Масниця
МА́СНИЦЯ — тиждень перед початком Великого посту. Ін. назви — Колодій, Колодка, Масляна, Сиропусний тиждень, Прощена неділя, Заговини на Великий піст, Запусти тощо. М. — перехід між уживанням скором. та пісної їжі; у цей тиждень споживали переважно яйця, молочні продукти, звідси й назва. Відзначається багатством різноманіт. архаїч. форм календар. обрядовості, має низку локал. та регіон. особливостей. У давнину цей обряд. цикл був пов’язаний із періодом весн. сонцестояння, проводами зими та зустріччю весни. У світогляді стародав. європ. народів зима асоціювалася зі смертю, тому її намагалися знешкодити, прогнати; для цього спалювали або захороняли її ідола — солом’яну ляльку в жін. одежі, що уособлювала зиму. Попіл від ритуал. багать переважно розсіювали по полях, щоб забезпечити гарний урожай зернових. Весь обряд закін. ритуал. трапезою, залишками якої є магічне «об’їдання». Його описано у монографіях Є. Анічкова, О. Веселовського, Л. Виноградової, П. Єфименка, Д. Зеленіна, І. Снєгірьова, М. Сумцова, В. Соколової, В. Проппа та ін. Наприкінці 19 — 20 ст. збереглися деякі залишки цих обрядів: розпалювання багаття (віха з колесом нагорі, що уособлює сонце), обряд. плач і різні форми ритуал. сміху, елементи еротики в молодіж. гуляннях. Частково, втративши сакрал. зміст, ритуал похорону зими законсервувався в ігрових веснянках, зокрема в грі «Коструб», де спочатку імітують усю історію врожаю, а потім смерть, оплакування та захоронення Коструба. Ця весн. гра поширена як у Пд., так і Зх. Україні. Відголоски цієї обрядовості зустрічаються і в поліс. веснянках, що мають заклинал. характер. На Зх. Поділлі побутує ще одна, власнеукр., форма обряду — Колодій. М. Сумцов зазначав, що елементи Колодія, або Колодки, були поширені в країнах Зх. Європи (Польщі, Словаччині, Сх. Моравії та й в усіх зх. і пд. слов’ян), у Росії й Білорусі (в тих губ., де мешкають українці). Укр. етнографи зафіксували два елементи обряду Колодія. Один із них — народження і похорон Колодки — споріднений із описаними вище обрядами, однак гол. персонаж чи божество втілене тут не в солом’яному ідолі, а дерев’яному. Найдетальніший опис цього дійства подано в матеріалах П. Чубинського («Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край», С.-Петербург, 1872, т. 1, кн. 2), запис зроблено в Старокостянтинів. пов. Волин. губ. 1929 подіб. обряд записав М. Гайдай у Браїлові на Поділлі. Нині ще можна зафіксувати т. зв. колодчані пісні. А те, що обряд цей (як й ін. весняно-літні календарні обряди) завершували заміжні жінки, свідчить про сформованість його за часів матріархату. Як і в ін. країнах, в Україні на М. гуляли весь тиждень. Сусіди сходилися в одну хату на спіл. обід, їли вареники, пироги й масло (Полтавщина, Сумщина, Дніпропетровщина, Вінниччина). До кін. 1920-х рр. зберігся звичай чіпляти колодку до ноги всім неодруженим, від чого вони повинні були відкупитися могоричем або грішми. Це також робили заміжні жінки: зібравшись гуртом, вони ходили по хатах, де були дорослі парубки й дівчата, і прив’язували до їхніх ніг колодку (обрубок поліна чи тріску, пізніше — хустку, стрічку, квітку) і не знімали до того часу, поки молодь не відкупиться, а на зібрані гроші влаштовували трапезу. В Харків. і Херсон. губ. колодку прив’язували до ноги і матері дорослого хлопця чи дівчини як покарання за те, що вони не одружили своїх дітей за час м’ясниць. Матері відкуповувалися горілкою, іноді грішми. Обряд описують етнографи П. Іванов та С. Чернявська. Про обряд. обхід по хатах (волочіння, тягання колодки), точніше, його рудименти, свідчать записи О. Малинки з Чернів. губ. На Київщині дівчата прив’язували колодку старим парубкам, які її волочили і не мали права знімати до викупу. В Рівнен. пов. Волин. губ. дівчата і хлопці, зібравшись у понеділок у корчмі, «полоскати зуби», прив’язували колодку кожному, хто заходив у корчму, і вимагали викуп. У 1920-х рр. на Черкащині баби збиралися в хаті, гуляли, а якщо ненароком зайде в хату парубок чи дівчина, прив’язували до спини колодку, зв’язували назад руки і вимагали викуп. Обряд. їжею на М. були млинці (налисники), вареники, пироги, сир, масло, сметана, яйця. Сиропус. тиждень у християн. традиції — час приготування віруючих до початку Великого посту. Остан. день тижня — неділю, також називають Сиропусною, бо цього дня закінчують вживання молоч. продуктів, читають Євангеліє, де йдеться про прощення гріхів (Євангеліє від Матвія, 6: 14–21). Після вечірньої у храмах здійснюють особливий Чин Прощення, коли духовенство й парафіяни, а також всі християни, взаємно просять один в одного прощення, щоб вступити у Великий піст зі спокій. душею, примирившись зі своїми ближніми. М. присвячено спецвипуск ж. «Пам’ятки України» за січень 2016 — «Українська масниця».
Фотоілюстрації
Завантажити статтю
