Кодикологія

Визначення і загальна характеристика

КОДИКОЛО́ГІЯ (від лат. соdех — рукописна книга та …логія) — спеціальна історична дисципліна, що ви­вчає рукописні книги (кодекси). Рукописна книга є якісно окремим явищем книж. культури, створеним авторами і видавцями з певною метою й у певний істор. час. Вона має характерні матеріал. форму, структуру (систему організації текс­тів, сторінок, роз­ділів, допоміж. апарату), письмо, оздобле­н­ня, а також специфічні особливості побутува­н­ня, історію тощо. К. досліджує рукописні книги як памʼятки культури, що синтезують через писемні джерела (пере­важно оповід­ні) заг.-люд. та індивід. досвід, від­ображають характерні для певних істор. періодів соц.-екон., політ., наук., літ., освітні та мистец. тенденції. До кола питань сучас. трактува­н­ня К. входить увесь комплекс про­блем з історії рукописно-книж. спадщини писем. періоду роз­витку людства. Практична К. досліджує та зʼясовує по­дробиці технології виготовле­н­ня кожної рукопис. книги; папір, оправу, почерк, чорнило, організацію текс­ту; оздобле­н­ня; оформле­н­ня сторінки та оправи; походже­н­ня книги, її авторів і укладачів, долю книги та власників (зокрема за примітками на полях), її міграцію, попит і ціну. Теор. К. ви­вчає рукописні традиції, репертуари книг, історію скрипторіїв (майстерень, де пере­писували книги) та б-к, тенденції роз­витку рукописно-книж. культури, її нац. особливості, взаємозвʼязки з ін. галузями культури. К. тісно повʼязана з джерело­знавством, палео­графією, архео­графією, текс­тологією, дипломатикою, книго­знавством, філі­гранологією, мистецтвом книги, маргіналістикою. Зароджен­ню К. сприяли праці франц. ученого Б. Монфокона, в яких він на­прикінці 18 — на поч. 19 ст. окреслив коло питань історії кодексів, що потребують спец. методів аналізу. Вперше термін «К.» за­проваджено у наук. обіг на­прикінці 19 — на поч. 20 ст., але пошире­н­ня він набув лише у 1920–30-х рр. завдяки зуси­л­лям школи франц. дослідників книги Ш. Самарана, остаточ. ви­зна­н­ня — після 1949, коли між­нар. наук. спільнота під­тримала пропозицію франц. вченого А. Дена вживати його для по­значе­н­ня науки, що ви­вчає кодекси. Теор. об­ґрунтува­н­ня предмета К. на базі лат. книги здійснив франц. вчений Ф. Мазе. У складі Між­нар. комітету палео­графів (організов. 1953 у Парижі, обʼ­єд­нує пред­ставників 18-ти країн Зх. і Сх. Європи) діє кодикол. секція. Центри кодикол. досліджень лат., грец. і сх. книги є, зокрема, в Неймегені (Нідерланди), Римі, Салоніках (Греція), Празі, Лондоні. Виходять спец. період. вид. і часописи «Scriptorium» (від 1946), «Manuscripts» (від 1948), «Manuscripta» (від 1957), «Het Boek» (від 1966), «Quaerendo», «Revue dʼHistoire des Textes» (обидва — від 1971), «Bulleten de lʼEkole das Chartes Codices Manuscripti» (від 1975). Пита­н­ня К. словʼян, кирилич. рукопис. книги роз­робляє Між­нар. центр інформації і джерел балкан. історії у Софії. Від­повід­ні матеріали публікує «Полата кънигописьная» (Софія).

У СРСР диференціація К., архео­графії, палео­графії та книго­знавства остаточно завершилася у 1950–60-х рр. Від 1970-х рр. К. роз­вивалася у працях О. Амосова, О. Шварц, Г. Прохорова, А. Турилова, М. Ніколаєва, Т. Діанової, Л. Жуковської, Н. Шеламанової, І. Льовочкіна, В. Резанова, Л. Столярової та ін. У 1970-х рр. діяли школи кодикологів лат. і грец. книги (О. Добіаш-Рождественська, О. Люблінська, Т. Луїзова, Л. Кисельова, В. Романова, Є. Гранстрем, І. Лебєдєва, Б. Фонкич та ін.) й словʼян. рукопис. книги у складі Археогр. комісії АН СРСР на чолі з С. Шмідтом, яка уклала зведений каталог словʼян. рукопис. книг у межах СРСР (від УРСР брали участь М. Візир, В. Свєнціцька, О. Купчинський, О. Дзьобан). Кодикол. дослідж. публікували в «Архео­графическом ежегоднике» (Москва). В Україні кодикол. дослідж. почали роз­виватися на­прикінці 19 ст. — у 1920-х рр. у рамках робіт зі створе­н­ня наук. каталогів і покажчиків рукописно-книж. джерел (С. Маслов, М. Петров, І. Свєнціцький, І. Франко, В. Перетц, С. Щеглова, М. Сперанський та ін.), а також у процесі аналізу памʼяток рукопис. спадщини (І. Огієнко, І. Свєнціцький, П. Курін­ний, К. Широцький, Д. Щербаківський, О. Маслова й ін.). У 1960–80-х рр. в УРСР ви­вчали окремі видатні памʼятки рукописно-книж. спадщини, перед­усім їхні текс­тол., палеогр., лінгвіст., мистецтво­знавчі, літературо­знавчі аспекти. У ході цих дослідж. роз­роблено й про­блематику кодикол. методу (О. Білецький, М. Ґудзій, О. Назаревський, М. Геп­пенер, В. Німчук, В. Русанівський, М. Пещак, Я. Запаско та ін.). Окремі аспекти К. досліджували О. Апанович (історія рукопис. книги 18 ст.), М. Візир (опис рукопис. книг), О.-Н. Мацюк (папір та філі­гранол. аспекти), Я. Ісаєвич (історія книги). Ґрунтовне теор. ви­вче­н­ня К. як спец. істор. дисципліни роз­почато в Україні на поч. 1990-х рр. 1992 у Києві ви­йшла моно­графія Л. Дубровіної «Кодикологія і кодико­графія української рукописної книги». У працях Л. Дубровіної, О. Гальченко, О. Іванової, Л. Гнатенко ви­окремлено кодикографію як систему джерело­знав. описува­н­ня рукопис. книг різного походже­н­ня й змісту та як метод. апарат К. 1993 створ. Ін­ститут рукопису в НБУВ (у його структурі — від­діл кодикології та кодико­графії), що видає період. зб. наук. праць «Рукописна та книжкова спадщина України», присвяч. археогр. і кодикол. дослідже­н­ням. Нині укр. вчені роз­вивають кілька напрямів К.: історія мистецтва рукопис. книги (Я. Запаско, С. Прудніков); особливості рукопис. музич. книг (Ю. Ясиновський, Л. Корній, Е. Клименко); історія і технологія оправи рукопис. книг та старо­друків (О. Гальченко, С. Зінченко); наук. опис рукопис. книг 11–18 ст. (Л. Гнатенко, О. Іванова, Л. Дубровіна, С. Зінченко, М. Іван­никова, Т. Гуцаленко, М. Кольбух, О. Шевчук, Г. Чуба, О. Ясиновська); графіко-археогр. та палеогр. особливості укр. рукопис. книги 14–15 ст. (Л. Гнатенко). Історію укр. рукопис. книги досліджували М. Боянівська, В. Фрис, О. Іванова та ін. У галузі К. лат. і грец. книги працює К. Чернухін, сх. та євр. — О. Хамрай, І. Сергєєва, польс. рукопис. книги — С. Булатова.

Літ.: F. Masai. Paleographie et codicologie // Scriptorium. 1950. № 4; Лебедева И. Н. Кодикология — наука о рукописных книгах // Вспомогательные истор. дисциплины. 1972. Вып. 4; Киселева Л. И. Кодикология и новые методы описания рукописей // Про­блемы науч. описания рукописей и факсимил. из­дания памятников письмен­ности: Мат. Всесоюз. конф. Л., 1981; Дубровіна Л. А. Кодикологія та кодико­графія української рукописної книги. К., 1992; Іванова О. А. База даних «Кодекс» рукописної книги XVI ст. // Наук. пр. НБУВ. 2001. Вип. 6; Фрис В. Історія кириличної рукописної книги в Україні. Л., 2003.

Л. А. Дубровіна

Завантажити статтю