ЛУКО́МСЬКИЙ Олександр Сергі­йович (10(22). 07. 1868, Полтав. губ. — 25. 02. 1939, Париж) — військовик. Генерал-лейтенант (1914). Закін. Петров. Полтав. кадет. корпус (1885), Микол. інж. училище (1888) й академію Ген­штабу (1897). Від­тоді служив у Київ. військ. окрузі: від 1902 — старший адʼютант штабу округу. Під час рев. подій 1905–07 ви­ступав за жорстоке збройне придуше­н­ня будь-яких акцій протесту. Від 1909 — нач. мобілізац. від­ділу Гол. штабу; від 1914 — нач. канцелярії, водночас від 1915 — пом. військ. міністра; від квітня 1916 — нач. 32-ї піхот. дивізії на Пд.-Зх. фронті (від­значився під час боїв за Чернівці); від листопада — генерал-квартир­мейстер Верхов. Головнокомандувача; від квітня 1917 — командир 1-го армій. корпусу, від червня — нач­штабу Верхов. Головнокомандувача. У серпні 1917 під­тримав спрямов. проти Тимчас. уряду заколот генерала Л. Корнілова, за що усунутий із посади й заарешт., однак звільнений з-під варти генералом М. Духоніним. Ви­їхав на Дон, де став спів­організатором і нач­­штабу Добровольчої армії. У лю­тому 1918 нелегально від­ряджений до м. Єкатеринодар (нині Краснодар, РФ) як пред­ставник Добровол. армії при уряді Кубані. Заарешт. більшовиками, але зумів утекти з-під варти. Деякий час мешкав у Києві, від­мовився від пропозиції геть­мана П. Скоропадського очолити Військ. мін-во Української Держави. Від вересня 1918 — пом. головнокомандувача та нач. військ. і мор. упр. Добровол. армії; від грудня 1919 — голова уряду при головнокомандувачі ЗС Пд. Росії; від березня 1920 — пред­ставник генерала П. Врангеля при командуван­ні Антанти у Стамбулі. На еміграції — пом. великого князя Миколи Микола­йовича, від 1926 — голова всіх військ. рос. союзів і організацій на Далекому Сх. і в Америці. 1928 ві­ді­йшов від політ. діяльності. Автор «Воспоминаний» (т. 1–2, Берлин, 1922).