КО́ЗИК Михайло Якимович (20. 09(02. 10). 1879, м. Семенівка, нині Чернігівська обл. — 02. 01. 1947, Львів) — живописець, графік, монументаліст і педагог. Член Київського товариства художників (1915), товариства діячів українського пластичного мистецтва (1918), Асоціації художників Червоної України (1926–29), Українського мистецького обʼ­єд­на­н­ня (1929–31), СХУ (1938), Спілки українських образотворчих мистців (Львів, 1943). На­вчався у Київській рисувальній школі М. Мурашка (від 1898), закінчив Київське художнє училище (1909; викл. Г. Дядченко, М. Пимоненко), на­вчався у Московському училищі живопису, скульптури та архітектури (1909–13; викл. К. Коровін), Вищому художньому училищі при Санкт-Петербурзькій академії мистецтв (1913–14; викл. М. Дубовськой, Д. Кіплік). Викладав у Київському художньому училищі (1915–25) та ін­ституті (1925–32; від 1925 — професор), Харківському художньому ін­ституті (1932–41). Оформив Літературно-меморіальний музей-садибу І. Франка в с. Нагуєвичі (нині Дрогобицького р-ну Львівської обл.). Від 1946 — у Львові. Учасник мистецьких ви­ставок у Києві (від 1911), Санкт-Петербурзі (1913), Москві (від 1914), Харкові (від 1927), Полтаві й Чернігові (1928), Львові (від 1932). Основні жанри — порт­рет, пейзаж, побутові й історичні картини. Створив низку живописних творів на гуцульську, бойківську та львівську тематики (1940-і роки). Продовжував традиції українського мистецтва початку 20 ст. Із виразним демократичним спрямува­н­ням від­творював побут українського народу, з особливим замилува­н­ням — Гуцульщину. Окремі роботи зберігаються в Національному художньому музеї, Національному музею у Львові, Одеському, Сумському, Харківському художньому музеї. Серед учнів — О. Вандаловський, Є. Волобуєв, М. Дерегус, Ф. Нірод, М. Сліпченко, Г. Томенко, М. Уманський, В. Яценко.