Кодикографія

КОДИКОГРА́ФІЯ (від. лат. соdех — рукописна книга та …графія) — спеціальна історична дисципліна про системне описува­н­ня рукописних книг (кодексів) як історичних джерел. Є галуз­зю наук.-практ. діяльності зі створе­н­ня наук. каталогів, покажчиків, довід­ників, баз даних та обліково-охорон. й наук.-інформ. описів кодексів. У Росії та Україні тривалий час роз­вивалася як одна зі складових архео­графії, а саме як галузь камерал. археографії, у країнах Зх. Європи — як складова кодикології, а саме як камерал. кодикологія. Термін «К.» до наук. обігу вперше за­провадив на поч. 20 ст. гол­ланд. дослідник Б. Крюйтвахен для по­значе­н­ня критеріїв наук. методу описува­н­ня рукопис. книг. Ви­окремле­н­ня К. з кодикології фактично від­булося 1980 завдяки зуси­л­лям кодикологів А. Хрюйса, Дж. Херманса й У. Федера, які працювали в словʼяно­знав. центрі Неймеген. катол. університету в Нідерландах над створе­н­ням автоматизов. бази даних та електрон. каталогу рукопис. памʼяток. Знач. внесок у роз­виток методів архео­графії оповід. джерел зробили рос. і укр. вчені О. Шахматов, О. Горський, К. Невоструєв, О. Востоков, В. Срезнєвський, Д. Абрамович, І. Франко, І. Свєнціцький, М. Сперанський, В. Перетц. Теор. засади й методики опису камерал. архео­графії оповід. джерел роз­вивали Д. Лихачов, С. Шмідт, М. Тихомиров, Л. Жуковська, Н. Шеламанова, А. Турилов, О. Амосов, І. Лебєдєва, О. Князевський, П. Житецький, М. Геп­пенер, М. Візир, О. Апанович, Я. Запаско, В. Свєнціцький, О. Дзьобан та ін. У 1980–90-х рр. здійснювали теор. об­ґрунтува­н­ня й роз­робляли практ. засади К. Л. Дубровіна, С. Гальченко, О. Іванова.

Рукописну книгу роз­глядають у К. як особл. комплексне істор. джерело. У його наук. описі вказують сучасне місце зберіга­н­ня, автора та назву, склад книги, зміст і класифікацію текс­тів, мову, місце написа­н­ня; дату створе­н­ня, стан, обсяг, формат; систему нумерації, матеріал рукопису, матеріал письма, організацію сторінки й текс­ту, особливості текс­ту, письма, оправи, оздобле­н­ня, наявність нашарувань, мікротекс­тів вторин. рівня, записів, історію побутува­н­ня рукопису тощо. Під час описува­н­ня використовують методи джерело­знавства, палео­графії, текс­тології, дипломатики, філі­гранології та ін. спец. істор. дисциплін. На базі цих під­ходів в Україні нині роз­вивається наук. опис не лише словʼян. кирилич. рукопис. книг (Л. Гнатенко, О. Іванова, М. Кольбух, О. Шевчук, Г. Чуба, О. Ясиновська та ін.), а й лат. і грец. (К. Чернухін), араб. (В. Рибалкін), араб.-євр. (О. Хамрай), польс. (С. Булатова, Л. Демченко) та ін.

Літ.: A. J. Geurts та ін. Codicography and Computer // Polata knihopisnaja. 1987. № 17–18; Дубровіна Л. А. та ін. Кодико­графія української та східнословʼянської рукописної книги і кодикологічна модель структури формалізованого опису рукопису. К., 1992; Дубровіна Л. А., Гальченко О. М. Кодикологічні, кодико­графічні, палео­графічні та архео­графічні дослідже­н­ня Ін­ституту рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського: бібліо­графічний огляд. 1988–2003 рр. // Спец. істор. дисципліни. Пита­н­ня теорії та методики. Ч. 2. К., 2004.

Л. А. Дубровіна

Завантажити статтю