«ПРАВОТРОЦЬКІ́СТСЬКОГО БЛО́КУ» Судовий процес

Від­бувся 2–13 березня 1938 у Москві. Загалом на ньому засуджено 21 особу, зокрема колишніх головного редактора г. «Правда» М. Бухаріна, голову Раднаркому СРСР, а перед арештом — наркома звʼязку СРСР О. Рикова, наркома внутрішніх справ СРСР Г. Яґоду, першого за­ступника наркома закордон­них справ СРСР М. Крестинського, наркома землеробства СРСР М. Чернова, наркома фінансів СРСР Г. Гринька, наркома зовнішньої торгівлі СРСР А. Ро­зенгольца, першого секретаря ЦК КП(б) Узбеки­стана А. Ікрамова, голову Раднаркому Узбеки­стана Ф. Ходжаєва, першого секретаря ЦК КП(б) Білорусі В. Шаранговича, лікарів Л. Левіна і Д. Плетньова, секретаря НКВС СРСР П. Буланова, секретаря письмен­ника М. Горького та директора музею його імені П. Крючкова. За цією ж справою заарештовано і Х. Раковського — колишнього голову Раднаркому УСРР (1919–23), до арешту — начальника управлі­н­ня наркомату охорони здоровʼя РСФРР. Ще 1936 вперше оголошено про те, що роз­почато слідство проти М. Бухаріна, О. Рикова і колишнього лідера проф­спілок у СРСР М. Томського. Остан­ній покінчив життя самогубством, а проти двох попередніх слідство офіційно припинили у вересні 1936. У дійсності за М. Бухаріним і О. Риковим було встановлено посилений на­гляд. З таборів і засла­н­ня до Москви етапували низку їхніх колишніх соратників по внутрішньопартійній боротьбі. Не­вдовзі окремі заарештовані надали свідче­н­ня про існува­н­ня у СРСР терористичної організації правих на чолі з М. Бухаріним і О. Риковим. У грудні 1936 пита­н­ня про них по­ставлено на пленумі ЦК ВКП(б), що вирішив від­класти його до на­ступного пленуму. На лютнево-березневому пленумі 1937 нарком внутрішніх справ СРСР М. Єжов пові­домив про отримані вичерпні свідче­н­ня, що під­тверджують «провину» М. Бухаріна і О. Рикова. З ініціативи Й. Сталіна їх вивели зі складу ЦК ВКП(б) і в той самий день заарештували. У лютому 1938 Прокурор СРСР А. Вишинський надіслав Й. Сталіну проєкт пові­домле­н­ня в пресі про на­ступний від­критий судовий процес, до якого той вніс низку доповнень і змін, що зводились до під­кресле­н­ня особливої ролі М. Бухаріна і О. Рикова в керівництві заколотом. 28 лютого 1938 від­редаговане пові­домле­н­ня оприлюднено в пресі. У обвинувальному висновку містились звинуваче­н­ня в організації вбивства С. Кірова, смерті В. Куйбишева, В. Менжинського, М. Горького і його сина, а також у спробі отруїти М. Єжова. Крім цього, М. Бухаріна звинуватили у тому, що 1918 він разом із лівими есерами і групою лівих комуністів намагався зі­рвати під­писа­н­ня Брестського (Берестейського) мирного договору, заарештувати і вбити В. Леніна і Й. Сталіна та сформувати новий уряд. 18 з учасників процесу були засуджені до страти. Засуджених до по­збавле­н­ня волі Д. Плетньова, Х. Раковського, С. Бес­сонова у вересні 1941 роз­стріляли в Орловській вʼязниці (РФ). У звʼязку з цією справою здійснено велику кількість арештів, зокрема в УРСР. К. Ікрамов, В. Шарангович, В. Іванов, Г. Гринько, І. Зеленський були офіційно реабілітовані 1957–59, М. Крестинський — 1963, решта (окрім Г. Яґоди) — 1988.