ЛУКІЯНО́ВИЧ Денис Якович (псевд.: Л. Городничий, Л. Журбенко, Іван Ле­вицький, Ів. Макуха; крипт.: А. Б., Б. П., Л. Ж. та ін.; 13. 09. 1873, с. Городниця, нині Гусятин. р-ну Терноп. обл. — 28. 01. 1965, Львів) — письмен­ник, літературо­знавець, педагог. Брат Михайла, батько Нарциза Лукіяновичів. У рад. часи усупереч волі Л. часто писали «Лукʼяно­вич». Кандидат філологічних наук (1947). Член НТШ (1905–07 входив до складу його правлі­н­ня) та СПУ (1940). Закін. юрид. факультет Львів. (1900) та істор.-філол. факультет Чернів. (1907) університетів. Від 1894 працював у ред. часописів «Народ», «Громадський голос», «Літературно-науковий вісник», «Буковина», «Нова Буковина». Видавець книжк. серії «Універсальна бібліо­тека» (1895–96), ред. ж. «Дзвінок» (1905). Учителював у гімназіях Вижниці (нині Чернів. обл., 1907–12; у с. Мілієве, нині Вижниц. р-ну, заснував спорт.-патріот. товариство «Січ»), Львова (1913–14, 1917–18, 1922–27, 1931–34), Ро­гатина (1918–20), Пере­мишля (1927–31). Мобілізов. до австр. війська, служив у дивізій. суді в Станіславі (нині Івано-Франківськ, 1914–17). У 1934–39 — го­лова Товариства наук. викладів ім. П. Мо­гили. 1944–46 — науковий спів­робітник Музею І. Фран­ка у Львові, потім (до серед. 1950-х рр.) — доцент кафедри укр. літ-ри Львів. університету. Дебютував 1889 оповіда­н­ням «Сабашева вечеря», перша кн. — «Новели» (1895). Гол. художні твори — повісті «За Кадильну» (1902; про типову для Зх. України боротьбу селян за громад. землю, при­власнену поміщиками після скасува­н­ня панщини 1848), «Я — з більшістю» (1934; про еволюцію укр. нац. сві­домості на Буковині 19 — поч. 20 ст.), «Франко і Беркут» (1956; про зародже­н­ня коха­н­ня між І. Франком та О. Рошкевич і про участь юного поета у від­стоюван­ні прав громади її села). І. Франка Л. знав від 1887, працював із ним та М. Павликом у часописі «Народ». У вересні 1898 при­їздив до Києва, від­відав М. Лисенка, по­зна­йомився з Лесею Українкою. Побував тоді в Каневі на Чернечій горі, в Чернігові — у М. Коцюбинського. На схилі віку зі­знавався, що серед найщасливіших днів його життя «перше місце за­ймає побут на Тарасовій могилі, друге… від­ворот пілсудчиків із Західної України…» («По­їздка на Україну і зу­стріч з поетесою», 1961). Автор праць «Про житє Тараса Шевченка» і «Про Шевченкові твори» (1914), «Ідео­логічне насвітле­н­ня Шевченка в новіших дослідже­н­нях» (1935), «Культ Т. Шевченка на Буковині» («Записки НТШ», 1917, т. 119–120). В остан­ні роки працював над нарисом «Боротьба за Шев­ченка в Галичині», з якого опублікував кілька статей. Автор дослідж. «Спірні і сумнівні питаня в житю Осипа Юрія Федьковича» («Записки НТШ», 1911, т. 104), «Про Осипа Юрія Федьковича» (1913), ст. «Хто мав вирішальний вплив на національний характер І. Франка», «Мандрівка Івана Франка по львівських квартирах», «Мої зу­стрічі з І. Франком», «Політично ненадійний», «Арешти І. Франка і судові процеси над ним», «Два остан­ні роки І. Франка в його власних листах» та ін.; опублікував листи І. Франка до Уляни Кравченко, листи О. Рошкевич до нього. Пере­більшував, проте, атеїзм І. Франка. Приятелював із О. Ко­билянською, Н. Кобринською, Є. Ярошинською, О. Маковеєм, В. Стефаником, М. Яцковим, присвятив їм роз­відки, спогади. Багато писав про не­справедливість виборів у Галичині за Австро-Угорщини. Досліджував історію по­двигу УСС на Маківці 1915. Уклав хрестоматію з укр. літ-ри для шкіл. У рідному селі встановлено погру­д­дя Л.