МАЗУРЕ́НКО Семен Петрович (01. 02. 1868, слобода Криворіж­жя Донецького округу Області Війська Донського, нині с. Криворядне Ростовської обл., РФ — 10. 08. 1937) — політичний діяч. Брат Василя, Єлизавети, Юрія, дядько Галини Мазуренків. Спів­засновник Всеросійської селянської спілки (1905), активний учасник революційних подій 1905–07. У 1906 заарештований і засланий. Після Лютневої революції 1917 повернувся в Україну і вступив до УСДРП. У січні—лютому 1919 за доруче­н­ням В. Вин­ниченка та В. Чехівського вів у Москві пере­говори з делегацією РНК РСФРР (голова — Д. Мануїльський) щодо припине­н­ня агресії проти УНР і ви­зна­н­ня її незалежності. Згідно з урядовими директивами погодився на за­провадже­н­ня радянської форми влади в УНР за умови пропорційного пред­ставництва робітників і селян, укладе­н­ня українсько-російського економічного союзу і дотрима­н­ня УНР нейтралітету. Однак більшовики наполягали обмежитися угодою про спільну боротьбу проти білогвардійських військ і військ Антанти без ви­зна­н­ня де-юре УНР. Згодом деякий час був спів­робітником Українського Червоного Хреста у Європі. 1920 повернувся до УСРР, працював у Наркомземі. 31 жовтня 1936 заарештований у Харкові, 8 серпня 1937 за звинуваче­н­ням у членстві в есерівській пов­станській організації засуджений до роз­стрілу. Реабілітований 1989.