Маньджурський вістник

Визначення і загальна характеристика

«МАНЬДЖУ́РСЬКИЙ ВІ́СТНИК» — газета. Виходила 1932–37 у м. Харбін (нині Китай) щотижня, згодом — двічі на тиждень укр. i рос. мовами (загалом 200 чисел). Протягом тривалого часу була єдиною укр. нац. газетою в Азії. Її вихід став можливий після створе­н­ня держави Маньчжоу-Го та ліквідації заборон на укр. діяльність, встановлених китай. владою у 1920-х рр. «М. в.» започатк. І. Світом за під­тримки І. Паславського, В. Рейтера та ін. як орган укр. нац.-державниц. думки. Згідно з отриманим до­зволом, газета могла виходити 3-ма мовами: укр., рос. і англ. (російською мовою — щоб інформувати тих українців, які внаслідок знач. русифікації зовсім не володіли українською мовою, а також пред­ставників ін. національностей, зокрема грузинів і татар). До кін. 1932 за фінанс. під­тримки І. Шевченка ви­йшло 9 чисел, після чого вид. припинено через фінанс. труднощі й від­новлено лише на­прикінці січня 1933 зі створе­н­ням з ініціативи П. Яхна Укр. видавн. спілки. Вихід газети не залишився непоміченим як в укр. еміграції у Європі, так і в УСРР. П. Любченко, ви­ступаючи на пленумі ЦК та Центр. конт­рол. комітету КП(б)У 22 листопада 1933, процитував нотатку з ж. «Тризуб» (Париж), в якій пові­домлялося про поч. вид. «М. в.», що, на його думку, мав «допомогти під лозунгом звільне­н­ня українців Зеленого Клину загарбати радянський Далекий Схід». Фактично газета від­ображала по­гляди Спілки укр. емі­грантів в Маньчжурії та Укр. політ. центру (при цьому залишаючись незалеж. від будь-якої укр. політ. течії), активно пропагувала iдеї самостiйності й соборності України, без­ком­промісно боролася за найвищі ідеали укр. нації з малорос. колами у місц. укр. сере­довищі, ви­ступала проти шовініст. зазіхань рос. еміграції, висвітлювала діяльність місц. укр. організацій тощо. Ред. отримувала бл. 120-ти укр. вид. із різних країн світу, обмінювалася з ними матеріалами; мала влас. кор. у Берліні, Парижі, Лондоні, Празі, Варшаві, Львові, Стамбулі, Бухаресті, Нью-Йорку, Чикаґо, Шанхаї та Ціндао, най­активніші серед яких – В. Несторович (Львів), М. Се­леш­ко (Берлін), М. Залізняк (Ві­день), Дмитро Геродот (Бухарест), Г. Ске­­гар (США). У липні 1937 вид. припинено через конфлікт із япон. окупац. адміністрацією. Окрім «М. в.», його ред. видала кілька книжок, брошур, календарів та Мапу Зеленої України; готувала матеріали для укр. радіопередач, що виходили у Харбіні від березня 1935. З нею активно спів­працювали І. Паславський, М. Мілько, Р. Барилович. Головний редактор — І. Світ.

В. А. Чорномаз

Завантажити статтю