Логоцентризм

ЛОГОЦЕНТРИ́ЗМ — термін, за­пропонований Ж. Дер­ридою для по­значе­н­ня системи головних інтенцій, властивих західній культурі епохи модерну, орієнтованій на пошук обʼєк­тив­­них та не­змін­них законів роз­витку реальності. Гол. епістемол. орієнтири Л.: існує обʼєктивна реальність, що роз­вивається природ. шляхом; не­природні сутності у світі від­сутні принципово; природ. роз­виток від­бувається закономірно; ця закономірність може бути від­критою й ви­вченою; пі­зна­н­ня закономірностей світу є пі­зна­н­ням його суті, чим за­ймається наука як абсолют. та ефектив. шлях досягне­н­ня істини. Л. характеризує властиве для класич. традиції модерну (разом із релігією, метафізикою, наукою, мистецтвом) культивува­н­ня принципів ліній. детермінізму, методол. стандартів, загалом «ґранднаративів» — оповід­ей, викладе­н­ня ментал. образів та ідей у текс­ті, що вважають домінантними у культурі певної доби. Зокрема для модерну панівними є такі наративи, як Розум, Смисл, Ідея, Логос (Ж.-Ф. Ліотар). Наратив є банал. продуктом інтелектуал. діяльності людини, тобто вторин. явищем, порівняно з реал. бу­т­тям. Актуалізується боротьба з «центризмами», де практикують гіперболізацію значимості певного чин­ника або ситуації, штучно вилучених із ціліс. контекс­ту реальності. Подола­н­ня й десакралізація цих традицій Л. було першочерговим зав­да­н­ням постмодернізму. Ж. Дер­рида багато уваги приділяв критиці «онто-тео-телео-фало-фоно-логоцентризму» як важливої пе­­редумови осмисле­н­ня демократичності спів­існува­н­ня «центризмів», що успішно втілюється в побудовах пост­структуралізму, методол. анархізму, пост­фундаменталізму тощо. Одним із сут­тєвих недоліків Л., на думку постмодерністів, є презумпція універсал. закономірностей світобудови, нес­прийня­т­тя вірогідності (закономірностей у руслі неліній. детермінізму) й непередбачуваних можливостей дискурсу, фактична заборона на вільну асоціативність мисле­н­ня. Подола­н­ня Л. є необхідним для звільне­н­ня від волюнтарист. диктату Ро­зуму та Ідеї над реал. жи­т­тям із його семантич. без­межністю, вітальністю, несві­домим, непередбачуваною процесуальністю тощо. У цьому аспекті здійснено поворот від метафізики детермінізму до філософії не­стабільності, синергії (І. Пригожин, Г. Гакен), подола­н­ня ідеологій демаркаціонізму (роз­веде­н­ня наукового і ненаукового), універсалізму та кумулятивізму.

Завантажити статтю