КОРОЛІ́ВСТВО ҐАЛІ́ЦІЇ І ЛОДОМЕ́РІЇ (нім. — Königreich Galizien und Lodomerien) — офіційна назва пів­нічно-східної провінції (корон­­ного краю) Австро-Угорщини. Створено 1772 на землях, при­єд­наних до Австрії внаслідок 1-го поділу Польщі, існувало до 1918. Провінцію на­звано Королівством Ґаліції і Лодомерії з метою довести спадкові права Габсбурґів на ново­при­єд­нані зем­­лі: від 13 ст. королі Угорщини, прагнучи під­порядкувати Галичину й Волинь, титулували себе деякий час королями Ґаліції і Володимирії (Лодомерії). Право на володі­н­ня най­­докладніше об­ґрунтував ав­стрійський історик Й.-Х. Енґель у праці «Geschichte von Halitsch und Wladimir» («Історія Галича і Володимира», Ві­день, 1792). До цього корон­ного краю входили заселена пере­важно українцями Галичина (у межах провінції ві­дома як Східна Галичина) та польські землі колишнього Краківського і Сандомирського воєводств (їх неофіційно називали Західною Галичиною). 1850 цісарським указом за­проваджено Кра­йову кон­ституцію цієї провінції Австро-Угорщини, що перед­бачала рівноправність українських, польських та інших народів, які жили на території краю, їхнє право на збереже­н­ня і роз­виток своєї національності та мови (скасовано 1851), 1861 — Галицький кра­йовий сейм. 1789–1914 друкували офіційні пере­ліки установ і посадовців (до 1869 — німецькою, від 1870 — польською мовами), окре­­мо — подібні пере­ліки українською мовою для греко-католицьких єпархій.