Миколаїв

Визначення і загальна характеристика

МИКОЛА́ЇВ — місто обласного значе­н­ня, адміністративний, економічний, культурний центр Миколаївської області. Виконує також функції райцентру Вітов. р-ну (до 2016 — Жовтневий район) і Миколаївського ра­йону. Має статус істор. насел. місця (від 2001). М. належить до істор.-геогр. р-ну Пн. Причорноморʼя; знаходиться в пд. частині Микол. обл., у ме­жах Причорноморської низовини та степ. фіз.-геогр. зони, навколо гирла р. Інгул, де вона впадає в Пів­ден­ний Буг; за 65 км від Чорного моря, 480 км від Києва, 429 км від Він­ниці, 392 км від Запоріж­жя, 321 км від Дні­пра, 182 км від Кропивницького, 132 км від Одеси та 71 км від Херсона. За бл. 50 км у пд. напрямі Бузький лиман (М. пере­важно лежить на його лівому березі), що є естуарієм Пд. Бугу, зливається з Дні­пров. лиманом (див. Дні­провсько-Бузький лиман). Пл. міста 259,8 км². За пере­писом насел. 2001, проживали 514 136 осіб (складає 98,4 % до 1989): українців — 72,7 %, росіян — 23,1 %, болгар і білорусів — по 0,8 %, євреїв — 0,5 %, вірмен — 0,4 %, молдован — 0,3 %. За оцінкою Держ. служби статистики України, станом на 1 січня 2013 чисельність насел. становила 496 188, на 1 січня 2015 — 494 763, на 1 січня 2017 — 490 762 особи; за інформацією Гол. упр. статистики у Микол. обл., станом на 1 квітня 2018 - бл. 485,4 тис. осіб. М. поділений на 4 р-ни: Центральний (79,6 км²; на Пн. Зх. міста, охоплює його істор. центр), Інгульський (45,2 км²; на Сх.), Заводський (53,20 км²; на Зх.) і Корабельний (75,8 км²; на Пд.). Істор. місцевості: Аляуди, Балабанівка, Богоявленське (або Вітовка), Варварівка, Велика Корениха, Дикий Сад, Залізничне Селище, Кульбакине, Ліски, Мала Корениха, Матвіївка, Намив, Новий Водопій, Пів­нічний, ПТЗ, Ракетне Ур­очище, Селище Горького, Соляні, Спаський пагорб, Старий Водопій, Сухий Фонтан, Темвод, Тернівка, Широка Балка, Ялти та ін. Гол. магістралі міста: про­спекти — Центральний, Богоявленський, Героїв України, Корабелів, Херсонське шосе, Одеське шосе; вулиці — Соборна, Велика Морська, Садова, Пушкінська, Космонавтів, Троїцька, Генерала Карпенка, Озерна, Ла­зурна. У М. — понад 220 зелених зон (12 парків і 98 скверів). Обʼєкти природно-заповід. фонду (1184 га, або 4,5 % міської тер.): заг.-держ. значе­н­ня — Миколаївський зоо­парк; місц. — заказники Балабанівка (ліс.), Жовтневе водо­сховище (гідрол.), памʼятки природи Дуб на розі вул. Артилерійська та Велика Морська, Дуб звичайний на вул. Адмірала Макарова, № 14, Дуби черешчаті на вул. Адміральська, № 22 та Адмірала Макарова, № 1, сквер «Памʼять» (усі — ботан.), Турецький фонтан (гідрол.), заповід­не ур­очище Дубки, парки-памʼятки садово-парк. мистецтва: Аркасівський сквер, ім. 68-ми моряків-десантників, Ліски, Народний сад, Пере­моги (найбільший у місті; на правому березі Інгулу, уздовж про­спекту Героїв України; закладений навесні 1945 на честь пере­моги над нацизмом), Флотський, Юних Героїв, Юність. Популярними також є парк Богоявленський, сквери ім. О. Пушкіна, ім. Т. Шевченка, ім. В. Чорновола, ім. В. Лягіна, Каштановий (встановлено памʼятник святителю Миколаю — небес. покровителю міста), Манганарівський, Ради Європи, по­двигу ліквідаторів аварії на ЧАЕС, Металургів, Водолій та ін. Гол. пляжні зони від­починку: «Намив», «Стрілка», «Яхт-клуб», «Чайка». М. є вузлом важливих шляхів автомобіл., автобус., залізнич. та водного сполучень. Через місто проходить низка автошляхів європ., між­нар. і нац. значень. Функціонують залізничні вокзали М.-Пасажирський і М.-Вантажний, між­міс. і приміс. автовокзали, авто­станції «Пів­ден­на» та «Дачна». Громад. транс­порт пред­ставлений маршрут. таксі (понад 50 міських автобус. маршрутів), а також 6-ма трамвай. і 6-ма тролейбус. маршрутами, що обслуговуються комунал. під­приємством «Миколаїв­електротранс». 1 квітня 2017 держ. під­приємство «Адміністрація річк. портів» почало здійснювати пасажир. пере­везе­н­ня річк. пасажир. транс­портом сполуче­н­ням Каботажний спуск–Мала Корениха. У червні 2017 компанія «Нібулон» від­новила швидкісне річк. сполуче­н­ня з Кінбурнською косою, с. Ковалівка (Микол. р-н), містами Вознесенськ, Нова Одеса й Очаків (усі — Микол. обл.). М. — чл. Між­нар. Чорномор. клубу та Між­нар. асамблеї столиць і великих міст СНД. Згідно з укладеними угодами про спів­робітництво, партнерами М. є міста Батумі (від 1995), Боржомі (від 2006), Кутаїсі (від 2012; усі — Грузія), Трієст (Італія, від 1996), Бурса (Туреч­чина), Тяньцзінь (обидва — від 2001), Дечжоу (від 2009), Чжоушань (від 2016; усі — Китай), Галац (Румунія, від 2003), Плевен (Болгарія, від 2005), Могильов (від 2009), Браслав. р-н (від 2013; обидва — Білорусь), о-в Тінос (Греція, від 2012).

Тер. сучас. М. з найдавніших часів була привабливою для заселе­н­ня та сприятливою для веде­н­ня госп. діяльності (мʼякий помірно континентал. клімат, потужні водні артерії, близькість до моря, багата і різноманітна флора та фауна). Поселе­н­ня на берегах Пд. Бугу та Інгулу існували вже на­прикінці пізнього палеоліту — при­близно 20 тис. р. тому. Низка колиш. поселень на тер. М. (зокрема побл. Астрономічної обсерваторії Миколаївської й у Спас. ур­очищі) від­носяться до епохи неоліту (5–4 тис. до н. е.). 1927 над Бузьким лиманом уродженець М. археолог Ф. Камінський від­крив залишки кім­мерій. поселе­н­ня білозер. культури епохи пізньої бронзи, що отримало в істор. науці назву Дикий Сад (1300–900 р. до н. е.). Це велике (понад 3 га) укріплене городище з високороз­виненою на той час культурою, склад. соц. організацією; на думку науковців, виконувало роль політ. та воєн. центру земель від Дунаю до Дні­пра та від узбереж­жя Чорного моря до Пн. сучасних Микол., Одес. та частково Херсон. обл. Встановлено, що мешканці Дикого Саду за­ймались хліборобством, скотарством, ремісництвом (місц. ливарники виготовляли прикраси та зброю). Роз­ташува­н­ня городища та низка зна­йдених артефактів під­тверджують думку, що Дикий Сад був також портом на торг. шляху, що зʼ­єд­нував бас. Чорного та Балтій. морів через Західний Буг і Пд. Буг. У різні часи Пн. Причорноморʼя (зокрема й тер. сучас. М.) пере­бувало під контролем сх. словʼян, кочових племен печенігів і половців. Яскравий період історії до заснува­н­ня міста повʼязаний з місцевістю Вітовка, або Богоявленське, що знаходиться в пд. частині тер. ниніш. Корабел. р-ну. За даними археол. дослідж., у різні періоди, починаючи з епохи заліза, у р-ні Вітовки пере­бували кім­мерійці, скіфи (від ниих залишилися кургани), греки, давні словʼяни (анти). Памʼятки археології нац. значе­н­ня: античні городище (ур­очище Сіверсів Маяк), поселе­н­ня і некрополь Хата Дідова-1 (ур­очище Хата Дідова) та багатошар. поселе­н­ня-городище (на тер. Миколаївського суднобудівного заводу), рим. військ. табір Хата Дідова-3 (ур­очище Хата Дідова). Починаючи від 9 ст., тут виникали форпости Київ. Русі на шляху «із варягів у греки». Від серед. 13 ст. — під владою Золотої Орди. 1362 причорномор. землі ві­ді­йшли під контроль Великого князівства Литовського. Для забезпече­н­ня обороно­здатності прикордон. тер. Литов. держави, за умов по­стій. за­грози від кочових племен, тут при­скореними темпами збудували низку укріпл. пунктів. Одним із них стала засн. 1399 на березі Бузького лиману князем Вітовтом фортеця Вітовка, що також слугувала митницею, де здійснювали контроль за торгівлею з татарами. У 15 ст. литов. влада на землі Побуж­жя вже не поширювалася. Надалі навколишні спустошені степи входили до володінь Осман. імперії. М. як центр воєн. кораблебудува­н­ня виник у період інтенсив. заселе­н­ня й освоє­н­ня Рос. імперією земель Пн. Причорноморʼя, здобутих у результаті рос.-турец. війн 2-ї пол. 18 ст. Засн. міста був держ. і воєн. діяч катеринин. епохи князь Г. Потьомкін (1739–91). Офіц. датою заснува­н­ня М. вважають 27 серпня (за старим стилем) 1789, коли за наказом Г. Потьомкіна верф, що роз­почали будувати побл. гирла Інгулу ще 1788, в памʼять про взя­т­тя рос. військами турец. фортеці Очаків у день святителя Миколая «слід було іменувати містом Миколаєвом». Статус міста офіційно на­дано в жовтні 1790. У тому ж році пере­йменовано Вітовку на Богоявленське. Це місце виявилося максимально сприятливим й для становле­н­ня майбут. воєн­но-мор. центру, оскільки було глибоководним і від­даленим від моря, що давало можливість без­пере­шкодно пере­правляти звідси через водні артерії до Чорного моря судна з великою осадкою та робило місто більш захищеним у разі воєн. небезпеки. У подальшому Г. Потьомкін до самої смерті активно та наполегливо опікувався стрімким роз­витком міста, зокрема його при­скореним заселе­н­ням, залуче­н­ням фахівців, забудовою перед­містя, спорудже­н­ням кораблів. Ві­домим будівничим М. був М. Фалєєв, під керівництвом якого споруджували верф, порт і перші будівлі на тер. міста: Адміралтей. собор (св. Григорія Великої Вірменії) на центр. площі, кадет. корпус, солдат. казарми, магазини, майстерні, канат. і зброй. заводи тощо. Роз­робле­н­ня ген. плану забудови міста та проектів перших гол. споруд Миколаєва (Адміралтей. собору, магістрату, лавок Молдов. дому, Спас. і Богоявлен. палаців для Г. Потьомкіна) здійснив с.-пе­тербур. арх. І. Старов. Значну роль у плануван­ні міста ві­діграли воєн­ні інж. І. Князєв і Ф. Деволан. Початк. план міста перед­бачав прямі вулиці та правил. форми квартали, поділ міста на 3 осн. р-ни: Адміралтейство (тер. роз­ташува­н­ня верфі на Інгулі), воєн­не та цивіл. перед­містя. У грудні 1789 за проектом корабел. майстра С. Афанасьєва на микол. верфі був споруджений перший елінг (спец. приміще­н­ня для будівництва суден), а у серпні 1790 спущений на воду первісток микол. суднобудува­н­ня — 50-гармат. фрегат «Святий Миколай». Згодом корабел. майстер О. Соколов збудував фрегати «Григорій Великої Вірменії», «Легкий» і «Швидкий». 1791 у М. було лише 26 дворів і мешкали 147 осіб. 1792 вже проживали 1566 осіб, діяли 185 магазинів, лавок і погребів, а також торг. ряди. 1792–95 через Інгул споруджено перший понтон. міст. 1794–96 сюди з Херсону пере­ведено Чорномор. адміралтей. правлі­н­ня. До 1900 М. був резиденцією гол. командирів Чорномор. флоту. 1805 гол. командир ді­­став права військ. губернато­ра М. і Севастополя. Адміністративно 1795–96 М. належав до Вознесен. намісництва; 1797–1802 — до Новорос., 1803–1920 — до Херсон., 1922–25 — Одес. губ. Від жовтня 1802 до травня 1803 та від грудня 1920 до жовтня 1922 — центр Миколаївської губернії. У жовтні 1803 імператор Олександр І затвердив перший герб Миколаєва, що був дійсний до 1883. Зображені на гербі митра та посох (атрибути єпис­коп. церк. влади) означали духов. звʼязок зі святителем Миколаєм і символізували пере­могу християнства на землях, від­во­йованих у мусульман. Туреч­чини. Під час рос.-франц. вій­ни 1812 з моряків М. та Севастополя був сформований 75-й корабел. екіпаж, що брав участь у багатьох воєн. діях. Також до боїв залучали Бузьке козацтво та ескадрон, створений з місц. жителів.

Новий поштовх у роз­витку суднобудува­н­ня, соц.-екон. та культур. під­йомі М. повʼязаний з діяльністю на посаді гол. командира Чорномор. флоту та воєн. губернатора М. адмірала О. Грейга (1816–33). У Микол. адміралтействі він за­провадив механізацію робіт, викори­ста­н­ня парових машин, досконаліших кон­струкцій суден, у цей час почали завозити донец. камʼяне вугі­л­ля. Тоді ж спорудили нові стапел. місця та створли нове (Спас.) адміралтейство на Бузькому лимані (заг. кількість елінгів від­тоді становила 11). У місті за часів О. Грейга зʼявилися: Мор. (нині Микол.) астроном. обсерваторія, училища для хлопчиків і дівчат нижчих чинів, міський банк (створ. на кошти флоту), перший водогін (Спаський), Купец. при­стань, цегел., черепич. і фаянс. заводи, мех. млин, лісопильня та пивоварня; здійснили мас­штабні роботи з благоустрою: озелене­н­ня, освітле­н­ня, замоще­н­ня вулиць. За роз­порядже­н­ням О. Грейга проклали лінії оптич. теле­графу до Севастополя й Ізмаїла (нині Одес. обл.). 1833–51 гол. командиром Чорномор. флоту і портів на Чорному морі, військ. губернатором М. і Севастополя був М. Лазарев. У період Крим. вій­ни 1853–56 Микол. адміралтейство задіяне для по­стача­н­ня флоту та армії; у цей час посаду нач­штабу Чорномор. флоту обі­ймав В. Корнілов. З М. від­правили бл. 4 тис. осіб для забезпече­н­ня оборони Севастополя. Велику кількість будівель пере­обладнали під шпиталі для поранених. З метою попередже­н­ня можливого вторгне­н­ня до М. кораблів і військ антирос. коаліції силами микол. військових і мирного насел. зведені укріпле­н­ня на під­ступах до міста. Кілька спроб оволодіти М. після захопле­н­ня Севастополя виявилися не­вдалими. За Париз. мирним договором 1856 Рос. імперії було заборонено мати військ. флот на Чорному морі (це право від­новлено 1871 під час Лондон. конф.). Протягом за­знач. періоду посади гол. командира Чорномор. флоту не існувало, натомість воєн. губернаторами М. були Г. Бутаков (1856–60) та Б. фон Глазенап (1860–71). За період діяльності остан­нього в місті від­крили комерц. порт для заходу іноз. суден (1862), митницю й іноз. консульства, побудували при­стані. Для облаштува­н­ня життя інвалідів — учасників Крим. вій­ни 1861 на Пд. Сх. Микол. п-ова роз­почали будівництво т. зв. інвалід. хуторів. У цей період заснували ремісн. школу, пед. курси, чол. г-зію, жін. прогімназію та кілька приват. шкіл і пансіонів, 27 шкіл грамотності, Пд.-словʼян. пансіон (для вихова­н­ня майбут. політ. еліти країн Балкан. п-ова), перший дитсадок; міський статистич. комітет, кілька банків і комерц. т-в; товариства мор. лікарів, лоцманів, від­діл. Рос. імператор. тех. товариства. 1865 почав виходити «Николаевскій вестникъ». 1871 під керівництвом ученого та винахідника в галузі артилерії К. Кон­стантинова введено в дію Миколаївський ракетний завод. 1873 прокладено залізницю, що сполучала М. із Харковом. У травні того ж року на Собор. площі від­крито памʼятник О. Грейгу, що став однією з гол. памʼяток і «візитівок» міста (1922 демонтовано більшовиками). 1881 побл. Собор. площі побудовано приміще­н­ня приват. театру К. Монте. 1894 новим власником театру став купець Я. Шеф­фер, завдяки якому регулярно від­бувалися ви­ступи славетних діячів культури, зокрема Ф. Шаляпіна, В. Коміс­саржевської, М. Дальського, братів Адегельмів, В.Мейєрхольда, В. Маяковського, корифеїв укр. театру М. Кропивницького, П. Саксаганського, М. Садовського, І.Карпенка-Карого, М. Заньковецької, М. Старицького. 1896 у театрі Я. Шеф­фера від­бувся перший у М. сеанс сінемато­графа, 1900 — у виконан­ні трупи М. Кропивницького перша в Україні премʼєра опери «Катерина» М. Аркаса (1853–1909) — уродженця М., композитора-аматора, культ.-осв. і громад. діяча, історика-аматора, мецената, земле­власника. У місті також народився його син — військовик, актор, режисер М. Аркас (1880–1938) і внук — філолог-ел­лініст, історик М. Аркас (1898–1965). У 1900 з ініціативи РМТ від­крито Микол. імператор. муз. училище (нині Миколаївський коледж музичного мистецтва). 1882 у М. зʼявилася перша річк. при­стань Вознесенська, через яку здійснювали пароплавне сполуче­н­ня міста з Вознесенськом, 1889 з ініціативи Є. Голікова (майбут. командира броненосця «Князь Потьомкін-Таврійський», вбитого під час пов­ста­н­ня 1905) від­крили річк. яхт-клуб. 1894–97 брати А. і Л. Донські на базі майстерні з ремонту с.-г. інвентарю заснували мех. завод (від 1922 — завод «Плуг і молот», від 1937 — «Дормашина», від 2003 — «Дор­маш»), що виробляв с.-г. машини та інвентар, парові котли, вали, вісі тощо. 1895–97 бельг. промисловці Г. Франсуа й Е. Делуа побудували на березі Бузького лиману приват. суднобуд. завод «Анонімне товариство корабел. верфей, майстерень і ливарень у місті Миколаєві “Наваль”» (нині Чорноморноморський суднобу­дівний завод). 1908 до цього під­приємства при­єд­нали роз­таш. поряд із ним Чорномор. завод з виробництва котлів, локомобілів, артилер. снарядів. У звʼязку з тех. від­сталістю держ. суднобуд. заводу Микол. адміралтейства та його не­спроможністю забезпечити потреби Чорномор. флоту в сучас. броненос. кораблях, а також фінанс. труднощами в мор. ві­домстві, тер. та споруди адміралтейства пере­дали акц. Рос. суднобуд. товариству під будівництво нового сучас. під­приємства. Від­будований 1911–13 завод, що отримав назву «Рос­суд», вирізнявся високим тех. рівнем і пере­довою організацією вироб. процесу. За Всерос. пере­писом насел. 1897, тут мешкали 92 тис. осіб. На поч. 20 ст. М. був знач. пром. центром (1913 працювали 43 великих і 659 дріб. під­приємств). Роз­виток економіки міста су­проводжувався зро­ста­н­ням чисельності багатонац. за складом робітн. класу, зокрема й за рахунок селянства. Водночас через скрутне матеріал. становище та незадовіл. умови праці робітників у М. активізувався протест. рух соц.-політ. спрямува­н­ня. 1901 утвор. міський комітет РСДРП. Рівень соц.-політ. напруги значно зріс у період революції 1905–07. У 1907 з ініціативи М. Аркаса засн. Миколаївське товариство «Просвіта», що ставило за мету (від­повід­но до статуту) «допомогти роз­виткові укр. культури і просвіти українського народу його рідною мовою». Черг. хвиля протест. ви­ступів після від­нос. затиш­шя була спричинена тяжкими для широких верств насел. наслідками, зумовленими участю Рос. імперії у 1-й світ. війні, а також активізацією діяльності ліворадикал. організацій. Найбільш потужною акцією протесту антивоєн. та рев. характеру в М. став 42-ден­ний страйк на заводі «Наваль», організов. на поч. 1916 більшовиками. Після Лютн. революції 1917 у М. також від­булися кардинал. зміни в організації упр. та утворилося т. зв. дво­вла­д­дя. 5(18) березня гол. керівництво містом пере­дано міським думі та управі на чолі з міським головою М. Леонтовичем (очолював також Миколаївське товариство аматорів природи). Майже одночасно в М. виникли місц. ради робітн. депутатів і військ. депутатів, що 24 квітня обʼ­єд­налися. Президію обʼ­єд­наної ради очолив Я. Ряппо, а його 1-м заст. став В. Каушан (обидва були меншовиками). У Микол. раді, що завдяки під­тримці робітників мала величез. вплив на ситуацію в місті, пере­важали меншовики й есери. 5 травня 1917 створ. Центр. бюро проф­спілок М. Укр. нац. рух мав у М. слабку соц. базу і був пред­ставлений радою обʼ­єдн. укр. організацій, що мала не­значне пред­ставництво в публіч. органах влади, зокрема міській думі та раді. Паді­н­ня жит­тєвого рівня насел. при­звело до по­ступового зро­ста­н­ня популярності більшов. гасел, зокрема про вихід Росії з вій­ни, повну пере­дачу влади в країні та на місцях радам, виріше­н­ня нагал. про­блем людей. У результаті пере­виборів до Микол. ради у вересні 1917 більшовики збільшили свою фракцію до 45-ти осіб (у 9 разів порівняно з поперед. склика­н­ням), а їхній пред­ставник О. Зимак став за­ступник голови Я. Ряппо. Більшов. пере­ворот 1917 у Петро­граді (нині С.-Пе­тербург) зумовив у М. політ. кризу навколо пита­н­ня про керів. місц. орган влади. По­станова виконав. бюро Микол. ради про пере­хід усієї влади в місті до ради робітн. і військ. депутатів не була під­тримана пленумом, що ви­знав під­порядкува­н­ня міської влади УЦР. На владу в місті в цей період претендували т. зв. рев. штаб на чолі з Я. Ряппо (до його складу входили пред­ставники думи та ради), міська дума, рада робітн. і військ. депутатів, а також рада обʼ­єдн. укр. організацій. Ситуація роз­­­вʼязалася через проведе­н­ня на поч. січня 1918 пере­виборів: 60 % новообр. органу склали більшовики та ліві есери. На най­ближчому пленумі ради пере­важ. більшістю голосів прийнято ріше­н­ня про пере­хід влади до Микол. ради. Під час воєн. дій 1918–20 місто в різні періоди пере­бувало під контролем більшовиків, австро-нім. військ (у цей час офіційно поширювалася влада спочатку УЦР, а потім — Геть­манату П. Скоропадського), військ Антанти, білогвард. армії під проводом А. Денікіна тощо. Після від­ступу денікінців на поч. лютого 1920 М. на тривалий період опинився під владою більшовиків. 1917 тут мешкали 117,6 тис., 1920 — 108,8 тис., 1926 — 105 тис., 1939 — 169 тис. осіб. Від грудня 1920 до жовтня 1922 — центр Микол. пов.; від квітня 1923 до липня 1930 — Миколаївської округи. 1932–37 — у складі Одес. обл. Від­тоді — центр Микол. обл.

Після воєн. дій 1918–20 більшість під­приємств не працювали. Валова продукція промисловості міста становила лише 12 % порівняно з 1913. Вантажообіг порту скоротився в 4 рази. У квітні 1923 заводи «Рос­суд» і «Ремсуд» були зупинені. Усі суднобуд. роботи здійснювали на заводі «Наваль». За різними під­рахунками, без­робітними залишалися від 7-ми до 16-ти тис. осіб. 1921 голод охопив села і міста, почалися епідемії тифу та холери. 1921–23 у М. недоїдали 85 % жит., з них голодували бл. 35 %. У цей час у М. функціонували 12 між­нар. благодій. організацій допомоги в боротьбі з голодом; з них найбільші — «АРА», «Джойнт», «Місія Нансена». Позитивно вплинуло на соц.-екон. становище міста і якість життя його мешканців за­провадже­н­ня НЕПу. Почав нарощувати ви­роб-во завод «Наваль»: якщо 1923 на ньому працювали 3 тис. робітників, то 1924 — вже 6 тис., а 1926 — понад 7 тис. По­ступово зро­стала й продуктивність праці. Після оголоше­н­ня курсу на індустріалізацію у М. швидко від­новили суднобудува­н­ня, особливо військове. Почало роз­виватися машинобудува­н­ня. 1928 від­новлено роботу суднобуд. заводу «Рос­суд» (від 1930 — ім. 61-го комунара, від 2016 — Микол. суднобуд. завод). Збільшено обсяги виробництва кораблів і під­вод. човнів на заводі ім. А. Марті (нині Чорномор. суднобуд. завод). У 1930-х рр. реконстру­йовано та збудовано понад 50 під­приємств; серед них — Микол. монтажно-вироб. під­приємство «Електромортрест» (див. «Екватор»), Микол. тепло­електроцентраль, завод шлях. обладна­н­ня, найбільший у СРСР порт. елеватор. До поч. 1941 кількість робітників, задіяних у промисловості, досягла бл. 50 тис. осіб. У 1930-х рр. споруджено 59 багатоквартир. (дво- або триповерхових) будинків, прокладено 20 км трамвай. колій, 104 км водогону та 35 км ка­налізації. У між­воєн. період у місті функціонували кораблебуд. (нині Кораблебудува­н­ня Національний університет ім. адмірала Макарова) і пед. (нині Миколаївський національний університет ім. В. Сухомлинського) ін­ститути, 9 спеціалізов. професій. навч. закладів, зокрема військ.-мор. авіац. училище ім. С. Леваневського (нині Миколаївський спеціалізовний центр бо­йової під­готовки авіаційних фахівців Повітряних Сил Збройних сил України; від його авіаремонт. майстерень веде свою історію Миколаївський авіаремонтний завод «НАРП»); 38 заг.-осв. шкіл, 54 дитсадки і 10 ясел; Миколаївська обласна філармонія, рос. драм. театр (нині Миколаївський академічний художній російський драматичний театр) і україномов. ТЮГ (нині Миколаївський академічний український театр драми та музичної комедії), 3 кінотеатри. Екс­понатами з роз­копок Ольвії (див. «Ольвія» Національний історико-археологічний заповід­ник Ін­ституту археології НАНУ) поповнився істор. музей (нині Миколаївський обласний крає­знавчий музей), нові полотна зʼявилися в худож. музеї (нині Миколаївський художній музей ім. В. Верещагіна). Виходила обл. г. «Більшовицький шлях» (засн. 1917 під на­звою «Пролетарський прапор»; нині «Южная правда»). 1931 у М. ві­домий рад. кінорежисер В. Пудовкін знімав х/ф «Дезертир»; а 1936 у с. Гурʼївка (нині Новоодес. р-ну), побл. М., кінорежисер І. Пирʼєв — один з перших у СРСР звук. фільмів «Трактористи». 1923 унаслідок українізації почали діяти курси з під­готовки та пере­підготовки вчителів і працівників держ. установ, платні курси української мови й україно­знавства. За формал. ознаками місто швидко «українізувалося», але на поч. 1930-х рр. коренізація була згорнута, роз­почався процес русифікації. Невід­ʼєм. рисою комуніст. режиму стала боротьба з релігією: руйнували храми або використовували їх для госп. та ін. потреб. Напр., у Адміралтей. соборі (1937 більшовики його пі­дірвали) роз­містили Музей революції, у катол. костелі — Худож. музей, у хорал. синагозі — Музей природи, в одній із синагог — ТЮГ; низку ін. культ. споруд пере­творили на Будинки культури, кінотеатри, склади та сховища. Комуніст. режим вів по­стійну боротьбу з інакомисле­н­ням політ. ре­пресіями. До 1924 було заборонено «Просвіту», некомуніст. укр., євр. і нім. партії. У 2-й пол. 1930-х рр. найбільших ре­пресій за­знали адміністрація та інж. суднобуд. заводів. За однією із сфальсифіков. справ на заводі ім. А. Марті засудили 134 особи, з них 68 — до тривалих років увʼязне­н­ня (23 особи, від­буваючи покара­н­ня, померли), 66 — до роз­стрілу. Багато ре­пресованих було серед тех. фахівців, наук., твор. та пед. інтелігенції. Значна кількість людей потерпала від голодомору 1932–33. У роки нім.-румун. окупації (17 серпня 1941 — 28 березня 1944) на тер. с-ща Темвод, на правому березі Інгулу, діяв один з найбільших концтаборів регіону — «Шталаґ-364». Нацисти вбили 105 361 особу, з них 74 662 — мирних жит. області, 30 699 — військовополонених. 25 тис. осіб вивезли на роботи до Німеч­чини. На тер. М. та Микол. обл. діяли 110 під­піл. організацій, партизан. загонів і диверсійно-роз­відувал. груп; серед них — «Миколаївський центр», «Центр», «Патріот Батьківщини», «Партизанська іскра». Під­пільникам П. Гречаному, Д. Дяченко, В. Лягіну, В. Моргуненку присвоїли зва­н­ня Героя Рад. Союзу посмертно. Була створена й роз­галужена мережа під­пі­л­ля ОУН–УПА. Провід­ником обл. проводу став Д. Яворський. При звільнен­ні М. від­значилися 68 моряків-десантників під командува­н­ням К. Ольшанського (див. Миколаївська десантна операція). На час визволе­н­ня в місті мешкало лише 63 тис. жит., 1946 їх було 166,7 тис., 1950 — 173 тис., 1959 — 226 тис., 1979 — 439,9 тис. осіб. 29 березня 1944 від­новили роботу суднобуд. заводу ім. 61-го комунара. За пів­року після визволе­н­ня області повністю або частково стали до ладу 216 під­приємств союз. та респ. під­порядкува­н­ня, а також місц. промисловості. Швидкими темпами у місті від­новили та побудували 91,5 тис. м² житл. площі. 1945 функціонували 2 ВНЗи, 14 технікумів, 717 шкіл; 4 театри, філармонія, 13 кінотеатрів, 139 б-к, 12 Будинків культури.

У післявоєн­ні роки й у на­ступ. період збудовані Миколаївсь­кий суднобудівний завод «Океан», Пд. турбін. завод (див. «Зоря»-­«Маш­проект»), Миколаївський гли­ноземний завод, Дні­про-Бузь­кий морський порт, транс­форматор. і конденсатор. заводи, завод під­йомно-транс­порт. устаткуван­ня, комбінат силікат. виробів, до­мобуд. комбінат, трикотажне обʼ­єдн. (див. Миколаївська три­котажна фабрика «Аура»), взут­тєва та швейна ф-ки, скляно-парфумер. завод (див. «Алые паруса»), Микол. ВО пивовар. промисловості (див. Миколаївський пивоварний завод і Миколаївський пивзавод «Янтар») та ін. На микол. суднобуд. заводах нала­годили серій. випуск низки нових типів суден, що від­повід­али тогочас. рівню. З-д «Дормашина» впровадив у виробництво нові складні шлях. машини. З-д ім. 21-ї річниці Жовтня, єдиний у СРСР, випускав насоси для дизел. промисловості. З-д металокон­струкцій виготовляв телевіз. вежі для багатьох міст СРСР. Зарубіжні замовле­н­ня виконували Чорномор. ремонтно-мех. і Микол. інструментал. заводи. 1954 засн. технікум під­готовки культ.-осв. працівників (нині Миколаївський коледж культури і мистецтв), 1961 — Миколаївську кін­носпортивну школу, 1979 — школу-інтернат спорт. профілю (нині Миколаївське вище училище фізичної культури), 1984 — Микол. філію Одес. с.-г. ін­ституту (нині Миколаївський національний аграрний університет), 1996 — Микол. філію Нац. університету «Києво-Могилян. академія» (нині Чорноморський національний університет ім. Петра Могили). 1959 почала працювати Микол. студія телебаче­н­ня. 1962 на базі су­спільно-вироб. проект­но-кон­структор. лаб. засн. ПКБ електрогідравліки Держплану УРСР (нині Імпульсних процесів і технологій Ін­ститут НАНУ). 1970 засн. Миколаївський обласний театр ляльок. Від того ж року діє обл. організація НСХУ (1971 від­крито Будинок художників), від 1974 — НСПУ. На поч. 1960-х рр. у М. було збудовано понад 100 тис. м² житл. площі. 1965 від­крито новий міст через Пд. Буг — Варварівській (або Пів­ден­нобуз.), що став єдиним у СРСР, роз­веде­н­ня якого здійснювали горизонтально з поворотом на 90° на центр. опорі. Шир. мосту становить 15,7 м, довж. — 750,7 м (заг. з косою — бл. 2 км). Тоді ж уведено в екс­плуатацію гол. спорт. арену Микол. обл. — стадіон «Суднобудівник» на 25 тис. місць. 1967 зведено новий Палац культури і техніки Чорномор. суднобуд. заводу з двома залами на 1200 і 400 місць; 1971 — широкоформат. кінотеатр «Юність». 1981 завершено будівництво нового Інгул. мосту (довж. 422 м, шир. 18,5 м, роз­відна частина становить 76,25 м; роз­від. прогін забезпечив проходже­н­ня габариту завдовжки 55 м і зав­вишки 60 м). У на­ступ. році від­крили нове приміще­н­ня спорт. школи «Надія» зі спорт. залом пл. 900 м² і 1-у чергу дит. м-ка «Казка», у створен­ні якого взяли участь майстри: архітектори, художники, будівельники, теслярі, чекан­ники та ін. Славет. подією в історії М. стала унікал. кругосвітня подорож 1987–88 команди яхти «Ікар» у складі 7-ми осіб на чолі з Б. Немировим: протягом 325-ти днів екіпаж подолав шлях у 31 тис. миль. Першим очільником М. пострад. періоду був Ю. Сандюк (1990–94), у подальші роки — О. Бердніков (1994–98), А. Олійник (1998–2000), В. Чайка (2000–13), Ю. Гранатуров (2013–15), від 2015 — О. Сенкевич. Нині до водного транс­порту міста також належать: під­приємство «Термінал-Укрхарчо­збутсировина» (спеціалізується на торгівлі соняшник. олією та меласою, на­дан­ні послуг з транс­порт­но-екс­педитор. обслуговува­н­ня вантажів, що пере­возять наливом), Миколаївський річковий порт Акц. судноплав. компанії «Укр­річфлот» (здійснює пере­робку таких вантажів, як метал, ліс, вугі­л­ля, кокс, металобрухт, залізноруд. концентрат, хім. добрива, продукція с. господарства, надає послуги із су­проводу вантажів, комплекс. обслуговува­н­ня флоту), держ. під­приємство «Стивідорна компанія “Ольвія”» (спеціалізується на пере­вантажен­ні з різноманіт. видів транс­порту ген. вантажів, зокрема й тих, що потребують спец. умов пере­вантаже­н­ня та зберіга­н­ня, та вантажів, що пере­возять навалом), Микол. філія держ. під­приємства «Адміністрація мор. портів України», Миколаївський морський порт (одне з провід. держ. під­приємств транс­порт. галузі України з пере­робки екс­порт., імпорт., каботаж. вантажів, забезпече­н­ня транзит. пере­везень різноманіт. вантажів, як ген., так і навалювал.), мор. спеціалізов. порт «Ніка-Тера» (сучас. високомеханізов. диверсифіков. порт, що є одним з лідерів у регіоні з на­да­н­ня широкого спектру стивідор. послуг з пере­валки, зберіга­н­ня, під­готовки та від­правки різних вантажів), під­приємство «Евері» (за­ймається при­йомом, зберіга­н­ням і пере­валкою рослин. мастил з автомобіл. та залізнич. транс­порту на водний за допомогою сучас. високотехнол. мор. терміналу) тощо. За 13 км від Миколаєва — між­нар. аеропорт «Миколаїв» (у межах Новоодес. р-ну).

До осн. пром. під­приємств, що складають екон. потенціал сучас. М., належать: наук.-вироб. комплекс газотурбобудува­н­ня «Зоря»-«Маш­проект» (спеціалізується на роз­роблен­ні, виробництві та модернізації газотурбін. двигунів для військ., торг. і пасажир. суден, а також газоперекачувал. агрегатів), Миколаївський бронетанковий завод (здійснює діагностику, ремонт, тех. обслуговува­н­ня, пере­обладна­н­ня та модернізацію бронетанк. й автомобіл. техніки), завод «Екватор» (виготовляє системи вентиляції, пром. установки для кондиціонува­н­ня повітря, теплооб­мін­ники, обладна­н­ня для фільтрува­н­ня й очище­н­ня повітря та газів, холодил. техніку), під­приємства «Артіль» (виготовляє устаткува­н­ня для обробле­н­ня металу, деревини, різноманіт. мінерал. матеріалів, а також будує судна на повітр. подушках), «Онікс» (спеціалізується на виробництві електро­двигунів, побут. техніки та деревооб­роб. обладна­н­ня); Микол. глинозем. завод (одне з найбільших в Україні та в Європі під­приємство кольор. металургії, осн. продукцією якого є металург. глинозем або оксид алюмінію — сировина для виробництва алюмінію); компанія «Нібулон» (один з найбільших укр. с.-г. виробників і екс­портерів, що має 43 філії в 12-ти областях України; осн. напрями діяльності: рослин­ництво, тварин­ництво, виробництво кормів, будівництво елеватор. комплексів і пере­вантажувал. терміналів, суднобудува­н­ня, організація судноплавства); Микол. від­діл. АТ «Сан Інбев Україна» (колиш. пивзавод «Янтар»; виготовляє бл. 20 сортів пива, а також широкий асортимент без- і слабоалкогол. напоїв), під­приємство «Лакталіс-М.» (одне з лідерів виробництва кисломолоч. продуктів в Україні; торг. марки: «President», «Galbani», «Дольче», «Lactel», «Лактонія», «Фанні», «Локо Моко» тощо), Микол. хлібзавод № 1, під­приємство «Шисхол» (спеціалізується на пере­роблен­ні молока, виробництві морозива й сиру); фірма «Велам» (виготовляє класичні та екс­клюзивні вироби для сну, зокрема не­ткані матраци, перини, подушки, ковдри, пуфи); Микол. завод залізобетон. виробів. Станом на 2018 у М. - 13 ВНЗів 3–4-го (окрім Нац. університету кораблебудува­н­ня, Микол. і Чорномор. університетів, Микол. аграр. університету, функціонують Між­нар. технол. університет «Микол. політехніка», Мед.-природн. університет, Микол. філія Київ. університету культури і мистецтв, Між­нар. класич. університет ім. П. Орлика, Микол. між­регіон. ін­ститут роз­витку людини Від­критого між­нар. університету роз­витку людини «Україна», Микол. ін­ститут права Нац. університету «Одес. юрид. академія») та 16 — 1–2-го рівнів акредитації, 14 закладів профес.-тех., 79 — заг. серед. та 78 — до­шкіл. освіти; 10 початк. спеціалізов. мист. навч. закладів (муз. — 6, мистецтв — 3, худож. — 1), 12 закладів поза­шкіл. освіти (Палац творчості учнів, клуб юних моряків з флотилією, міські станції юних натуралістів і юних техніків, Будинки дит. і юнац. творчості Завод. та Інгул. р-нів, Центр поза­шкіл. роботи Корабел. р-ну). У М. працюють 42 бібліотечні установи, зокрема Миколаївська державна обласна універсальна наукова бібліотека ім. О. Гмирьова, Миколаївська обласна наукова медична бібліотека, обл. б-ки для дітей ім. В. Лягіна та для юнацтва; гол. міські б-ки: наук.-пед., центральні для дорослих ім. М. Кропивницького та для дітей ім. Ш. Кобера і В. Хоменка. Серед провід. закладів культури (окрім укр. театру драми та муз. комедії, рос. драм. театру, облас. філармонії та театру ляльок): обл. — Центр нар. творчості, Будинок худож. творчості, Палац культури; міські — Палаци культури «Корабельний» і «Молодіжний», Палац культури і мистецтв, Палац культури та урочистих подій, Метод. центр клуб. роботи, Будинки культури місцевостей Матвіївка, Велика Корениха, Мала Корениха, Тернівка, Кульбакино; кінотеатри «Батьківщина», «Піонер», «Мультиплекс». Бл. 50-ти худож. колективам присвоєні зва­н­ня «народний» і «зразковий». За межа­ми міста здобули популярність муніципал. камер. оркестр, камер. оркестр старовин. та сучас. музики «Ars-Nova», ансамбль нар. інструментів «Узори», гурт нар. та сучас. пісні «Вільні козаки», естрад. ансамбль «Art Colors Band», танц. колектив нар. та сучас. танцю «Allegro», спорт.-танц. клуб «Слайс», жін. академ. хор ім. С. Фоміних, «Performance Big Band» В. Алексєєва, муз. кавер-група «Radiostars», вокал. ансамбль «Южний патруль» Гол. упр. Нац. поліції в Микол. обл., оперно-вокал. студія ім. Н. Западинської. Діють від­діли Микол. краєзн. музею: Миколаївський музей суднобудува­н­ня і флоту та музей «Під­пільно-партизан. рух на Миколаївщині в роки Великої Вітчизн. вій­ни. 1941–44». Діють бл. 40 музеїв при установах, під­приємствах, навч. закладах (зокрема Мемор. музей бо­йової слави моряків-десантників під командува­н­ням ст. лейтенанта К. Ольшанського при Микол. мор. торг. порту, Музей історії міліції при Гол. упр. Нац. поліції в Микол. обл., Музей корабел. слави при Микол. суднобуд. заводі, музей при Микол. обсерваторії, ви­ставк. зали Микол. міського палацу культури і мистецтв та Микол. обл. організації НСХУ). Серед місцевих ЗМІ — телека­нал «М.» (філія Нац. сусп. ТРК України), ТРК — «МАРТ» (комунал. під­приємство), «НІС-ТВ», «Сатурн», «ТАК-TV»; газети — «Вечерний Николаев», «Рідне Прибуж­жя», «Николаевские новости», «Южная Правда», «Наш город Николаев»; радіока­нал «М.»; інтернет-ви­да­н­ня — «Інше.ТВ», «Пре­ступности.НЕТ», «НикВести», «Свідок.Info», «Новости-N», «Шиповник», «Podrobnosti.mk.ua», «Николаевские известия», «Мой город», «NikLife», «Центр журналистских рас­следований», «0512.com.ua». Жит. міста первин­ну мед. допомогу надають 7 центрів мед.-сан. допомоги, у складі яких функціонують 39 амбулаторій заг. практики сімей. медицини. Другий рівень мед. обслуговува­н­ня забезпечують 5 міських лікарень, дит. лікарня, 2 дит. консультативні поліклініки, 3 полог. будинки, міські протитуберкульоз. диспансер і стоматол. поліклініка, комунал. стоматол. поліклініки № 1, 2, 3. На тер. міста знаходиться низка обл. лікувал. установ, під­порядкованих Упр. охорони здоровʼя Микол. обл­держ­адміністрації: 7 лікарень, 4 диспансери (лікар.-фізкультур., наркол., онкол., шкірно-ве­нерол.), стоматол. поліклініка, клін. шпиталь ветеранів вій­ни, станція пере­лива­н­ня крові, будинок дитини та 2 дит. санаторії (кардіоревматол. «Пів­ден­ний» і туберкульоз. «Дубки»). Є 25 спорт. шкіл і спеціалізов. спорт. шкіл олімп. резерву міського й обл. під­порядкува­н­ня з легкої атлетики, фехтува­н­ня, велоспорту, веслува­н­ня, вітрил. спорту, футболу та ін. видів спорту. Ви­ступають баскетбол. клуб «М.» і футбол. клуб «М.» (обидва — муніцип.). Діють обл. організації фізкультурно-спорт. т-в «Динамо», «Колос» і «Спартак». До спорт. інфра­структури міста належать Центр. міський стадіон, стадіон «Юність», спорт. комплекси «Зоря», «Надія», «Трудові резерви», плавал. басейн «Водолій», Микол. кін­носпорт. база.

У М. діють 30 готелів (осн.: «Олександрівський», «Palace Ukraine», «Nikotel», «Континент», «Інгул», «River Hotel», «Корал», «Аtrium», «Шале», «Адмірал Грейг», «Hellen», «Золотий фазан», «Асторія», «Маrk Plаzа», «Турист», «Пілігрим»), мотелів і хостелів.Реліг. громади: УПЦ МП — 22, УПЦ КП — 7, УАПЦ — 4, УГКЦ — 1; Вірмен. апостол. церкви — 1; РКЦ — 2; Укр. лютеран. Церкви — 4; Церков харизматич. типу — 31, християн віри євангельської (пʼятидесятників) — 13, євангел. християн-баптистів — 11, адвентистів сьомого дня — 8, свідків Єгови — 5, повного Євангелія — 4, пресвітеріан. — 3, ново­апостол. — 1, Ісуса Христа Святих остан­ніх днів — 1; мусульман — 11; юдеїв — 4; сві­домості Крішни — 1. У М. на держ. обліку пере­буває 347 нерухомих памʼяток культур. спадщини, з них архітектури — 139, монум. мистецтва — 20, археології — 71, історії — 108. Памʼятками архітектури нац. значе­н­ня є будівлі мор. ві­домства: на вул. Артилерійська, № 4 — штаб флоту (приміще­н­ня гол. командира Чорномор. флоту та голови Чорномор. адміралтей. правлі­н­ня; зведений 1792–96, від­ре­ставрований 1973–78; нині Микол. музей суднобудува­н­ня і флоту), № 7 — офіцер. зі­бра­н­ня (1820; нині Микол. міський палац культури і мистецтв); на вул. Фалєєвська, № 4 — Свято-Микол. церква (1813–17; нині належить громаді УПЦ МП); на вул. Обсерватора, № 1а — Микол. астроном. обсерваторія (1827); на вул. Набережна — брама та мури суднобуд. верфі (1848; побл. Микол. суднобуд. заводу), № 29 — Старофлот. казарми (нині Микол. краєзн. музей); на вул. Перша Слобідська, № 2 — мор. (чол.) гімназія (нині Микол. буд. коледж Київ. університету будівництва і архітектури; обидві — 1850). Охо­роняються 2 памʼятки історії нац. значе­н­ня: могили-склепи вченого, винахідника і громад. діяча, засн. Харків. університету В. Каразіна (1773–1842) та родини Аркасів (похова­н­ня М. Аркаса, 1853–1909, його матері — С. Бог­­данович-Аркас, 1824–98; М. Фалєєва, що був спочатку похов. у вівтар. стіні Адміралтей. собору (див. Миколаївський некрополь). Серед памʼяток архітектури й історії місц. значе­н­ня — будинок, у якому раніше роз­ташовувалися Чорномор. гідрогр. депо, кабінет рідкіс. речей (перший музей міста) і муз. училище (нині муз. школа № 1 ім. М. Рим­ського-Корсакова); житл. будинок-особняк, в якому 1792–95 проживав видат. військ. і держ. діяч, засновник Одеси Й. де Рибас; будинки, в яких народилися військ. діяч, фахівець у галузі кораблебудува­н­ня, океано­граф С. Макаров (1848) і М. Аркас (1853); водонапірна башта, споруджена 1907–08 за проектом В. Шухова та використовувалася до 1958 у системі міського водопо­стача­н­ня; колишня трамвайна під­станція, що є однією з «візитівок» міста; Костянтинів. батарея в р-ні Малої Коренихи — фортифікац. споруда періоду Крим. вій­ни 1853–56; кафедрал. собор Різдва Пресвятої Богородиці Микол. єпархії УПЦ МП (1800–28), костел св. Йосипа (1891–95). Встановлено памʼятники Т. Шевченку, О. Пушкіну, М. Фалєєву, С. Макарову; погру­д­дя М. Римського-Корсакова, В. Сухомлинського, В. Чорновола, Г. Потьомкіна, адміралів Ф. Ушакова, Ф. Белінсгаузена, М. Лазарева, П. Нахімова, В. Корнілова, Г. Бутакова, Героя Крим. вій­ни матроса Г. Шевченка, Героя Рад. Союзу В. Лягіна; памʼятний знак М. Леонтовичу; 2 памʼятні хрести на честь 2000-ліття Різдва Господнього (на розі вул. Садова та Центр. про­спекту; на Флот. бульварі), архіт. ансамбль на честь 200-річчя заснува­н­ня М. «Корабелам і флотоводцям в ознаменува­н­ня двовікової праці Миколаївських суднобудівників: 1789–1989», памʼятні знаки на місці колиш. палацу Аркасів, жертвам голодомору в Україні 1932–33, памʼятник і мемор. комплекс на честь Героїв-десантників загону К. Ольшанського (на центр. площі міста), памʼятний знак воїнам-визволителям М., монумент «Єдина Європа», памʼятник Героям Небес. сотні.

Серед видат. уродженців — астрофізик Ф. Бредихін (чл.-кор. С.-Петербур. АН), фахівець у галузі залізнич. транс­порту та транс­порт. техніки В. Образцов (академік АН СРСР), фахівець у галузі приклад. математики, обчислюв. техніки й про­грамува­н­ня В. Геловані, археолог В. Станко (обидва — академік РАН), хімік І. Казарновський (чл.-кор. АН СРСР), фізик Е. Горкунов (чл.-кор. РАН), фахівець у галузі екон. кібернетики О. Бакаєв, геолог І. Чебаненко (обидва — академік НАНУ), фахівець у галузi теплотехнiки В. Бузник (чл.-кор. АН УРСР), астроном, дит. письмен­ник К. Чурюмов (чл.-кор. НАНУ), лікар-епідеміолог Л. Громашевський (академік АМН СРСР, Герой Соц. Праці), топо­графо­анатом, лікар-хірург К. Кульчицький (академік АПНУ), педагог О. Щербак (чл.-кор. НАПНУ), літературо­знавець, славіст Ю. Бойко (дійс. чл. УВАН, НТШ); лікарі Л. Авдоніна, А. Браун, Г. Венгер, В. Гармашів, О. Герасимов, А. Двірський, Я. Кефелі, Н. Котова, Л. Мостова, В. Ринденко, Н. Рожковська, В. Сердюк, А. Середницький, геолог, страти­граф-палеонтолог Д. Айзенверг, гірн. інж. С. Заборовський, геофізик С. Демишев, фахівець у галузі лісівництва Г. Бжизицький, болото­­знавець, палеоботанік В. Докту­ровський, біо­логи І. Сербінов, О. Яната, фахівець у галузі гі­дромеліорації А. Кортац­ці, гео­граф Ф. Лисецький, хімік І. Кузнецов, астроном, геодезист О. Васильєв, брати астроном Вік­тор і фахівець у галузі мостобудува­н­ня Євген Кнор­ре, фахівці в галузі корабле- та суднобудува­н­ня В. Заботін, А. Ганькевич (обидва — Герої Соц. Праці), В. Андріанов, В. Бо­град, Ю. Горбенко, Г. Демʼянко, В. Зайцев, В. Іванов, О. Каїров, С. Каменський, П. Кржечковський, Ю. Крючков, М. Лебедь, О. Мочалов, О. Рашковський, С. Рижков, Г. Романовський, фахівці в галузі теплофізики В. Бандура, А. Шевцов, фахівець у галузі тепломасооб­міну В. Притула, фахівці в галузі електро­енергетики Ю. Глонягін, М. Костенко, фахівець у галузі електрозвʼязку В. Кісєль, фахівець у галузі електрофізики Н. Кускова, фахівець у галузі ком­пресоробудува­н­ня І. Виршубський, фахівець у галузі машинобудува­н­ня Ю. Новіков, фахівець у галузі двигунобудува­н­ня Б. Тимошевський, фахівець у галузі гідротехніки Я. Каганов, фахівці в галузі металургії К. Григорович, В. Кацман, фахівці в галузі зварювал. виробництва В. Квасницький, Д. Кор­нєєв, Ю. Стеренбоген, мате­ріало­знавець Б. Мазуровський, фахівець у галузі приклад. геометрії, інж. графіки В. Борисенко, математики М. Бритман, М. Васильєв, П. Калафаті, О. Кужель, А. Хомченко, фізики Ю. Ментковський, М. Пантелєєв, В. Ткаченко, Л. Христофоров, фахівець у галузі механіки О. Христенко, фахівець у галузі моделюва­н­ня систем упр. В. Моржов, фахівець у галузі механіки полігр. автоматів К. Тір, економісти М. Волобуєв, О. Кон, С. Матвєєв, О. Шебаніна, архітектор В. Макухін, фахівці в галузі будівництва С. Пастушенко, О. Фіделєв, історик Р. Бродський, право­знавці М. Карабчевський, В. Колпаков, М. Цитович, мово­знавці О. Дубова, І. Колегаєва, В. Колесник, калі­граф, шрифтолог А. Кос­содо, педагоги О. Локшина, І. Стариков, психологи І. Мейжис, В. Третьяченко; прозаїки, поети, пере­кладачі Д. Айзман, В. Васильєв, П. Вейнберґ, Л. Вишеславський, Зепп Ейстер­райхер, В. Зима, С. Іванюк, С. Іщенко, Л. Матвєєва, В. Могилюк, О. Полішкаров, С. Стульник, Е. Январьов, журналіст С. Інгулов; живописці, графіки М. Божій (нар. художник СРСР, академік АМ СРСР), В. Волков (засл. художник УРСР), Василь та його син Олег (засл. художник України) Волошинови, О. Приходько (засл. діяч мистецтв України), О. Артим, Я. Булавицький, Р. Вайншток, Г. Журавський, С. Завтура, Б. Задвицький, Ю. Золотухін, Л. Інглезі, В. Кабаченко, С. Коваленко, Г. Коптєва, В. Коренєв, Ю. Корнюков, В. Кузьмін, Ф. Кумпан, М. Лепетич, М. Лінський, О. Логвинюк, Л. Мандрикова, І. Мазурок-Поки­данець, О. Маркитан, Р. Мірзоєв, В. Осташева-Степанчук, Ф. Петриковський, Н. Пінчук-Войленко, О. Покосенко, Д. Порт­нов, В. Ряснянська, Л. Семикіна, А. Синишин, М. Сопєлкін, М. Степанов, В. Шевченко; мистецтво­знавець, живописець С. Росляков; скульптори В. Гарін, брати Ґедройци, О. Кудрявцева, О. Максименко, Інна та її син Віктор Макушини (див. також Ю. Макушин); художники театру та кіно В. Лас­сан (засл. діяч мистецтв УРСР), В. Гідулянов (засл. діяч мистецтв України), В. Зебек; майстриня декор. роз­пису Є. Бондаренко, майстриня соломоплеті­н­ня Н. Бутенко, художниці декор.-ужитк. мистецтва О. Гоголь, О. Катиніна, Т. Кручиніна, Г. Кузьменко, майстрині худож. ткацтва Н. Дудник (засл. майстер нар. творчості України), О. Дудник, майстрині худож. вишивки В. Клок (засл. майстер нар. творчості України), Т. Думанська, майстер ювелір. мистецтва О. Кошміла, майстриня худож. різьбле­н­ня С. Леонова, майстриня декор. роз­пису та писанкарства Т. Ульянкіна; судномоделіст, майстер різьб­ле­н­ня на камені О. Вичеров (засл. майстер нар. творчості УРСР), родина автомоделістів Бражки; культурні діячі Л. Єнтіс (засл. діяч мистецтв України), П. Зборовський; театр. діячі Ф. Верещагін (нар. арт. СРСР), М. Берсон (нар. арт. України); режисери В. Лизогуб (нар. арт. УРСР), А. Кац (нар. арт. Латвій. РСР та України, засл. діяч мистецтв РФ), Д. Криворучко (засл. діяч мистецтв України), Л. Ельстон (засл. діяч мистецтв Карел. АРСР); актори О. Зражевський (нар. арт. СРСР), Н. Батуріна (нар. арт. України), В. Без­польотова, І. Гранкін, А. Кучинський (усі — засл. арт. УРСР), по­друж­жя Надія (засл. арт. України) та Олег (засл. діяч мистецтв України) Ігнатьєви, Л. Курманова, Д. Огіренко, Г. Плохотнюк (усі — засл. арт. України), Н. Лисенко; актор Федір і його син режисер, сценарист Вадим Калашникови; артист роз­мов. жанру О. Жигалкін (нар. арт. України); артист балету В. Клочко (засл. арт. Узбец. РСР), балет­мейстер О. Леоненко (засл. арт. України); муз. діяч А. Сирота (засл. діяч мистецтв України); музико­знавець Г. Луніна; композитори О. Козовʼякін, В. Коршунов, О. Таганов; диригенти О. Барвінський, О. Кабаченко (обидва — засл. діячі мистецтв України), П. Бойченко, В. Євдокимов, В. Єфремов; спів­аки С. Захаров (нар. арт. РФ), В. Трофименко, В. Лужецький (обидва — засл. арт. УРСР), О. Кедіс, Л. Цуркан (обидва — засл. діячі мистецтв України), В. Кучинський (засл. арт. Білорус. РСР), О. Басенко, Я. Дюмін; кларнетист Й. Вебер (засл. арт. України), скрипаль Б. Каменський, піаніст П. Ковальов; майстер струн­но-смичк. інструментів О. Сергієнко; кіно­оператор Г. Айзенберг (засл. діяч мистецтв РРФСР), кінорежисер Н. Андрійченко; музеє­знавець Л. Хлопинська; церк. діячі Павло (РПЦ; П. Вільковський), Іларій (УПЦ МП; Е. Шишковський); громад.-політ. діячі Д. Кокізов, М. Лагута; дипломат Д. Лалков; спортс­мени та тренери Д. Баін, В. Бердник (обидва — акробатика), С. Главатий, О. Дершан-Жупі­йова, В. Добровольський, О. Іл­люшкіна, В. Кіба, В. Кочмарик, С. Куделя (усі — легка атлетика), В. Бєляєва, В. Горжій, О. Коломієць, О. Мовчан, Л. Прокофʼєва, О. Цигульова (усі — стрибки на батуті), А. Комар, Ю. Марченко, А. Скороход, Ю. Сурдін, В. Устинов, О. Харлан, О. Хомрова, А. Шлікар (усі — фехтува­н­ня), С. Бут, Ю. Кобельник, І. Палієнко (усі — фристайл), В. Барський, Г. Коновець (обидва — самбо, дзюдо), І. Іщенко (вільна боротьба), В. Корепанов (вільна та греко-римська боротьба), О. Григорʼєв, О. Ключко, С. Ковганко, С. Корчинський, О. Машкін (усі — бокс), О. Єланська, С. Жегар (обидві — карате-дo), Т. Іващенко (кікбоксинг, бокс), Г. Защук, О. Леонов (обидва — баскетбол), Є. Лемешко, С. Леута (обидва — футбол), І. Бубнов, С. Єнтіс, К. Землянська, М. Іванов, Т. Колесникова (усі — академ. веслува­н­ня), В. Видайко, І. Гайдамака, М. Кошман, М. Прокопенко (усі — веслува­н­ня на байдарках і каное), В. Димо (плава­н­ня), Х. Іщенко, І. Кваша, О. Колодій, Т. Марʼянко, О. Федорова (усі — стрибки у воду), Є. Іванова (плава­н­ня, веслува­н­ня, вітрил. спорт), М. Оберемко (вітрильний спорт), А. Головін (водно-мотор. спорт), В. Завіновська, Ю. Клименко (обидва — настіл. теніс), С.Кисельова, В. Погановський (обидва — кін­ний спорт), І. Дагіль (пожежно-приклад. спорт), Ю. Зе-ленов (судномодел. спорт); фахівець з під­вод. плава­н­ня та мін­ної зброї М. Беклемішев, військ. моряк, дослідник Арктики Г. Брусилов, військ. діячі І. Диков, О. Коленковський; Герої Рад. Союзу П. Андреєв, Л. Бубер, В. Гречишников, М. Гурський, М. Дмитрієв, В. Дойчев, М. Єгипко, К. Казачинський, І. Карабут, М. Кирилов, П. Колесников, В. Па­влов, Г. Петрова, М. Пів­нюк, В. Поярков, І. Самбуров, Г. Стельмах, повний кавалер ордена Слави А. Біо­носенко. З М. повʼязані життя та діяльність: мово­знавця, письмен­ника, фольклориста, етно­графа, почес. чл. С.-Пе­тербур. АН В. Даля, гідро­графів, воєн. моряків 19 ст. братів Єгора та Михайла Манганарі (склали низку карт Чорного моря, описували причорномор. береги), видавця, громад. діяча Е. Францева; фахівців у галузі суднобудува­н­ня М. Александрова, І.Він­ника (Герой Соц. Праці), Ю. Макарова, Н. Чантурії, фахівців у галузі газотурбобудува­н­ня С.Колосова, В. Романова, інж., педагога, популяризатора наук.-тех. знань В. Рюміна; письмен­ників, поетів та публіцистів Г. Ґе, І. Бабеля, М. Божаткіна, В. Бойченка, В. Качуріна, Д. Кременя, М.Лисянського, О. Сизоненка, С. Солов­йова, А. Топорова, Б. Арова, В. Ганичева, А. Поперечного; художників А. Антонюка, В. Ба­хтова, М. Бережного, Ю. Гумен­ного, А. Завгороднього, В. Іваницького, М.Озерного, М. Ряснянського, В. Семерньова, С. Сенкевич, скульптора І. Булавицького; скрипаля, композитора, диригента Й. Карбульки; композиторів, продюсерів І. Крутого, Т. Ярової, К. Брейтбурга; братів композитора Костянтина та спів­ака Валерія Меладзе; спів­аків І. Носика й О. Сєрова; хор. диригентів С. Фоміних, О. Шпачинського, диригента-по­становника О. Мадараш; артистів, діячів театру та кіно Д. Борщова, В. Бурдика, А. Вербця, В. Високова, Р. Гаврилка, П. Куманченко, А. Мостренка, В. Остафійчука, В. Пасічника, Н. Троянової; агропід­приємця, Героя України О. Вадатурського; очільників Микол. обл. В. Васляєва (1971–80; під його керівництвом у регіоні від­бувалося під­несе­н­ня в багатьох галузях промисловості, зокрема суднобудуван­ні) та А. Кінаха (1992–95); військ.-мор. діяча 19 ст. О.Казарського, рев. діяча Л. Троцького, Героя Рад. Союзу І. Карпенка; духов. лідера юда­їст. руху Хабад М.-М. Шнеєрсона; архі­єпис­копа УПЦ КП Володимира (Ладики), архі­єпис­копа УПЦ МП Питирима (Старинського). Здобули славу на між­нар. спорт. аренах: О. Абраменко (лижна акробатика), І.Бабакова, В. Стьопіна (обидві — стрибки у висоту), С. Буховцев, В. Красношапка, Ю. Нікітін (усі — стрибки на батуті), С. Бєлоущенко, А. Пустовіт, С. Спірюхова (усі — академічне веслува­н­ня), Є. Яциненко (веслува­н­ня на байдарках), Т. Данько (вільна боротьба), О. Бабачек, І. Бог­дан (обидва — греко-римська боротьба), С. Деваков (бокс), А. Нагірна (велоспорт).

Літ.: Ге Г. Н. Исторический очерк столетнего существования Николаева при устье Ингула (1790–1890). Н., 1890; Аров Б. Л. Миколаїв (Роз­повідь про місто українських корабелів). К., 1966; Выборный П. М. Николаев: Путеводитель. О., 1979; Алешин В. Э., Кухар-Онышко Н. А., Яровой В. А. Николаев: Архит.-истор. очерк. К., 1988; Павлик И. С., Лифанов В. Р., Мычаковская Л. В. Николаев. Улицы рас­сказывают: Путеводитель. О., 1988; «Именовать — город Николаев»: Истор.-краевед. вып. (Сб. ст., очерков, док. и других мат. по истории Николаева). Н., 1989; Лифанов В. Р. Николаев: 1789–1989: Справоч. О., 1989; Шкварець В. П., Мельник М. Ф. Миколаївщина: По­гляд крізь столі­т­тя: Нарис історії. М., 1994; Крючков Ю. С. История Николаева: От основания до наших дней. Н., 1997; Його ж. История улиц Николаева: Топоним. путеводитель по городу и окрестностям. Н., 1997; Щукин В. В., Павлюк А. Н. Старина николаевская и очаковская: Антология (источники по истории городов Николаева и Очакова с конца XVIII до начала ХХ века): В 2 т. Н., 2016; Николаевцы 1789–1999: Энциклопедический словарь. Николаев, 1999.

О. О. Баковецька, О. В. Бобіна, О. П. Тригуб, Д. Ю. Щербак

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю