Меджилабірці

МЕДЖИЛА́БІРЦІ (Medzilaborce) — місто, адміністративний центр Меджилабірського округу Пряшівського краю, Словаччина. Знаходиться на Верхньому Земплині, у пн. частині Лаборец. верховини при злитті р. Лаборець і Видранка на вис. 326 м над р. м. Площа 32,92 км². Насел. 6809 осіб (2011), зокрема русини-українці — 2629, словаки — 2560, роми — 506; за віросповіданням: православні — 36,7 %, греко-католики — 35,5 %, римо-католики — 8,2 %, інші та не встановлено — 19,6 %. М. засн. у 2-й пол. 15 ст. на т. зв. волоському (руському) праві, перша писемна згадка — 1347. За нар. легендою, поселення заснував «руський князь» Лаборець, якого угор. наїзники наприкінці 9 ст. повісили над р. Свіржова, що відтоді названо його ім’ям. Лаборець засвідчений в анонім. угор. хроніці «Gesta Hungano-rum» 12 ст., однак деякі історики сумніваються в історичності цієї особи, описаної в десятках худож. творів. До кін. 17 ст. М. були власністю роду Друґетів, згодом — Зичів і Андрашів. У 16–19 ст. внаслідок воєн та епідемій поселення часто знелюднювалося. Наприкінці 19 ст. багато мешканців М. емігрувало до США. 1910 тут проживала 1561 особа, зокрема 677 русинів, 501 німець, 255 угорців, 59 словаків, 69 осіб ін. національностей. Статус міста М. отримали після побудови 1873 залізниці, яка зв’я-зувала Угорщину з Галичиною. У цей період до М. переселилася значна кількість євреїв із Галичини, які з часом становили одну третину насел. міста і монополізували майже всю його торгівлю. На поч. 1-ї світової вій­ни тут відбулися жорстокі бої між рос. та австро-угор. військами, на місц. військ. цвинтарі похов. 1668 вояків обох армій. Наприкінці 18 ст. зведено греко-катол. церкву св. Василя Великого, 1903 — єдиний в окрузі римо-катол. костел Діви Марії. У міжвоєн. період продовжувалася еміграція насел. до США та Канади. 1927 проживали 702 мешканці (більшу половину становили русини), до 1940 їхня кількість зросла на 857 осіб. 1940–44 у М. виходив російськомов. тижневик «Новое время» з додатком для молоді «Юно шевство». 1942 у М. зосереджено 825 євреїв, яких нацисти депортували у т. зв. табори смерті (не повернувся жоден із них). Під час бойових дій М. майже пов­ністю знищені, у місті та його околицях загинуло декілька тисяч рад. і чехословац. воїнів. На їхню честь 1949 зведено православ. храм Сходження Святого Духа (арх. В. Коломацький). У післявоєн. період М. відбудовано, тут ви­никли два потужні пром. підприємства: 1958 — маш.-буд. завод «Транспорта» (200 працівників), 1971 — філія чес. заводу «Яблоне­цькі склярні» (600 працівників). У 1990-х рр. обидва зупинили виробництво. 1965 до М. приєднано с. Борів, 1972 — с. Видрань. 1945 відкрито держ. рос. гімназію (наступ. року переведена у Гуменне), 1950 — укр. пед. школу, згодом — середню с.-г. школу з українською мовою навч. і технікум. У 1950–60-х рр. виходила україномовна г. «Лабірські вісті». 1955 у М. відбувся 1-й Фестиваль укр. піс­ні й танцю (всі інші — у Свиднику). Від 1962 у М. проводять Фестиваль культури і спорту, від 1969 — Фестиваль драми і худож. слова ім. О. Духновича. 1956 засн. Музей української культури (від 1964 — у Свиднику), 1965 — Музей модер. мистецтва ім. Е. Варгола (його батьки походили із роз­таш. неподалік с. Микова). Із М. пов’язані життя та творчість відомих укр. діячів, зокрема поета Б.-І. Антонича, правознавця М. Вацлавського, письменника І. Мацинського, педагога О. Любимова, мистецтвознавця М. Бицька, політ. діяча та еко­номіста В. Капішовського.

Рекомендована література

1. Краєзнавчий словник русинів- українців «Пряшівщина». Пряшів, 1999;
   Google Scholar Internet
2. Me­­dzilaborce a okolie. Košice, 2007;
   Google Scholar Internet
3. J. Hla­­vinka. Židovská komunita v okrese Medzi­laborce v rokoch 1938–45. Bratislava, 2007.
   Google Scholar Internet

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю