Медичної радіології Інститут ім. С. Григор’єва НАМНУ

Визначення і загальна характеристика

МЕДИ́ЧНОЇ РАДІОЛО́ГІЇ Ін­ститут ім. С. Григорʼєва НАМНУ — провід­на в Україні науково-дослідна установа у галузях радіо­логії, ядерної медицини, променевої терапії, дозиметрії та метрології іонізуючого ви­промінюва­н­ня. Засн. 1920 у Харкові як Всеукр. рентґенів. академія з ініціативи С. Григорʼєва (перший дир., 1995 його імʼя присвоєно Ін­ституту). 1925 пере­йменовано в Укр. рентґенорадіол. ін­ститут, 1955 — у Харкiв. НДI мед. радiо­­логiї. Від 2000 має сучасну назву і під­порядк. НАМНУ. У структурі Ін­ституту — від­діли радіології (від­діл. ди­станц., по­єд­наної промен. та комплекс. терапії; ядер. медицини; промен. патології та реабілітації); онкол. хірургії (від­діл. онкол. хірургії; онкол. гін­екології; анестезіології; група малоінвазій. хірургії, ендо­скопії та інтервенц. радіології), клін. дозиметрії та клін. топометрії (лаб. клін. дозиметрії та група клін. топометрії), клін. радіобіо­логії (лаб. протирадіац. препаратів з групами мед. інформатики та електрон. мікро­скопії, лаб. радіац. імунології з групою про­блем індивід. радіочутливості); лаб. патофізіології та екс­перим. терапії радіац. уражень; радіац. ендокринології; радіац. цитогенетики; Центр. лаб. радіац. гігієни мед. персоналу та пацієнтів; від­діли наук. організації роз­витку радіол. допомоги населен­ню та наук. аналізу і моніторингу інтелектуал. власності, а також від­діл. діагност. радіології, лаб. клін. діагностики та ін. На базі Ін­ституту функціонують каф. радіології та онкології Харків. мед. університету. Основні напрями наук. досліджень: промен. діагностика, промен. терапія, ядерна медицина, діагностика та лікува­н­ня радіац. ушкоджень; комплексне лікува­н­ня онкол. захворювань; удосконале­н­ня дозиметрич. су­проводу промен. терапії; оптимізація промен. навантаже­н­ня на населе­н­ня від радіац. мед. процедур; метрол. забезпече­н­ня мед. викори­ста­н­ня джерел іонізуючого ви­промінюва­н­ня; об­ґрунтува­н­ня диференц. вибору роз­ширено-комбінов. оператив. втручань на всіх органах (за винятком головного та спин. мозку) з урахува­н­ням адаптац. показників пере­носності втруча­н­ня та патофізіол. змін систем гомео­стазу, особливістю яких є викона­н­ня від­нов. етапу з за­стосува­н­ням рекон­структ.-пластич. і мікросудин. технологій; дія протирадіац. препаратів; біол. дозиметрія. Вчені роз­робили технології хрономодульов. хіміотерапії поширених форм раку молоч. залози, первин­но-резектабел. раку прямої кишки, місцевопоширеного раку шийки матки; критерії викори­ста­н­ня онкомаркерів для моніторингу ефективності промен. терапії раку легень; удосконалили комбінов. лікува­н­ня хворих на рак яєчників 3–4-ї стадій з урахува­н­ням молекулярно-біол. чин­ників ризику роз­витку рецидивів і мета­стазів; об­ґрунтували алгоритми топометрич. під­готовки та планува­н­ня конвенцій. і конформ. промен. терапії на ліній. при­скорювачах; описали механізми впливу хіміо­промен. терапії на шляхи накопиче­н­ня індуктора апоптозу — цераміду та прогност. роль регуляторів ангіогенезу як маркерів в оцінюван­ні ефективності хіміо­­промен. терапії не­дрібноклітин. раку легені; дослідили біо­хім. та клітин­ні ланки індивід. від­повіді організму на дію радіо­протекторів; довели ефективність фотодинаміч. терапії для лікува­н­ня інфіков. промен. ушкоджень шкіри; роз­робили про­граму кон­­тролю якості в проекцій. рентґенодіагностиці. В Ін­ституті працюють 56 н. с., зокрема 12 д-рів і 39 канд. н. Серед ві­домих науковців — Л. Орлов, Г. Хармандарʼян, О. Ре­прев, О. Тимофєєвський, А. Альтгаузен, І. Міщенко, Є. Базлов, В. Шантир, С. Павленко, Ю. Кіношенко, Н. Афанасьєва, М. Пилипенко, М. Красносельський (дир. від 2013), Л. Симонова-Пушкар, Н. Мітряєва, Н. Мазник. Видає «Український радіологічний журнал» (від 1993).

Лiт.: Артамонова Н. О. та ін. До iсторiї роз­витку Харкiвського НДI медичної радiологiї МОЗ України (1920–1995) // УРЖ. 1995. № 3; Пилипенко Н. И., Арта­­монова Н. О., Арнаутов А. К. и др. Харьковскому на­учно-ис­следовательскому ин­ституту медицинской радиологии 75 лет // Вест. рентгенологии и радиологии. 1996. № 6.

Н. О. Артамонова

Завантажити статтю