Масниця

МА́СНИЦЯ — тиждень перед початком Великого посту. Ін. назви — Колодій, Колодка, Масляна, Сиропусний тиждень, Прощена неділя, Заговини на Великий піст, Запусти тощо. М. — пере­хід між ужива­н­ням скором. та пісної їжі; у цей тиждень споживали пере­важно яйця, молочні продукти, звідси й назва. Від­значається багатством різноманіт. архаїч. форм календар. обрядовості, має низку локал. та регіон. особливостей. У давнину цей обряд. цикл був по­­вʼязаний із періодом весн. сонце­стоя­н­ня, проводами зими та зу­стріч­чю весни. У світо­гляді стародав. європ. народів зима асоціювалася зі смертю, тому її намагалися зне­шкодити, прогнати; для цього спалювали або захороняли її ідола — соломʼяну ляльку в жін. одежі, що уособлювала зиму. Попіл від ритуал. багать пере­важно роз­сіювали по полях, щоб забезпечити гарний урожай зернових. Весь обряд закін. ритуал. трапезою, залишками якої є магічне «обʼї­да­н­ня». Його описано у моно­графіях Є. Анічкова, О. Веселовського, Л. Вино­градової, П. Єфименка, Д. Зеленіна, І. Снєгірьова, М. Сумцова, В. Соколової, В. Проп­па та ін. На­прикінці 19 — 20 ст. збереглися деякі залишки цих обрядів: роз­палюва­н­ня бага­т­тя (віха з колесом нагорі, що уособлює сонце), обряд. плач і різні форми ритуал. сміху, елементи еротики в молодіж. гуля­н­нях. Частково, втративши сакрал. зміст, ритуал похорону зими законсервувався в ігрових веснянках, зокрема в грі «Коструб», де спочатку імітують усю історію врожаю, а потім смерть, оплакува­н­ня та захороне­н­ня Коструба. Ця весн. гра поширена як у Пд., так і Зх. Україні. Від­голоски цієї обрядовості зу­стрічаються і в поліс. веснянках, що мають заклинал. характер. На Зх. Поділ­лі побутує ще одна, власнеукр., форма обряду — Колодій. М. Сумцов за­значав, що елементи Колодія, або Колодки, були поширені в країнах Зх. Європи (Польщі, Словач­чині, Сх. Моравії та й в усіх зх. і пд. словʼян), у Росії й Білорусі (в тих губ., де мешкають українці). Укр. етно­графи зафіксували два елементи обряду Колодія. Один із них — народже­н­ня і похорон Колодки — споріднений із описаними вище обрядами, однак гол. персонаж чи божество втілене тут не в соло­­мʼяному ідолі, а деревʼяному. Найдетальніший опис цього дійства по­дано в матеріалах П. Чубинського («Труды этно­графи­­ческо-статистической экспеди­­ции в Западно-Рус­ский край», С.-Пе­тербург, 1872, т. 1, кн. 2), запис зроблено в Старокостянтинів. пов. Волин. губ. 1929 подіб. обряд записав М. Гайдай у Браїлові на Поділ­лі. Нині ще можна зафіксувати т. зв. колодчані пісні. А те, що обряд цей (як й ін. весняно-літні календарні обряди) завершували заміжні жінки, свідчить про сформованість його за часів матріархату. Як і в ін. країнах, в Україні на М. гуляли весь тиждень. Сусіди сходилися в одну хату на спіл. обід, їли вареники, пироги й масло (Полтавщина, Сумщина, Дні­пропетровщина, Він­нич­чина). До кін. 1920-х рр. зберігся звичай чіп­ляти колодку до ноги всім не­о­друженим, від чого вони повин­­ні були від­купитися могоричем або грішми. Це також робили заміжні жінки: зібравшись гуртом, вони ходили по хатах, де були дорослі парубки й дівчата, і привʼязували до їхніх ніг колодку (обрубок поліна чи тріску, пізніше — хустку, стрічку, квітку) і не знімали до того часу, поки молодь не від­купиться, а на зі­брані гроші влаштовували трапезу. В Харків. і Херсон. губ. колодку привʼязували до ноги і матері дорослого хлопця чи дівчини як покара­н­ня за те, що вони не одружили своїх дітей за час мʼясниць. Матері від­куповували­­ся горілкою, іноді грішми. Обряд описують етно­графи П. Іванов та С. Чернявська. Про обряд. обхід по хатах (волочі­н­ня, тяга­н­ня колодки), точніше, його рудименти, свідчать записи О. Ма­­линки з Чернів. губ. На Київщині дівчата привʼязували колодку старим парубкам, які її волочили і не мали права знімати до викупу. В Рівнен. пов. Волин. губ. дівчата і хлопці, зібравшись у понеділок у корчмі, «полоскати зуби», привʼязували колодку кожному, хто заходив у корчму, і вимагали викуп. У 1920-х рр. на Черкащині баби збиралися в хаті, гуляли, а якщо ненароком зайде в хату парубок чи дівчина, привʼязували до спини колодку, звʼязували назад руки і вимагали викуп. Обряд. їжею на М. були млинці (налисники), вареники, пироги, сир, масло, сметана, яйця. Сиропус. тиждень у християн. традиції — час приготува­н­ня віруючих до початку Великого посту. Остан. день тижня — неділю, також називають Сиропусною, бо цього дня закінчують вжива­н­ня молоч. продуктів, читають Євангеліє, де йдеться про проще­н­ня гріхів (Євангеліє від Матвія, 6: 14–21). Після вечірньої у храмах здійснюють особливий Чин Проще­н­ня, коли духовенство й парафіяни, а також всі християни, взаємно просять один в одного проще­н­ня, щоб вступити у Великий піст зі спокій. душею, примирившись зі своїми ближніми. М. присвячено спецвипуск ж. «Па­­мʼятки України» за січень 2016 — «Українська масниця».

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю