КОЛЕКТИ́В (від лат. сollectivus — збірний) — група людей, обʼ­єд­наних спільною діяльністю, що ґрунтується на спільних інтересах, нормах, соціально значущих цілях. Найчастіше термін «К.» використовують стосовно компактних соціальних груп, які функціонують у певних сферах су­спільного життя (трудові, на­вчальні, аматорські тощо). У такому значен­ні К. складається з окремих індивідів, які виконують певні соціальні функції за формальними приписами як члени офіційних організацій або обʼ­єд­нуються у неофіційні К. за критеріями спільних інтересів, взаємної від­повід­альності та соціальної під­тримки. Їх поділяють на первин­ні (різновид малих груп, усі члени яких пере­бувають у без­посередньому контакті — на­вчальна група, аматорський гурток та ін.) і вторин­ні (на­приклад, К. організацій, під­приємств, творчих спілок). Існують різні по­гляди на роль і місце К. у соціальній структурі. Хоча загальнови­знаним є уявле­н­ня про колективність як одну з ви­значальних рис соціальності як такої, су­спільство­знавці по-різному трактують К. як осередок су­спільного життя. Прихильники марксистської традиції (особливо у радянській ідеологічній інтер­претації) роз­глядали його як вищий рівень роз­витку соціальної групи, для якої властивий пріоритет загальних (су­спільно значущих) цілей діяльності над індивідуальними (его­їстичними). Такий по­гляд базується на принципі колективізму, згідно з яким роз­виток особистості можливий лише у по­єд­нан­ні індивідуальних цілей, інтересів і цін­ностей з наперед ви­значеною метою загальнолюдського про­гресу на шляху подола­н­ня соціально-класової нерівності. Функцію узгодже­н­ня індивідуального і су­спільного виконує колективна діяльність, що охоплює усі сфери життя су­спільства та формує колективістську сві­домість індивідів. Протилежного по­гляду дотримувався Е. Дюркгайм, який вважав колективну сві­домість важливим елементом під­трима­н­ня соціального порядку в традиційному су­спільстві (в умовах нероз­виненої системи роз­поділу праці та, від­повід­но, нероз­виненої людської індивідуальності). Колективна сві­домість по­ступово втрачає регулятивні функції у процесі модернізації су­спільства, що потребує органічної солідарності, базованої на індивідуальній ініціативі та від­повід­альності. Сучасні емпіричні дослідже­н­ня про­блеми колективізму–індивідуалізму (Г. Тріандіс, Г. Хофстеде) свідчать, що у країнах Західної Європи та Пів­нічної Америки орієнтація на колективізм не так поширена, як у менш роз­винених країнах Азії, Африки, Латинської Америки та Східної Європи. Це дає під­стави вважати, що різноманітні К. як соціальні осередки можуть функціонувати більш ефективно, якщо їхня діяльність базується на принципі узгодже­н­ня і гармонізації насамперед індивідуальних інтересів людей як членів соціальних груп і К. у різних сферах су­спільного жит­тєдіяльності.