МЕ́ЛЬНИК Михайло Іванович (21. 10. 1903, с. Суха Воля, нині Під­карп. воєводства, Польща — 09. 10. 1955, Київ, похов. у м. Дрогобич, нині Львів. обл.) — церковний діяч. Від 1925 навч. у Пере­мишл. греко-катол. духов. семінарії (нині Польща), від 1927 — у Єзуїт. колегії в м. Ін­нсбрук (Австрія), де 1931 здобув докторат із бого-словʼя. 1929 отримав ієрей. свяче­н­ня з рук єпис­копа Й.-Й. Коциловського. Від 1933 душпастирював у м. Нижанковичі (нині смт Старосамбір. р-ну Львів. обл.) і водночас викладав у Пере­мишл. греко-катол. духов. семінарії; від 1937 — містодекан Нижанків. деканату; від 1944 — ген. вікарій Пере­мишл. єпархії. У травні 1945 разом із Г. Костельником і А. Пельвецьким уві­йшов до т. зв. ініціатив. групи із воз­зʼ­єд­на­н­ня УГКЦ із РПЦ. У лютому 1946 в Києві пере­йшов у православʼя, указом патріарха Алексія І при­знач. Дрогобицько-Самбір. єпис­копом (хіротонізов. у Володимир. соборі). Став одним із кер. Львівського собору 1946, що ухвалив ріше­н­ня про скасува­н­ня Берестей. церк. унії 1596, роз­рив з Ватиканом і воз­зʼ­єд­на­н­ня з РПЦ. 7 жовтня 1955 ви­їхав до Києва на нараду єпис­копів, де помер у готел. номері від серц. недо­статності (існує версія про причетність рад. органів держ. без­пеки до смерті М.).