Костомарознавство
Визначення і загальна характеристика
КОСТОМАРОЗНА́ВСТВО — інтегральна галузь історіографії, що вивчає життя, громадську діяльність і творчу спадщину М. Костомарова (1817–85). Виокремлюють декілька етапів розвитку К., повʼязаних зі зростанням наук. інтересу до особи й твор. доробку вченого. Перша хвиля костомарозн. публікацій, що припала на період після його смерті, мала переважно біогр.-мемор. характер. Оцінки творчості та діяльності варіювалися від схвал. (переважно в українофіл. вид.) до критично-негатив. (консерватив. і шовініст. російських). Другий етап — 1920–30-і рр., коли почали виходити праці з характеристиками М. Костомарова як політ. мислителя, громад. діяча, публіциста, літератора (Д. Дорошенко, М. Грушевський та ін.). У них доробок вченого переосмислено з погляду становлення укр. нац. руху, ідентичності й укр. нац. історіографії. З поч. ідеол. утисків і встановлення монотеїст. трактування здобутків укр. гуманітаріїв як консерватив. та бурж.-націоналіст., процеси обʼєктив. вивчення його твор. і наук. спадщини загальмувалися. Короткий період відновлення дослідж. у галузі К. повʼязаний із хрущов. «відлигою» 1950–60-х рр. і відзначенням 150-річчя від дня народж. М. Костомарова під егідою ЮНЕСКО. Тоді ж зʼявилася серія праць, присвяч. життєвому шляху та істор. спадщині вченого (Р. Іванченко, В. Сарбей, Є. Шабліовський, Ю. Пінчук), перевидано його літ. твори. Черг. етап у розвитку К. — поч. 1990-х рр., коли було опубліковано дослідж. не лише вітчизн. науковців, але й зарубіж. дослідників. У працях Т. Приймака, Д. Сондерса, Я. Дашкевича та ін. глибоко проаналізовано вплив істор. і фольклорист. студій М. Костомарова на формування інтелектуал. еліти України, нац. самоусвідомлення діячів укр. визв. руху; роботи вченого вперше розглянуто в широкому контексті методол. здобутків істор. науки, мовознавства та фольклористики 19 ст., а його літ. творчість — з погляду тогочас. стиліст. особливостей і течій сх.- і зх.-європ. літ-р. Окрему складову костомарозн. студій утворили дослідж. твор. і громад. середовища, в якому працював М. Костомаров, історіографії його наук. доробку, опрацювання бібліографії та біобібліографії. Велике значення мало введення у наук. обіг архів. джерел, зокрема епістолярії та мемуарів сучасників вченого; продовжено традицію перевид. його істор., мовозн., етногр., фольклорист., публіцист. праць. Нині в Україні найвагоміший наук. доробок мають Київ. (Інститути історії України й укр. археографії та джерелознавства НАНУ) і Харків. (Харків. університет) центри К. 2002 у Черніг. істор. музеї започатк. «Костомарівські читання».
Літ.: Пінчук Ю. А. Микола Іванович Костомаров, 1817–1885. К., 1992; Микола Іванович Костомаров (1817–1885): Мат. до бібліографії. З., 2002. Ч. 2; Бібліографічний покажчик творів Миколи Івановича Костомарова. К., 2003; Пінчук Ю. А. Історичні студії Миколи Костомарова як фактор формування самоусвідомлення української нації. К., 2009.
О. Г. Сокирко
Додаткові відомості
Рекомендована література
Завантажити статтю
