МАКСИ́МІВКА — село Кременчуцького ра­йону Полтавської області. Знаходиться на лівому березі Дніпра (Кременчуцького водо­сховища), по­близу ізольованого під­вище­н­ня Пивиха (складається з 2-х горбів висотою 168 і 160 м над рівнем моря; від 1969 — геологічна памʼятка природи місцевого значе­н­ня; 165,2 га), за 135 км від обласного центру, за 25 км від райцентру, за 18 км від залізничної станції Рублівка та за 4 км від смт Градизьк Глобинського ра­йону Полтавської області. За пере­писом населе­н­ня 2001, у Максимівці проживали 2052, нині — 1,96 тис. осіб; пере­важно українці (95 %), а також росіяни, білоруси, молдавани, казахи, узбеки. По­близу Максимівки проходить автошлях Борис­піль–Кременчук–Дні­про–Запоріж­жя. У давнину на цих землях існувало поселе­н­ня, що належало руським боярам Пивам. На Пивисі до 19 ст. зберігалися залишки насипів і валів Городищенської (Градизької) фортеці, місцеві жителі знаходили фортечну цеглу. За народними пере­казами, там була й козацька спо­стережна башта. Навколо пагорба — давні могили та кургани Бабиниха (на ній стояла камʼяна баба), Близнюки, Гайдамачка, Лядська та ін. 1923 на Пивисі проводив археологічні дослідже­н­ня М. Рудинський, 1958 – Д. Телегін. Виявлено пізньопалеолітичне місце­знаходже­н­ня (35–11 тис. років тому; ур­очище Скакалка), 2 поселе­н­ня доби бронзи (2–1 тис. до н. е.), поселе­н­ня доби енеоліту (4–3 тис. до н. е.), що дало назву пивихинському типу памʼяток; зна­йдені кремʼяні вироби ран­нього палеоліту (150–35 тис. років тому). Пивихинські артефакти зберігаються у музеї Ін­ституту археології НАНУ (Київ) та Полтавському крає­знавчому музеї. У від­кладах Пивихи зна­йдено числен­ні рештки викопних рослин і мамонтової фауни. Провадили геологічні і палеонтологічні дослідже­н­ня О. Гуров, Б. Личков, В. Різниченко, Д. Соболєв. На Пивисі роз­ві­дано потужне родовище блакитного мергелю. У околицях села роз­копано поселе­н­ня черняхівської і словʼянських (8–10 ст.) культур. Максимівка уперше згадується у писемних джерелах 1515 — у дарчій грамоті місцевого пана Д. Івашинцова, який пожертвував частину своїх земельних володінь Київському Пустин­но-Миколаївському монастирю. 1629 київські ченці для на­гляду за лів­обережними земельними володі­н­нями на схилі Пивихи заснували пустинь. Вони викопали печеру, збудували церкву, яку зруйнували під час нападу татарські загони. Пізніше на базі пустині виник Пивгородський Пустин­но-Миколаївський монастир, який 1786 закрили, а володі­н­ня секуляризували. Деякий час існувала деревʼяна монастирська Миколаївська церква, 1772 зведено муровані Антонівську і Ан­нозачатіївську церкви (1774 згоріли), 1777 — мурований Миколаївський собор (після секуляризації пере­творено на парафіяльну церкву, 1800 — на кладовищенську; знищено більшовиками) і надбрамну дзвіницю. Жителі брали участь у козацько-селянських пов­ста­н­нях 1630 під керівництвом І. Сулими, П. Павлюка, Я. Острянина та Визвольній війні під проводом Б. Хмельницького. У Пивгородському Пустин­но-Миколаївському монастирі через посередництво монахів від­бувалися пере­говори між П. Дорошенком та І. Брюховецьким. Тут П. Дорошенко пере­дав І. Самойловичу геть­манські клейноди. 1768 у ньому стояв табором гайдамацький загін С. Неживого. Серед ві­домих релігійних діячів Пивогірського монастиря — Прокіп Праведний, якого зобразив на картині М. Реріх. Від 1639 Максимівка пере­бувала у володін­ні шляхтичів Потоцьких, від 1647 — Рудських. У середині 17 ст. Максимівку по­значив на своїй карті французький інженер і фортифікатор Ґ. де Боплан. За реє­стром 1649 уперше згадується козацька Максимівська сотня Чигиринського полку. 1661–63 — сотен­не містечко Кременчуцького полку, після ліквідації якого контролювалося Полтавським полком, а 1667 ві­ді­йшло до Миргородського полку. На­прикінці 1660-х років через значні руйнува­н­ня унаслідок між­усобних війн Максимівка як село від­несено до Городищенської сотні. Під час Пів­нічної війни 1708–09 у Максимівці базувалася Говтвянська сотня. 1781 було 104 двори, діяла деревʼяна Успенська церква (зведена 1742). Від того ж року — село Городищенського повіту Київського намісництва, від 1789 — Градизького повіту Катеринославського намісництва, від 1796 — Кременчуцького повіту Малоросійської (від 1802 — Полтавської) губернії. У 2-й половині 19 — на початку 20 ст. під­порядковувалося Градизькій волості. 1859 мешкали 1825 осіб, було 260 дворів; 1900 — від­повід­но 3713 і 564; 1910 — 2852 і 632. На початку 20 ст. працювали понад 20 вітряків, кілька олійниць, діяли церковно-парафіяльна і земська школи, Успенська церква (зведено 1896). Під час воєн­них дій на­прикінці 1910-х років влада неодноразово змінювалася, у грудні 1919 остаточно встановлено більшовицьку. 1920–22 — село Кременчуцької губернії; 1923–30 — Кременчуцької округи; 1923–62 — Градизького, 1962–65 — Глобинського, від 1965 — Кременчуцького ра­йонів; 1932–37 — Харківської, від 1937 — Полтавської області. 1923 мешкали 4249 осіб. Під час голодомору 1932–33 померли близько 400 максимівчан. 12 осіб за наклепницькими звинуваче­н­нями ре­пресували, з них 6 засудили до роз­стрілу. Від 8 вересня 1941 до 28 вересня 1943 — під німецько-фашистською окупацією. Нацисти вбили 18 осіб за під­пільну діяльність. На фронтах 2-ї світової війни загинули 352 односельця. 2 жовтня 1943 під час форсува­н­ня Дні­пра по­близу Максимівки від­значився Герой Радянського Союзу О. Казаматов. Є 3 братські могили радянських воїнів, у одній з яких похований Герой Радянського Союзу О. Приглебов. На­прикінці 1950-х — на початку 60-х років під час будівництва Кременчуцької гідро­електро­станції у Максимівку пере­селено жителів села Низу, була затоплена частина максимівських земель. У радянський період працював колгосп імені В. Куйбишева, який у 1970-х роках отримав статус «двічі міль­йонера». 1990 мешкали 2339 осіб. Нині є рибне господарство «Вітеко» та сільськогосподарське під­приємство «Юнігрейн-Агро». У Максимівці — на­вчально-виховний комплекс «школа–дитсадок», Будинок культури, амбулаторія. Релігійні громади: УПЦ КП, євангельських християн-баптистів. Встановлено памʼятник воїнам-визволителям і воїнам-землякам, які загинули під час 2-ї світової війни. Серед видатних уродженців — економіст Ю. Осадчий, фахівець у галузі механіки А. Пасічник; живописець М. Мудрий; учасники 2-ї світової війни, Герої Радянського Союзу М. Глушко та Я. Михайлик. З Максимівкою повʼязані життя та діяльність доярки, Героя Соціалістичної Праці, лауреата Державної премії СРСР Н. Криворучко.