Материнство

МАТЕРИ́НСТВО  — біосоціально-психологічно- правовий стан жінки від моменту вагітності та народження дитини й до кінця життя жінки або її дітей. Батьківство і М. поєднують фізіол. та соц. функції чоловіка й жінки, що відповідають репродуктив. і вихов. функціям сім’ї. У Конституції України 1996 М. проголошено об’єктом держ. охорони. Крім охорони, держава бере на себе певні зобов’я-зання і з фінанс. та соц. підтримки М. і дитинства, найвагомішими серед яких є надання вагіт. жінкам декрет. відпустки зі збереженням заробіт. плати, виплати грош. допомоги при народж. дитини, пільги одиноким матерям і багатодіт. сім’ям, створення та утримання мережі дошкільних навчальних закладів. 2004 ВР України встановила почесне звання «Мати-героїня», яке присвоюють указом Президента України жінкам, які народили та виховали до 8-річ. віку п’ятьох і більше дітей, зокрема й усиновлених у регламентов. законодавством порядку. Особі, удостоєній цього почес. звання, вручають нагруд. знак відповід. зразка; повторне присвоєння звання законом не передбачене. Згідно із Сімей. кодексом України 2002 (остання ред. — 2017), право на М. — одне із найважливіших прав жінки. У разі позбавлення жінки репродуктив. функції у зв’язку з виконанням нею конституц., служб., труд. обов’язку або у разі вчинення злочину проти неї передбачена відповідальність у формі відшкодування морал. збитків. Закон прямо не встановлює мін. вікового цензу М., але водночас передбачає покарання для тих, хто вступає у статеві стосунки з особами, які не досягнули статевої зрілості. Стерилізація жінки може здійснюватися у випадках недоумства, псих. розладу здоров’я, хроніч. алкоголізму чи наркоманії лише за її згодою або згодою батьків чи опікуна (піклувальника), кастрації закон не допускає. М. не може бути підставою для дискримінації жінки при влаштуванні на роботу, просуванні по службі. Стан М. започатковується вагітністю. Вирішення питання щодо вагітності та аборту визнано виключним правом жінки. Основи законодавства про охорону здоров’я матеріально стимулюють жінку до своєчас. мед. обстеження. Вагітна жінка має право на особл. умови праці та відпочинку, злочинні посягання на неї посилюють кримінал. покарання. Протягом вагітності та до закінчення 1 р. від дня народж. дитини діє мораторій на розірвання шлюбу. Вагітна жінка має право на аліменти. Другий етап стану М. — народж. дитини. Він проявляється у постій., необмеженій у часі турботі про дітей, їхній охороні та захисті. Жінка, яка народила дитину, зобов’язана забрати її з пологового будинку. За наявності вагомої причини дитина може бути залишена нею під опікою держави (відмову від дитини Сімей. кодекс України визнає аморал. актом). М. покладає на жінку низку обов’язків щодо виховання та розвитку дитини. Правові відносини між матір’ю і дитиною ґрунтуються на факті законодавчо засвідченої кров. спорідненості. Якщо дитина народилася у мед. закладі, її походження від матері підтверджують на основі документа, виданого цим закладом; поза межа­ми мед. закладу — на основі мед. документів, показів свідків та ін. доказів (при цьому не має значення, перебуває жінка у шлюбі чи ні). Для забезпечення реєстрації в органах реєстрації актів цивіл. стану народж. дитини та, відповідно, стану М., в усіх закладах охорони здоров’я, де приймають пологи (незалежно від форми власності), будь-кому з батьків або ін. особам, які провадитимуть реєстрацію, видають Мед. свідоцтво про народж. встановленого зразка. Окрім відомостей про дитину, у ньому обов’яз-ково вказують прізвище, ім’я та по батькові матері. У випадку народж. дитини поза закладом охорони здоров’я, під час реєстрації факт народж. дитини і М. підтверджують Мед. довідкою про перебування дитини під наглядом лікувал. закладу або рішенням суду. М., зареєстр. у встановленому законом порядку, може оспорюватися в суді у випадку відсутності кров. споріднення між жінкою та дитиною (зокрема коли у Книзі реєстрації новонароджених випадково чи умисно матір’ю дитини вказана жінка, яка її не народжувала). Розвиток репродуктив. технологій надав можливість стати матір’ю жінкам, які не можуть зачати, виносити чи народити дитину. Нині поширене сурогатне М., що передбачає укладання з жінкою договору на виношування та народж. дитини, яка не має з нею кров. спорідненості. Таку жінку не вважають матір’ю дитини, а її батьками реєструють подружжя, яке уклало з нею договір. Також стан М. виникає внаслідок усиновлення, особливо коли усиновительку записано матір’ю дитини.

З. В. Ромовська

У соц. науках поняття «М.» вживають переважно у біол. значенні кров. спорідненості, визначеної фактом походження дитини від своєї біол. матері, або у соц.-правовому значенні у ситуації усиновлення (удочеріння) чи ін. форм сімей. виховання, коли виховні та доглядові функції відносно дитини здійснює небіол. мати. Більшість біол. матерів є також соц. матерями. Розмежування біологічного та соціального відбувається у випадках сурогат. материнства (біол. материнство), а також у результаті усиновлення (удочеріння), у прийом. сім’ях (соц. материнство). У значенні материн. ідентичності М. — система самовизначення жінкою свого образу матері; в інституц. і статусно-рольовому значенні — соц. статус та соц. роль матері, як сукупність її прав та обов’язків, регульов. суспільством; у діяльніс. значенні — материн. практики, діяльність, поведінка, обумовлені ма-терин.-дит. взаєминами. У ґендерних дослідженнях та фемініст. студіях (див. Фемінізм) терміном «М.» окреслюють репродуктивну (емоц., доглядову) працю. Есенціал., натуралізов. та функціонально-рольовий погляди спираються на уявлення про М. як природне явище; його розглядають насамперед як еволюційно обумовлену роль, пов’язану з турботою про нащадків, соціалізацією дитини та її розвитком. У межах цього погляду материн. та батьків. (ті, що стосуються батька) ролі трактують як різні, але рівнозначні. Соц.-конструкти­­віст. і фемініст. погляди (Е.-Н. Ґлен, Е. Гохшильд, Е. Оклі, С. Радик, А. О’Райлі, Е. Рич, С. Файрстоун, Б. Фрідан та ін.) ґрунтуються на уявленні про М. як соц.-скон-струйов. явищі, вписаному у відтворення ґендер. порядку (Р. Кон-нелл, Б. Пфау-Еффінґер та ін.). Згідно з ними, соціокультурні відмінності між статями не мають біол. походження, а є способом інтерпретації біологічного, легітимним у тому чи ін. суспільстві. Сусп. очікування щодо поведінки матері та батька, материн. і батьків. ідентичностей, практики піклування про дітей, здійснювані матерями та батьками, утворюють ядро системи ґендер. розподілу праці. Осн. суб’єкти догляду за дітьми у межах цієї системи — жінки, що зумовлено статево-еволюц. диморфізмом та природ. розподілом ґендер. ролей. М. є варіатив., соціокультур. та соц.-істор. явищем, його ідеали та практики змінюються з часом, країною, регіоном, соц. класом. Культурні образи матері у європ. соц. історії тісно пов’язані з еволюцією сусп. ставлення до дітей і дитинства загалом. Істор. розвідки, зокрема укр. вчених (праці Ф. Арьєса, Е. Бадінтер, А. Бєлової, О. Боряк, М. Гримич, М. Грушевського, Л. де Моза, Р. Зідера, І. Кона, О. Кісь, В. Маслійчука, Н. Міцюк, Н. Пушкарьової, І. Сердюка та ін.) свідчать, що ідеї т. зв. нового (свідомого, відповідал.) М., що утворюють нормативну рамку сучас. соціокультур. уявлень про М. та сусп. очікувань відносно належ. турботи про дітей, засн. на любові до дитини, сформувалися упродовж 2-ї пол. 18 — 19 ст. і супроводжували процес формування нуклеар. сім’ї. Однак соціокультурні уявлення про материн. любов до дитини як незмінну складову образу матері та материн. практик еволюціонували поступово, нерівномірно у різних соц.-екон. прошарках, міському та сільс. середовищах тощо. М. в Україні характеризується низкою соц.-демогр. показників і тенденцій, зокрема репродуктив. установками як жінок, так і чоловіків на малодітність, низьким рівнем народжуваності: сумар. коефіцієнт народжуваності 1991 становив 1,77 дітей на кожну жінку віком від 15-ти до 49-ти р., 2016 — 1,47; відтермінуванням народж. першої дитини: пересіч. вік народж. жінкою першої дитини 2002 склав 22 р., 2016 — 25,3 р. (для порівняння у країнах ЄС — 28,5 р.); відокремленням М. від інституту шлюбу: 1991 з усіх народж. 11,9 % були позашлюб., 2016 — 20,1 % (19,1 % у міських поселеннях, 22,0 — у сільс.), при цьому позашлюбна народжуваність більш поширена на Пд. і Сх. України, порівняно із Зх.; високим рівнем розлучуваності та ризиком утворення материн. сімей: за даними обстеження домогосподарств, яке провела Держ. служба статистики України 2014, 22 % дітей проживають у родинах без одного чи обох батьків (з них 95,5 % живуть без батька, 2,2 % — без матері, 2,3 % — без обох батьків); зростанням ролі допоміж. репродуктив. технологій: порівняно з 1999 кількість розпочатих лікувал. циклів за методами таких технологій 2015 зросла у 15 разів, кількість дітей, народжених за допомогою таких технологій, становила 4586 у 2011, 5455 — у 2013, 6460 — у 2015. М. і залучення жінок до репродуктив. праці — чинники екон. неактивності жінок, ґендер. нерівності та дискримінації на ринку праці. У широкому розумінні поняття «репродуктивна діяльність» охоплює не лише народж. та виховання дітей, а й види робіт, пов’язані з відтворенням поколінь, підтриманням життєдіяльності сім’ї: хатню роботу, піклування про дітей, хворих і літніх чл. родини, придбання товарів повсякден. вжитку тощо. Соціол. дослідж. свідчать, що репродуктивна праця та догляд за дітьми у сім’ях залишаються закріпленими переважно за жінками. Незважаючи на передбачену законодавством можливість як для жінок, так і для чоловіків скористатися відпусткою по догляду за дитиною до 3-х р., 2013 лише 2 % чоловіків скористалися нею. Продуктивна та репродуктивна праця жінок взаємозалежні, оскільки залучення жінки у репродуктивну працю обмежує її шанси на ринку оплачуваної праці, водночас обмежені можливості для жінок на ринку праці обумовлюють їхнє більше залучення у репродуктивну працю. Станом на 2013 гол. причинами екон. неактивності жінок в Україні були пенсій. вік (50,5 % порівняно з 51,7 % серед чоловіків), навч. (19,6 % порівняно з 32,7 % серед чоловіків), виконання сімей., домашніх обов’язків (відповідно 26 % і 7,7 %). Виконання сімей. обов’язків у структурі причин незайнятості жінок зросло від 19,6 % у 2005 до 26 % у 2011 (серед чоловіків — від 3,6 % до 7,7 %). В Україні рівень зайнятості матерів, які мають дітей віком до 15-ти р., близький до середнього показника країн Організації екон. співробітництва та розвитку (OECР) — 2011 він становив 66,8 %. У переважній більшості країн світу показники зайнятості матерів відчутно коливаються залежно від кількості дітей у них. Станом на 2014 середній рівень зайнятості матерів однієї дитини в країнах OECР склав 65,9 %, двох — 65,6 %, трьох і більше — 51 %. В Україні 2011 рівень зайнятості жінок віком від 25-ти до 49-ти р., які мають одну дитину, становив 70,4 %, двох — 61 %, трьох — 49 %, чотирьох та більше — 39,8 %. Від 2007 рівень зайнятості жінок із дітьми, передусім матерів із трьома, чотирма й більше дітей, скорочується.

О. О. Стрельник

Завантажити статтю