МІРМУХСІ́Н (Мирмуҳсин; справж. — Мирмуҳсин Мирсаидов, Мірмухсін Мірсаїдов; 03. 05. 1921, Ташкент — 03. 02. 2005, там само) — узбецький письмен­ник. Нар. письмен­ник Узбеки­стану (1981). Державна премія Узбеки­стану ім. Гамзи (1974). Закін. Ташкент. пед. ін­ститут (1941). У 1944–46 — гол. ред. Респ. радіокомітету, від­тоді на журналіст. роботі: гол. ред. ж. «Шарк Юлдузи» («Зірка Сходу», 1950–60, 1972–81), «Муштум» (1963–71), «Гули­стан» (1982–94). Секр. СП Узбеки­стану (1947–61). Писати вірші почав у 15-річ. віці. Поезії М. вирізняються простотою, витонченістю та жит­тєствердже­н­ням. Автор побут. роману у віршах «Зиёд ва Адиба» («Зіяд і Адіба», 1958). У романах «Умид» («Умід», 1969), «Дегрез ўғли» («Син ливарника», 1972), «Чотқол йўлбарси» («Чаткаьський тигр», 1977), «Илдизлар ва япроқлар» («Корі­н­ня і листя», 1981) М. простежує долі людей різних поколінь, зображує тяжке життя узбец. робітників. Істор. минуле узбец. народу від­творив у повісті «Оқ мармар» («Білий мармур», 1957). Писав для дітей. Низку творів М. присвятив укр. тематиці (вірші «Ганна Шелест», «Дуб», «Київські каштани»; поема «Рідні», 1970). Під впливом поезії Т. Шевченка написав вірш «Қубузчи» («Кобзар», 1943). Пере­кладав з рос. і укр. літ-р. Його перекл. поезій Т. Шевченка («Слава», «Гоголю», «Марку Вовчку», «Сон — На панщині пшеницю жала» та ін.) уві­йшли до зб. «Қубузчи» (т. 1, 1959). Окремі твори М. пере­клали І. Ле, П. Засенко. Усі за­знач. книги опубл. у Ташкенті.