Природно-техногенна безпека

Визначення і загальна характеристика

ПРИРО́ДНО-ТЕХНОГЕ́Н­НА БЕЗ­ПЕ́КА — стан захищеності жит­тєво важливих інтересів людини, су­спільства та держави від внутрішніх і зовнішніх за­гроз природного та техноген­ного походже­н­ня. Серед провід­них за­гроз П.-т. б. держави ви­окремлюють: за­брудне­н­ня довкі­л­ля викидами в атмо­сферне повітря та скидами у водні обʼєкти від промислових під­приємств; нераціональне викори­ста­н­ня природних ресурсів та їхнє виснаже­н­ня; за­брудне­н­ня поверх­невих, під­земних, морських вод; недо­статнє залісне­н­ня території України; де­градація ">земельних ресурсів; від­сутність ефективної системи хімічної без­пеки; до­статньої інфра­структури та ефективної системи управлі­н­ня від­ходами; дієвої системи державного на­гляду у сфері охорони навколишнього природного середовища; недо­статність частки територій для збереже­н­ня біо­різномані­т­тя та ресурсів для забезпече­н­ня роз­витку природно-заповід­ного фонду України; посиле­н­ня глобальної зміни клімату і негативних наслідків для низки секторів економіки та сфер жит­тєдіяльності людини; негативний вплив наслідків Чорнобильської ката­строфи і тимчасової окупації території України на стан навколишнього природного середовища та здоровʼя людей; недо­статня інтеграція природо­охорон­них і клімато­охорон­них аспектів в секторальну та регіональну політику; низький рівень запобіга­н­ня кліматичним за­грозам і точкове реагува­н­ня щодо усуне­н­ня наслідків та від­шкодува­н­ня збитків без подальшого стратегічного планува­н­ня під­ходів до адаптації на середньо- та довго­строковий періоди.

За роки незалежності Україна накопичила значний комплекс небезпечних змін стану основних жит­тєзабезпечуючих ресурсів, що значно посилились через російську військову агресію і в декілька разів пере­вищують аналогічні показники у країнах ЄС. Це, насамперед, аномальний рівень роз­ораності території — до 60 % (порівняно з 20—30 % у країнах ЄС) з незворотним поруше­н­ням і додатковим за­брудне­н­ням геохімічних ландшафтів внаслідок військових дій через потрапля­н­ня залишків боє­припасів, мінува­н­ня значних територій. Через повномас­штабну російську військову агресію значно погіршилася П.-т. б., через руйнува­н­ня обʼєктів військової та критичної інфра­структури, екологічно небезпечних під­приємств посилилась активізація природних і техноген­них за­гроз. У різних регіонах України загострились про­блеми поводже­н­ня з від­ходами, небезпечними хімічними речовинами та обʼєктами, погіршився стан водних ресурсів тощо. Від­булися мас­штабні руйнува­н­ня обʼєктів житлової та критичної інфра­структури. Об­стріли російських військ спричинили значні поруше­н­ня екологічної рівноваги, що су­проводжується за­брудне­н­ням атмо­сферного повітря, водних і земельних ресурсів, виникне­н­ням техноген­них ката­строф. Неодноразові ракетні удари при­звели до великих пожеж на нафтобазах у Чернігові, м. Васильків (Обухівський р-н Київської обл.), Охтирка (Сумська обл.), що су­проводжувалися значним викидом за­бруднюючих речовин у довкі­л­ля. Захопле­н­ня Чорнобильської та Запорізької атомних електро­станцій, по­шкодже­н­ня та поруше­н­ня роботи обʼєктів критичної енергетичної інфра­структури, об­стріли та руйнува­н­ня обʼєктів військової і цивільної інфра­структури, екологічно небезпечних під­приємств, де роз­міщуються хімічні речовини та промислові від­ходи, загалом при­звели до зро­ста­н­ня мас­штабних за­гроз екологічній без­пеці, зокрема транскордон­ного характеру. За даними Міністерства захисту довкі­л­ля та природних ресурсів України, за майже 8 місяців війни шкода довкі­л­лю від агресії РФ оцінена у понад 37 млрд євро. Майже третина території України площею близько 200 тис. км2 потребуватиме роз­мінува­н­ня. РФ, завдаючи колосальної шкоди екосистемам України як суверен­ної держави, порушує 4 базові Женевські конвенції 1949 і 3 Додаткових протоколи до них, що регулюють поведінку сторін під час воєн­ного конфлікту, а також Конвенцію ООН про заборону військового чи будь-якого іншого ворожого впливу на природнє середовище. Пере­бува­н­ня на українських ядерних обʼєктах озброєних військових та пред­ставників російської атомної галузі є прямим поруше­н­ням вимог ядерної без­пеки та радіаційної без­пеки. У зоні від­чуже­н­ня навколо Чорнобильської атомної електро­станції російські війська під час окупації створили величезний склад боє­припасів із ризиком детонації через військові дії. У свою чергу це могло при­звести до мас­штабної екологічної ката­строфи, жертвами якої могли б стати сотні міль­йонів жителів Європи. В умовах війни досить складно, а у деяких випадках практично неможливо від­слідкувати радіаційну та пожежну ситуації у Чорнобильській зоні, що вимагає посиле­н­ня спроможності системи моніторингу стану довкі­л­ля, зокрема засобами ди­станційного зондува­н­ня землі із залуче­н­ням обладна­н­ня партнерів країн ЄС та США. Від по­стійних викидів шкідливих речовин, що потрапляють у водо­йми у результаті об­стрілів російських військ, значно зріс вміст цинку, міді, хрому, свинцю, кадмію та інших отруйних речовин у воді. На Сході України посилився ризик за­брудне­н­ня ґрунтових та поверх­невих водних ресурсів шахтними водами з під­вищеною мінералізацією, наявністю сульфатів та хлоридів, а також високим рівнем заліза та інших важких металів. Мас­штабні пожежі на промислових під­приємствах і нафтобазах у результаті ракетних об­стрілів російських військ є джерелами за­брудне­н­ня значної території України і призводять до викидів в атмо­сферу стійких органічних за­бруднювачів, до яких належать діоксини, фурани, етиленхлорид, вінілхлорид, хлорини і феноли, бензaпірен, сполуки свинцю і ртуті, що мають високі канцероген­ні властивості. Таке за­брудне­н­ня поширюється на значні території та викликає тривале погірше­н­ня стану і якості ґрунту, сільськогосподарських і лісових угідь. Внаслідок військових дій частина лісів у Київській, Чернігівській, Сумській, Луганській, Донецькій та Херсонській обл. пере­бувала під контролем російських військ. Там залишилась велика кількість боє­припасів, що становитимуть сер­йозну за­грозу для екосистеми і населе­н­ня протягом багатьох років. Під російською окупацією та у зоні бо­йових дій знаходилось близько 450 тис. га лісів, пожежами знищено понад 13 тис. га. Лісогосподарським під­приємствам зав­дано шкоди орієнтовно на 19,4 млрд гривень. Міністерство захисту довкі­л­ля та природних ресурсів України оцінило збитки навколишньому середовищу від воєн­ної агресії РФ у 962 млрд грн. При цьому найбільші збитки від за­брудне­н­ня повітря — у 923 млрд грн. Всі викиди за­бруднювальних речовин, зокрема від горі­н­ня нафто­продуктів, лісових пожеж, вибухів ракет, склали 46 млн т (до повномас­штабного вторгне­н­ня — 2,2 млн т у рік). Через пожежі на 40-а знищених росіянами українських нафтобазах у повітря потрапило майже 500 тис. т токсичних речовин. Природні екосистеми страждають через фортифікаційне будівництво, по­шкодже­н­ня їх вибухами, військовим транс­портом, пожежами. Значна частина національних парків вздовж Азово-Чорноморського узбереж­жя, східного та пів­нічного кордонів України опинилася у зоні системної кризи через неможливість до­ставити туди корми для тварин і птахів, на­приклад, «Асканія-Нова» Біо­сферний заповід­ник ім. Ф. Фальц-Фейна, Азово-Сиваський національний природний парк, Джарилгацький заказник. За інформацією Міністерства захисту довкі­л­ля та природних ресурсів України, бо­йові дії від­буваються на території 900 обʼєктів природно-заповід­ного фонду площею 1,24 млн га, що становить близько третини площі природно-заповід­ного фонду України. Під за­грозою ураже­н­ня та знище­н­ня — близько 200 територій площею 2,9 млн га. Ката­строфічний характер руйнувань і погірше­н­ня основних компонентів довкі­л­ля через дії російських військ об­умовлює необхідність пере­гляду існуючої в Україні методики оцінки збитків для довкі­л­ля з урахува­н­ням мас­штабів наслідків і негативного впливу російської військової агресії проти України на стан екологічної без­пеки держави. Від­повід­но до пунктів 1, 2 стат­ті 55 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949, що стосується захисту жертв між­народних збройних конфліктів (Протокол I) від 8 червня 1977, при веден­ні воєн­них дій має бути виявлена турбота про захист природного середовища від широкої, довгочасної і сер­йозної шкоди. Такий захист перед­бачає заборону викори­ста­н­ня методів або засобів веде­н­ня війни, що мають на меті завдати або, як можна очікувати, завдадуть такої шкоди довкі­л­лю, здоровʼю чи виживан­ню населе­н­ня. Ката­строфічний характер руйнувань і погірше­н­ня основних компонентів довкі­л­ля через дії російських військ об­умовлюють необхідність оцінки збитків для довкі­л­ля з урахува­н­ням мас­штабів наслідків і негативного впливу російської збройної агресії проти України на стан П.-т. б. Для цього необхідно забезпечити збір, обробле­н­ня та формува­н­ня від­повід­них матеріалів і баз даних для по­да­н­ня до Між­народного суду ООН щодо роз­слідува­н­ня та пере­слідува­н­ня злочинів проти довкі­л­ля російських військових, керівництва РФ та інших осіб; посилити спроможність і ефективність викори­ста­н­ня системи моніторингу стану довкі­л­ля за рахунок за­стосува­н­ня засобів ди­станційного зондува­н­ня землі, до­ступу до супутникових даних ЄС та США; забезпечити роз­робле­н­ня регіональних екологічних про­грам з від­новле­н­ня компонентів навколишнього середовища, порушених у результаті російської військової агресії, роз­мінува­н­ня природних ландшафтів і земель сільськогосподарського при­значе­н­ня.

Літ.: Биченок М. М., Іванюта С. П., Яковлєв Є. О. Ризики жит­тєдіяльності у природно-техноген­ному середовищі. К., 2008; Іванюта С. П. Екологічна та природно-техноген­на без­пека України: регіональний вимір за­гроз і ризиків. К., 2012; Його ж. Risk assessment for critical infrastructure in the conditions of Ukraine // Science & Military Journal. 2018. Vol. 13, Issue 2.

С. П. Іванюта

Завантажити статтю