Попович Михайло Дмитрович

Визначення і загальна характеристика

ПОПО́ВИЧ Михайло Дмитрович (11. 02. 1908, с. Великі Ком’яти, нині Берегівського р-ну Закарпатської обл. — 18. 05. 1956, Ужгород) — письменник, видавець, юрист, громадський діяч. Закінчив Мукачівську гімназію (нині Закарпатська обл., 1927), юридичний факультет Карлового університету в Празі (1930). Працював в окружних судах на Закарпатті: у Берегові, Хусті, Севлюші (нині Виноградів) та Ужгороді. Відбував строкову службу в чехо-словацькій армії. Під час угорської окупації був мобілізований у гортіївську армію, як юрист-інтендант займався відправленням військ на Східний фронт у м. Хуст (1942–1944). Будучи противником окупаційного режиму, став інформатором партизанського угрупування Ф. Патакі. Після викриття групи 20 березня 1944 заарештований і засуджений до страти, але за клопотанням знайомого з часів Чехо-Словаччини, а під час війни члена угорського парламенту А. Бродія, смертну кару було замінено пожиттєвим ув’язненням. Покарання відбував у німецьких концтаборах Дахау, Нацвейлер, Шимберґ, був свідком загибелі поета-антифашиста Д. Вакарова. На Закарпаття повернувся влітку 1945. Працював у Народній раді Закарпатської України, а після офіційного приєднання краю до УРСР був призначений начальником відділу Закарпатського облвиконкому (1946–53). У 1953–56 — директор обласної філії республіканського видавництва «Радянська школа», діяльність якого мала велике значення для розвитку школи та освіти Закарпаття, насамперед у виданні підручників для угорських та румунських шкіл. Його заслугою стало й видання творів поета Д. Вакарова («Избранные стихи», 1955), до якого написав вступну статтю «Пламенный певец Верховины». Попри прихильність до радянської влади, органи безпеки й чисельні опоненти згадували йому минуле як юриста часів Чехо-Словаччини і гортіївського військового, неодноразово довелося йому бути на допитах у службі безпеки. Щоб «реабілітуватися», П. 1946 вступив до КПРС, на початку «холодної» війни написав нарис «Происки и бесчинства американского империализма на Закарпатье в 1917–1921 гг.», де гостро критикував діяльність Г. Жатковича та американський план приєднання Закарпаття до Чехо-Словаччини. Творчий шлях П. розпочав ще у гімназійні роки як російськомовний поет. До війни видав книжечки поезії «Первые стихи» (Прага, 1928), «Хата: Стихи для детей» (1937), баладу «Добрянскій» (1938; обидві — Ужгород). Друкував також твори в альманасі карпаторуських студентів у Празі «Возрождение», в «Литературном альманахе» (1943). Цікавими є спогади про перебування у німецькому концтаборі, участь у партизанському підпіллі (газета «Закарпатська правда», 1945), а також спогади про Д. Вакарова. Посмертно вийшла друком книга «Думы о Верховине» (Уж., 1959) із передмовою В. Попа.

Завантажити статтю