Правотроцькістського блоку Судовий процес
«ПРАВОТРОЦЬКІ́СТСЬКОГО БЛО́КУ» Судовий процес
Відбувся 2–13 березня 1938 у Москві. Загалом на ньому засуджено 21 особу, зокрема колишніх головного редактора г. «Правда» М. Бухаріна, голову Раднаркому СРСР, а перед арештом — наркома зв’язку СРСР О. Рикова, наркома внутрішніх справ СРСР Г. Яґоду, першого заступника наркома закордонних справ СРСР М. Крестинського, наркома землеробства СРСР М. Чернова, наркома фінансів СРСР Г. Гринька, наркома зовнішньої торгівлі СРСР А. Розенгольца, першого секретаря ЦК КП(б) Узбекистана А. Ікрамова, голову Раднаркому Узбекистана Ф. Ходжаєва, першого секретаря ЦК КП(б) Білорусі В. Шаранговича, лікарів Л. Левіна і Д. Плетньова, секретаря НКВС СРСР П. Буланова, секретаря письменника М. Горького та директора музею його імені П. Крючкова. За цією ж справою заарештовано і Х. Раковського — колишнього голову Раднаркому УСРР (1919–23), до арешту — начальника управління наркомату охорони здоров’я РСФРР. Ще 1936 вперше оголошено про те, що розпочато слідство проти М. Бухаріна, О. Рикова і колишнього лідера профспілок у СРСР М. Томського. Останній покінчив життя самогубством, а проти двох попередніх слідство офіційно припинили у вересні 1936. У дійсності за М. Бухаріним і О. Риковим було встановлено посилений нагляд. З таборів і заслання до Москви етапували низку їхніх колишніх соратників по внутрішньопартійній боротьбі. Невдовзі окремі заарештовані надали свідчення про існування у СРСР терористичної організації правих на чолі з М. Бухаріним і О. Риковим. У грудні 1936 питання про них поставлено на пленумі ЦК ВКП(б), що вирішив відкласти його до наступного пленуму. На лютнево-березневому пленумі 1937 нарком внутрішніх справ СРСР М. Єжов повідомив про отримані вичерпні свідчення, що підтверджують «провину» М. Бухаріна і О. Рикова. З ініціативи Й. Сталіна їх вивели зі складу ЦК ВКП(б) і в той самий день заарештували. У лютому 1938 Прокурор СРСР А. Вишинський надіслав Й. Сталіну проєкт повідомлення в пресі про наступний відкритий судовий процес, до якого той вніс низку доповнень і змін, що зводились до підкреслення особливої ролі М. Бухаріна і О. Рикова в керівництві заколотом. 28 лютого 1938 відредаговане повідомлення оприлюднено в пресі. У обвинувальному висновку містились звинувачення в організації вбивства С. Кірова, смерті В. Куйбишева, В. Менжинського, М. Горького і його сина, а також у спробі отруїти М. Єжова. Крім цього, М. Бухаріна звинуватили у тому, що 1918 він разом із лівими есерами і групою лівих комуністів намагався зірвати підписання Брестського (Берестейського) мирного договору, заарештувати і вбити В. Леніна і Й. Сталіна та сформувати новий уряд. 18 з учасників процесу були засуджені до страти. Засуджених до позбавлення волі Д. Плетньова, Х. Раковського, С. Бессонова у вересні 1941 розстріляли в Орловській в’язниці (РФ). У зв’язку з цією справою здійснено велику кількість арештів, зокрема в УРСР. К. Ікрамов, В. Шарангович, В. Іванов, Г. Гринько, І. Зеленський були офіційно реабілітовані 1957–59, М. Крестинський — 1963, решта (окрім Г. Яґоди) — 1988.
Рекомендована література
- Коэн С. Бухарин. Политическая биография. 1888–1938. Москва, 1988;
- О так называемом «Антисоветском правотроцкистском блоке» // Известия ЦК КПСС. 1989. № 1;
- Шелестов Д. Время Алексея Рыкова. Москва, 1990;
- Реабилитация. Политические процессы 30–50-х годов. Москва, 1991;
- Шаповал Ю. І. Україна 20–50-х років: сторінки ненаписаної історії. К., 1993;
- Політичний терор і тероризм в Україні. ХІХ–ХХ ст.: Істор. нариси. К., 2002;
- Яковлев А. Сумерки. Москва, 2003.
Завантажити статтю
