МАТЮКО́ВСЬКИЙ Ген­надій (Матюковский Ген­надий; справж. — Матюков Ген­надий Иванович; 14. 11. 1926, с. Кулікаля, нині Респ. Марій Ел, РФ — 02. 01. 1994, м. Йошкар-Ола, Респ. Марій Ел) — марійський письмен­ник, пере­кладач. Нар. поет Марій. АРСР (1980). Член СП СРСР (1949). Державна премія Марій. АРСР (1972). Учасник 2-ї світової вій­ни. Бо­йові нагороди. Закін. Марій. пед. ін­ститут (Йошкар-Ола, 1950), Вищі літ. курси при Літ. ін­ституті в Москві (1967). Пере­бував на наук. і журналіст. роботах. Автор поет. зб. «Мир верц» («За мир», Козьмодемʼянськ, 1949), «Шÿмын викшы» («Мелодії серця», 1954), «Соты пылгом» («Світле небо», 1960), «Земля чонгешта» («Земля в польоті», 1966), повісті «Нелы ин, нелы часын» («У важкий рік, у скрутну годину», 1968), поем «Ида вашталте шу­­мым» («Не зраджуйте серце», 1971), «Кым эргы» («Три сини», 1974), «Туан сандалык» («Рідна земля», 1983; усі — Йошкар-Ола) та ін., для яких характерне за­глибле­н­ня у внутр. світ людини. До укр. теми М. звертався в романі у віршах «Сӹҥгӹмашӹн кор­­ны дон» («Дорогою пере­мог», 1944–47; повне вид. — Йошкар-Ола, 1986) та в деяких поемах і віршах («Над Дні­пром», 1944; «В одному полку», 1948; «Памʼя­­ті друзів», 1978). Пере­клав рідною мовою окремі твори Т. Шевченка («Заповіт», «Садок вишневий коло хати», «Сон» — «На панщині пшеницю жала», «Коло гаю в чистім полі», «Причин­на»), С. Ру­данського («Повій, вітре, на Вкраїну»), Лесі Українки («Коли втомлюся я жи­т­тям щоден­ним»), М. Рильського («Чаша дружби») та ін. «Заповіт» у перекл. М. уві­­йшов до вид. «“Заповіт” мовами народів світу» (К., 1989). Образ Т. Шевченка, його пере­бува­н­ня на марій. землі від­творив у вірші «Шевченко в Козьмодемьянске» (1961).