Колектив
КОЛЕКТИ́В (від лат. сollectivus — збірний) — група людей, обʼєднаних спільною діяльністю, що ґрунтується на спільних інтересах, нормах, соціально значущих цілях. Найчастіше термін «К.» використовують стосовно компактних соціальних груп, які функціонують у певних сферах суспільного життя (трудові, навчальні, аматорські тощо). У такому значенні К. складається з окремих індивідів, які виконують певні соціальні функції за формальними приписами як члени офіційних організацій або обʼєднуються у неофіційні К. за критеріями спільних інтересів, взаємної відповідальності та соціальної підтримки. Їх поділяють на первинні (різновид малих груп, усі члени яких перебувають у безпосередньому контакті — навчальна група, аматорський гурток та ін.) і вторинні (наприклад, К. організацій, підприємств, творчих спілок). Існують різні погляди на роль і місце К. у соціальній структурі. Хоча загальновизнаним є уявлення про колективність як одну з визначальних рис соціальності як такої, суспільствознавці по-різному трактують К. як осередок суспільного життя. Прихильники марксистської традиції (особливо у радянській ідеологічній інтерпретації) розглядали його як вищий рівень розвитку соціальної групи, для якої властивий пріоритет загальних (суспільно значущих) цілей діяльності над індивідуальними (егоїстичними). Такий погляд базується на принципі колективізму, згідно з яким розвиток особистості можливий лише у поєднанні індивідуальних цілей, інтересів і цінностей з наперед визначеною метою загальнолюдського прогресу на шляху подолання соціально-класової нерівності. Функцію узгодження індивідуального і суспільного виконує колективна діяльність, що охоплює усі сфери життя суспільства та формує колективістську свідомість індивідів. Протилежного погляду дотримувався Е. Дюркгайм, який вважав колективну свідомість важливим елементом підтримання соціального порядку в традиційному суспільстві (в умовах нерозвиненої системи розподілу праці та, відповідно, нерозвиненої людської індивідуальності). Колективна свідомість поступово втрачає регулятивні функції у процесі модернізації суспільства, що потребує органічної солідарності, базованої на індивідуальній ініціативі та відповідальності. Сучасні емпіричні дослідження проблеми колективізму–індивідуалізму (Г. Тріандіс, Г. Хофстеде) свідчать, що у країнах Західної Європи та Північної Америки орієнтація на колективізм не так поширена, як у менш розвинених країнах Азії, Африки, Латинської Америки та Східної Європи. Це дає підстави вважати, що різноманітні К. як соціальні осередки можуть функціонувати більш ефективно, якщо їхня діяльність базується на принципі узгодження і гармонізації насамперед індивідуальних інтересів людей як членів соціальних груп і К. у різних сферах суспільного життєдіяльності.