Материнство

МАТЕРИ́НСТВО — біо­соціально-психологічно- правовий стан жінки від моменту вагітності та народже­н­ня дитини й до кінця життя жінки або її дітей. Батьківство і М. по­єд­нують фізіол. та соц. функції чоловіка й жінки, що від­повід­ають ре­продуктив. і вихов. функціям сімʼї. У Кон­ституції України 1996 М. проголошено обʼєктом держ. охорони. Крім охорони, держава бере на себе певні зобовʼя-зання і з фінанс. та соц. під­тримки М. і дитинства, найвагомішими серед яких є на­да­н­ня вагіт. жінкам декрет. від­пустки зі збереже­н­ням заробіт. плати, виплати грош. допомоги при народж. дитини, пільги одиноким матерям і багатодіт. сімʼям, створе­н­ня та утрима­н­ня мережі до­шкільних на­вчальних закладів. 2004 ВР України встановила почесне зва­н­ня «Мати-героїня», яке присвоюють указом Президента України жінкам, які народили та виховали до 8-річ. віку пʼятьох і більше дітей, зокрема й усиновлених у регламентов. законодавством порядку. Особі, удостоєній цього почес. зва­н­ня, вручають нагруд. знак від­повід. зразка; по­вторне присвоє­н­ня зва­н­ня законом не перед­бачене. Згідно із Сімей. кодексом України 2002 (оста­н­ня ред. — 2017), право на М. — одне із найважливіших прав жінки. У разі по­збавле­н­ня жінки ре­продуктив. функції у звʼязку з викона­н­ням нею кон­ституц., служб., труд. обовʼязку або у разі вчине­н­ня злочину проти неї перед­бачена від­повід­альність у формі від­шкодува­н­ня морал. збитків. Закон прямо не встановлює мін. вікового цензу М., але водночас перед­бачає покара­н­ня для тих, хто вступає у статеві стосунки з особами, які не досягнули статевої зрілості. Стерилізація жінки може здійснюватися у випадках недоумства, псих. роз­ладу здоровʼя, хроніч. алкоголізму чи наркоманії лише за її згодою або згодою батьків чи опікуна (піклувальника), кастрації закон не допускає. М. не може бути під­ставою для дискримінації жінки при влаштуван­ні на роботу, просуван­ні по службі. Стан М. започатковується вагітністю. Виріше­н­ня пита­н­ня щодо вагітності та аборту ви­знано виключним правом жінки. Основи законодавства про охорону здоровʼя матеріально стимулюють жінку до своєчас. мед. обстеже­н­ня. Вагітна жінка має право на особл. умови праці та від­починку, злочин­ні посяга­н­ня на неї посилюють кримінал. покара­н­ня. Протягом вагітності та до закінче­н­ня 1 р. від дня народж. дитини діє мораторій на ро­зірва­н­ня шлюбу. Вагітна жінка має право на аліменти. Другий етап стану М. — народж. дитини. Він проявляється у по­стій., необмеженій у часі турботі про дітей, їхній охороні та захисті. Жінка, яка народила дитину, зобовʼязана за­брати її з пологового будинку. За наявності вагомої причини дитина може бути залишена нею під опікою держави (від­мову від дитини Сімей. кодекс України ви­знає аморал. актом). М. покладає на жінку низку обовʼязків щодо вихова­н­ня та роз­витку дитини. Правові від­носини між матірʼю і дитиною ґрунтуються на факті законодавчо засвідченої кров. спорідненості. Якщо дитина народилася у мед. закладі, її походже­н­ня від матері під­тверджують на основі документа, ви­даного цим закладом; поза межа­ми мед. закладу — на основі мед. документів, показів свідків та ін. доказів (при цьому не має значе­н­ня, пере­буває жінка у шлюбі чи ні). Для забезпече­н­ня реєстрації в органах реєстрації актів цивіл. стану народж. дитини та, від­повід­но, стану М., в усіх закладах охорони здоровʼя, де при­ймають пологи (незалежно від форми власності), будь-кому з батьків або ін. особам, які провадитимуть реєстрацію, видають Мед. свідоцтво про народж. встановленого зразка. Окрім ві­домостей про дитину, у ньому обовʼяз-ково вказують прі­звище, імʼя та по батькові матері. У випадку народж. дитини поза закладом охорони здоровʼя, під час реєстрації факт народж. дитини і М. під­тверджують Мед. довід­кою про пере­бува­н­ня дитини під на­глядом лікувал. закладу або ріше­н­ням суду. М., зареєстр. у встановленому законом порядку, може оспорюватися в суді у випадку від­сутності кров. спорідне­н­ня між жінкою та дитиною (зокрема коли у Книзі реєстрації новонароджених випадково чи умисно матірʼю дитини вказана жінка, яка її не народжувала). Роз­виток ре­продуктив. технологій надав можливість стати матірʼю жінкам, які не можуть зачати, виносити чи народити дитину. Нині поширене сурогатне М., що перед­бачає укла­да­н­ня з жінкою договору на виношува­н­ня та народж. дитини, яка не має з нею кров. спорідненості. Таку жінку не вважають матірʼю дитини, а її батьками реєструють по­друж­жя, яке уклало з нею договір. Також стан М. виникає внаслідок усиновле­н­ня, особливо коли усиновительку записано матірʼю дитини.

З. В. Ромовська

У соц. науках поня­т­тя «М.» вживають пере­важно у біол. значен­ні кров. спорідненості, ви­значеної фактом походже­н­ня дитини від своєї біол. матері, або у соц.-правовому значен­ні у ситуації усиновле­н­ня (удочері­н­ня) чи ін. форм сімей. вихова­н­ня, коли виховні та до­глядові функції від­носно дитини здійснює небіол. мати. Більшість біол. матерів є також соц. матерями. Роз­межува­н­ня біо­логічного та соціального від­бувається у випадках сурогат. материнства (біол. материнство), а також у результаті усиновле­н­ня (удочері­н­ня), у при­йом. сімʼях (соц. материнство). У значен­ні материн. ідентичності М. — система самови­значе­н­ня жінкою свого образу матері; в ін­ституц. і статусно-рольовому значен­ні — соц. статус та соц. роль матері, як сукупність її прав та обовʼязків, регульов. су­спільством; у діяльніс. значен­ні — материн. практики, діяльність, поведінка, об­умовлені ма-терин.-дит. взаєминами. У ґендерних дослідже­н­нях та фемініст. студіях (див. Фемінізм) терміном «М.» окреслюють ре­продуктивну (емоц., до­глядову) працю. Есенціал., натуралізов. та функціонально-рольовий по­гляди спираються на уявле­н­ня про М. як природне явище; його роз­глядають насамперед як еволюційно об­умовлену роль, повʼязану з турботою про нащадків, соціалізацією дитини та її роз­витком. У межах цього по­гляду материн. та батьків. (ті, що стосуються батька) ролі трактують як різні, але рівно­значні. Соц.-кон­структи­­віст. і фемініст. по­гляди (Е.-Н. Ґлен, Е. Гохшильд, Е. Оклі, С. Радик, А. ОʼРайлі, Е. Рич, С. Файрстоун, Б. Фрі­дан та ін.) ґрунтуються на уявлен­ні про М. як соц.-скон-стру­йов. явищі, вписаному у від­творе­н­ня ґендер. порядку (Р. Кон-нелл, Б. Пфау-Еф­фінґер та ін.). Згідно з ними, соціокультурні від­мін­ності між статями не мають біол. походже­н­ня, а є способом інтер­претації біо­логічного, легітимним у тому чи ін. су­спільстві. Сусп. очікува­н­ня щодо поведінки матері та батька, материн. і батьків. ідентичностей, практики піклува­н­ня про дітей, здійснювані матерями та батьками, утворюють ядро системи ґендер. роз­поділу праці. Осн. субʼєкти до­гляду за дітьми у межах цієї системи — жінки, що зумовлено статево-еволюц. диморфізмом та природ. роз­поділом ґендер. ролей. М. є варіатив., соціокультур. та соц.-істор. явищем, його ідеали та практики змінюються з часом, країною, регіоном, соц. класом. Культурні образи матері у європ. соц. історії тісно повʼязані з еволюцією сусп. ставле­н­ня до дітей і дитинства загалом. Істор. роз­відки, зокрема укр. вчених (праці Ф. Арьєса, Е. Бадінтер, А. Бєлової, О. Боряк, М. Гримич, М. Грушевського, Л. де Моза, Р. Зідера, І. Кона, О. Кісь, В. Маслійчука, Н. Міцюк, Н. Пушкарьової, І. Сердюка та ін.) свідчать, що ідеї т. зв. нового (сві­домого, від­повід­ал.) М., що утворюють нормативну рамку сучас. соціокультур. уявлень про М. та сусп. очікувань від­носно належ. турботи про дітей, засн. на любові до дитини, сформувалися упродовж 2-ї пол. 18 — 19 ст. і су­проводжували процес формува­н­ня нуклеар. сімʼї. Однак соціокультурні уявле­н­ня про материн. любов до дитини як не­змін­ну складову образу матері та материн. практик еволюціонували по­ступово, нерівномірно у різних соц.-екон. прошарках, міському та сільс. середовищах тощо. М. в Україні характеризується низкою соц.-демогр. показників і тенденцій, зокрема ре­продуктив. установками як жінок, так і чоловіків на малодітність, низьким рівнем народжуваності: сумар. коефіцієнт народжуваності 1991 становив 1,77 дітей на кожну жінку віком від 15-ти до 49-ти р., 2016 — 1,47; від­термінува­н­ням народж. першої дитини: пере­січ. вік народж. жінкою першої дитини 2002 склав 22 р., 2016 — 25,3 р. (для порівня­н­ня у країнах ЄС — 28,5 р.); від­окремле­н­ням М. від ін­ституту шлюбу: 1991 з усіх народж. 11,9 % були позашлюб., 2016 — 20,1 % (19,1 % у міських поселе­н­нях, 22,0 — у сільс.), при цьому позашлюбна народжуваність більш поширена на Пд. і Сх. України, порівняно із Зх.; високим рівнем роз­лучуваності та ризиком утворе­н­ня материн. сімей: за даними обстеже­н­ня домогосподарств, яке провела Держ. служба статистики України 2014, 22 % дітей проживають у родинах без одного чи обох батьків (з них 95,5 % живуть без батька, 2,2 % — без матері, 2,3 % — без обох батьків); зро­ста­н­ням ролі допоміж. ре­продуктив. технологій: порівняно з 1999 кількість роз­початих лікувал. циклів за методами таких технологій 2015 зросла у 15 разів, кількість дітей, народжених за допомогою таких технологій, становила 4586 у 2011, 5455 — у 2013, 6460 — у 2015. М. і залуче­н­ня жінок до ре­продуктив. праці — чин­ники екон. не­активності жінок, ґендер. нерівності та дис­кримінації на ринку праці. У широкому ро­зумін­ні поня­т­тя «ре­продуктивна діяльність» охоплює не лише народж. та вихова­н­ня дітей, а й види робіт, повʼязані з від­творе­н­ням поколінь, під­трима­н­ням жит­тєдіяльності сімʼї: хатню роботу, піклува­н­ня про дітей, хворих і літніх чл. родини, при­дба­н­ня товарів повсякден. вжитку тощо. Соціол. дослідж. свідчать, що ре­продуктивна праця та до­гляд за дітьми у сімʼях залишаються закріпленими пере­важно за жінками. Не­зважаючи на перед­бачену законодавством можливість як для жінок, так і для чоловіків скори­статися від­пусткою по до­гляду за дитиною до 3-х р., 2013 лише 2 % чоловіків скори­сталися нею. Продуктивна та ре­продуктивна праця жінок взаємозалежні, оскільки залуче­н­ня жінки у ре­продуктивну працю обмежує її шанси на ринку оплачуваної праці, водночас обмежені можливості для жінок на ринку праці об­умовлюють їхнє більше залуче­н­ня у ре­продуктивну працю. Станом на 2013 гол. причинами екон. не­активності жінок в Україні були пенсій. вік (50,5 % порівняно з 51,7 % серед чоловіків), навч. (19,6 % порівняно з 32,7 % серед чоловіків), викона­н­ня сімей., домашніх обовʼязків (від­повід­но 26 % і 7,7 %). Викона­н­ня сімей. обовʼязків у структурі причин незайнятості жінок зросло від 19,6 % у 2005 до 26 % у 2011 (серед чоловіків — від 3,6 % до 7,7 %). В Україні рівень зайнятості матерів, які мають дітей віком до 15-ти р., близький до середнього показника країн Організації екон. спів­робітництва та роз­витку (OECР) — 2011 він становив 66,8 %. У пере­важній більшості країн світу показники зайнятості матерів від­чутно коливаються залежно від кількості дітей у них. Станом на 2014 середній рівень зайнятості матерів однієї дитини в країнах OECР склав 65,9 %, двох — 65,6 %, трьох і більше — 51 %. В Україні 2011 рівень зайнятості жінок віком від 25-ти до 49-ти р., які мають одну дитину, становив 70,4 %, двох — 61 %, трьох — 49 %, чотирьох та більше — 39,8 %. Від 2007 рівень зайнятості жінок із дітьми, перед­усім матерів із трьома, чотирма й більше дітей, скорочується.

О. О. Стрельник