів Іл­лічівськ і Южний на Л. Сухий та Малий Аджалицький). У Хаджибейський лиман протягом багатьох років зливають стічні води Одеси, що призводить до його примус. опрісне­н­ня, за­брудне­н­ня та де­градації. На­прикінці 1950-х рр. у рибогосп. цілях у пере­сипі Тилігульського лиману побудовано і введено в екс­плуатацію штуч. канал, що зʼєд­нав Л. із морем. Канал мав забезпечити вхід навесні з моря у Л. чорномор. кефалі та ін. видів мор. риб, а також прісновод. риб, які виносилися в період весняного паводка з Дні­пров.-Бузького Л. в море. Проте рибогосп. цілі, по­ставлені під час будівництва ка­налу, не були досягнуті через подальше зарегулюва­н­ня стоку Дні­пра каскадом водо­сховищ, що при­звело до зменше­н­ня інтенсивності вес-няного паводка та різкого скороче­н­ня виносу прісновод. риб із Дні­пров.-Бузь­кого Л. до прилеглої частини моря, а також через під­вище­н­ня солоності води у Тилігул. Л. Геол. будова узбереж­жя Чорного моря сприяла формуван­ню дон­них осадів, які під впливом біо­геохім. процесів формувалися у лікув. грязі (пелоїди). Лікув. грязі виявлені у Будацькому лимані, Тилігул. Л. (курорт Коблеве) та Куяльницькому лимані (санаторій ім. М. Пи­­рогова). Лікув. властивості також мають ропа Куяльниц. Л. та мінерал. вода «Куяльник». Для збереже­н­ня природ. ресурсів цих Л. в умо­вах глобал. потеплі­н­ня планують від­новити зʼ­єд­нувал. канал у пере­сипі Тилігул. Л. та побудувати новий для Куяльни­цького.

Літ.: Ро­зенгурт М. Ш. Гидрология и пер­спективы рекон­струкции природ­ных ресурсов Одес­ских лиманов. К., 1974; Тимченко В. М. Эколого-гидроло­гические ис­следования водоемов севе­ро-западного Причерноморья. К., 1990; Паламарчук М. М., Закорчевна Н. Б. Вод­ний фонд України. К., 2001; Швебс Г. І., Ігошин М. І. Каталог річок і водойм Укра­їни: Навч.-довідк. посіб. О., 2003; Гопченко Е. Д., Лобода Н. С. Водные ре­сур­сы северо-западного Причерноморья (в естествен­ных и нарушен­ных хозяйствен­ной деятельностью условиях). К., 2005; Северо-западная часть Чер­­ного моря: биология и экология. К., 2006; Актуальные про­блемы лиманов северо-западного Причерноморья. О., 2011; Шуйский Ю. Д., Выхованец Г. В. Природа причерноморских лиманов. О., 2011.

Н. С. Лобода

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю