Максимівка
МАКСИ́МІВКА — село Кременчуцького району Полтавської області. Знаходиться на лівому березі Дніпра (Кременчуцького водосховища), поблизу ізольованого підвищення Пивиха (складається з 2-х горбів висотою 168 і 160 м над рівнем моря; від 1969 — геологічна памʼятка природи місцевого значення; 165,2 га), за 135 км від обласного центру, за 25 км від райцентру, за 18 км від залізничної станції Рублівка та за 4 км від смт Градизьк Глобинського району Полтавської області. За переписом населення 2001, у Максимівці проживали 2052, нині — 1,96 тис. осіб; переважно українці (95 %), а також росіяни, білоруси, молдавани, казахи, узбеки. Поблизу Максимівки проходить автошлях Бориспіль–Кременчук–Дніпро–Запоріжжя. У давнину на цих землях існувало поселення, що належало руським боярам Пивам. На Пивисі до 19 ст. зберігалися залишки насипів і валів Городищенської (Градизької) фортеці, місцеві жителі знаходили фортечну цеглу. За народними переказами, там була й козацька спостережна башта. Навколо пагорба — давні могили та кургани Бабиниха (на ній стояла камʼяна баба), Близнюки, Гайдамачка, Лядська та ін. 1923 на Пивисі проводив археологічні дослідження М. Рудинський, 1958 – Д. Телегін. Виявлено пізньопалеолітичне місцезнаходження (35–11 тис. років тому; урочище Скакалка), 2 поселення доби бронзи (2–1 тис. до н. е.), поселення доби енеоліту (4–3 тис. до н. е.), що дало назву пивихинському типу памʼяток; знайдені кремʼяні вироби раннього палеоліту (150–35 тис. років тому). Пивихинські артефакти зберігаються у музеї Інституту археології НАНУ (Київ) та Полтавському краєзнавчому музеї. У відкладах Пивихи знайдено численні рештки викопних рослин і мамонтової фауни. Провадили геологічні і палеонтологічні дослідження О. Гуров, Б. Личков, В. Різниченко, Д. Соболєв. На Пивисі розвідано потужне родовище блакитного мергелю. У околицях села розкопано поселення черняхівської і словʼянських (8–10 ст.) культур. Максимівка уперше згадується у писемних джерелах 1515 — у дарчій грамоті місцевого пана Д. Івашинцова, який пожертвував частину своїх земельних володінь Київському Пустинно-Миколаївському монастирю. 1629 київські ченці для нагляду за лівобережними земельними володіннями на схилі Пивихи заснували пустинь. Вони викопали печеру, збудували церкву, яку зруйнували під час нападу татарські загони. Пізніше на базі пустині виник Пивгородський Пустинно-Миколаївський монастир, який 1786 закрили, а володіння секуляризували. Деякий час існувала деревʼяна монастирська Миколаївська церква, 1772 зведено муровані Антонівську і Аннозачатіївську церкви (1774 згоріли), 1777 — мурований Миколаївський собор (після секуляризації перетворено на парафіяльну церкву, 1800 — на кладовищенську; знищено більшовиками) і надбрамну дзвіницю. Жителі брали участь у козацько-селянських повстаннях 1630 під керівництвом І. Сулими, П. Павлюка, Я. Острянина та Визвольній війні під проводом Б. Хмельницького. У Пивгородському Пустинно-Миколаївському монастирі через посередництво монахів відбувалися переговори між П. Дорошенком та І. Брюховецьким. Тут П. Дорошенко передав І. Самойловичу гетьманські клейноди. 1768 у ньому стояв табором гайдамацький загін С. Неживого. Серед відомих релігійних діячів Пивогірського монастиря — Прокіп Праведний, якого зобразив на картині М. Реріх. Від 1639 Максимівка перебувала у володінні шляхтичів Потоцьких, від 1647 — Рудських. У середині 17 ст. Максимівку позначив на своїй карті французький інженер і фортифікатор Ґ. де Боплан. За реєстром 1649 уперше згадується козацька Максимівська сотня Чигиринського полку. 1661–63 — сотенне містечко Кременчуцького полку, після ліквідації якого контролювалося Полтавським полком, а 1667 відійшло до Миргородського полку. Наприкінці 1660-х років через значні руйнування унаслідок міжусобних війн Максимівка як село віднесено до Городищенської сотні. Під час Північної війни 1708–09 у Максимівці базувалася Говтвянська сотня. 1781 було 104 двори, діяла деревʼяна Успенська церква (зведена 1742). Від того ж року — село Городищенського повіту Київського намісництва, від 1789 — Градизького повіту Катеринославського намісництва, від 1796 — Кременчуцького повіту Малоросійської (від 1802 — Полтавської) губернії. У 2-й половині 19 — на початку 20 ст. підпорядковувалося Градизькій волості. 1859 мешкали 1825 осіб, було 260 дворів; 1900 — відповідно 3713 і 564; 1910 — 2852 і 632. На початку 20 ст. працювали понад 20 вітряків, кілька олійниць, діяли церковно-парафіяльна і земська школи, Успенська церква (зведено 1896). Під час воєнних дій наприкінці 1910-х років влада неодноразово змінювалася, у грудні 1919 остаточно встановлено більшовицьку. 1920–22 — село Кременчуцької губернії; 1923–30 — Кременчуцької округи; 1923–62 — Градизького, 1962–65 — Глобинського, від 1965 — Кременчуцького районів; 1932–37 — Харківської, від 1937 — Полтавської області. 1923 мешкали 4249 осіб. Під час голодомору 1932–33 померли близько 400 максимівчан. 12 осіб за наклепницькими звинуваченнями репресували, з них 6 засудили до розстрілу. Від 8 вересня 1941 до 28 вересня 1943 — під німецько-фашистською окупацією. Нацисти вбили 18 осіб за підпільну діяльність. На фронтах 2-ї світової війни загинули 352 односельця. 2 жовтня 1943 під час форсування Дніпра поблизу Максимівки відзначився Герой Радянського Союзу О. Казаматов. Є 3 братські могили радянських воїнів, у одній з яких похований Герой Радянського Союзу О. Приглебов. Наприкінці 1950-х — на початку 60-х років під час будівництва Кременчуцької гідроелектростанції у Максимівку переселено жителів села Низу, була затоплена частина максимівських земель. У радянський період працював колгосп імені В. Куйбишева, який у 1970-х роках отримав статус «двічі мільйонера». 1990 мешкали 2339 осіб. Нині є рибне господарство «Вітеко» та сільськогосподарське підприємство «Юнігрейн-Агро». У Максимівці — навчально-виховний комплекс «школа–дитсадок», Будинок культури, амбулаторія. Релігійні громади: УПЦ КП, євангельських християн-баптистів. Встановлено памʼятник воїнам-визволителям і воїнам-землякам, які загинули під час 2-ї світової війни. Серед видатних уродженців — економіст Ю. Осадчий, фахівець у галузі механіки А. Пасічник; живописець М. Мудрий; учасники 2-ї світової війни, Герої Радянського Союзу М. Глушко та Я. Михайлик. З Максимівкою повʼязані життя та діяльність доярки, Героя Соціалістичної Праці, лауреата Державної премії СРСР Н. Криворучко.


