Луньов Олег Володимирович
ЛУНЬО́В Олег Володимирович (17. 03. 1973, Київ) — живописець, художник театру. Онук Г. Бойка. Член НСХУ (2000). Навч. приватно у В. Зарецького (1987–89), закін. Укр. АМ (Київ, 1997; викл. О. Бурлін, Д. Лідер). Від 1993 — у Київ. театрі драми і комедії на Лівому березі Дніпра: від 1997 — гол. художник. Оформив вистави: «Кручений біс» за Ф. Сологубом (1997), «Рогоносець» Ф. Кроммелінка (1998), «Глядачі на виставу не допускаються!» за пʼєсою «Театр» М. Фрейна (2001), «Сірано де Бержерак» Е. Ростана (2005), «Лоліта» за В. Набоковим, «Не все котові масляна…» О. Островського (обидві — 2008), «Граємо Чонкіна» за В. Войновичем (2009), «Близькість (Дорослі ігри)» П. Марбера (2015). Водночас викладає живопис і рисунок у київ. студіях образотвор. мистецтва. Учасник всеукр., міжнародних художніх виставок від 1992. Персон. — в Анкарі (2000), Києві (2009–10, 2012–15). На творчість Л. справили вплив картини австр. художниуів Ґ. Кміта, Е. Шилє, рос. живописця М. Врубеля, франц. імпресіоніста П.-О. Ренуара. Для його полотен характерні витонченість, продуманість композиції, майстерність виконання. Створює портрети, пейзажі, натюрморти у реаліст. стилі.
Додаткові відомості
- Основні твори
- «Парижанка» (1992), «Ромео і Джульєтта», «Мар’яна», «Художниця І. Клиба» (усі — 1994), «Павлуша» (1997), «Віка» (2009), «Сестрички» (2010), триптих «До і після», «Соняшники» (обидва — 2012), «Телеведуча Т. Коваленко в образі Анни Ярославни» (2013), «Котики», «Журналістка В. Прокопчук в образі Маргарити», «Актриса О. Жданова в образі Есмеральди», «Актриса А. Мартинюк в образі Катаріни» (усі — 2014), «Під горою», «Рання весна на вулиці Флоренції», «Пилипець» (усі — 2015); серії — «Десерт» (2013), «Волонтерки» (2014).
Фотоілюстрації
Завантажити статтю
Людина 
