Прокопенко Гаврило Никифорович
Визначення і загальна характеристика
ПРОКОПЕ́НКО Гаврило Никифорович (06. 06. 1922, с. Жданівка Новомосковського пов. Катеринославської губ., нині Новомосковського р-ну Дніпропетровської обл. — 13. 06. 2004, Дніпропетровськ, нині Дніпро) — письменник. Чоловік І. Прокопенко. Член НСПУ (1997). Учасник 2-ї світової війни. Бойові нагороди. Закінчив Севастопольське військово-морське артилерійське училище, Дніпропетровський університет (1966). Перебував на військовій службі. 1944 дебютував добіркою віршів у газеті Тихоокеанського флоту «Боевая вахта». 1960 звільнився у запас. Працював контролером на Південному машинобудівному заводі у Дніпропетровську. Збирав матеріали про голодомор 1932–33, потрапив під нагляд КДБ, як «неблагонадійний» переведений з ракетного цеху в тракторний. 1964–77 учителював. 1965 звернувся до О. Гончара з листом про становище української мови та асиміляцію українців. 1966 вперше суворо попереджений КДБ за «націоналістичні прояви в педагогічній та літературній діяльності». Коли 1968 розпочалася кампанія паплюження роману «Собор» О. Гончара, написав статтю «Повітря, вода і хліб народу» на його захист і відніс її в редакцію г. «Зоря», звідки вона потрапила до секретаря обкому О. Ватченка. Партійні збори звинуватили П. у написанні ідейно шкідливого вірша «Чорні дні Батурина і Кодні», зв’язках із О. Завгороднім, І. Сокульським, М. Романушком. У 1970–80-х рр. підготував 10 збірок віршів, однак лише зрідка вдавалося прориватися до друку. Перша збірка «Сонячний вітер» (Дн., 1979) була так спотворена цензурою, що П. не визнавав її своєю. 1988 вийшов із КПРС. Був членом Української Гельсинської спілки, Української республіканської партії. Під час «перебудови» його твори почали друкувати журнали «Бористен», «Кур’єр Кривбасу», г. «Вільна думка» тощо. Власним коштом видав збірки поезій «Лампа на підвіконні» (1998), «Кресало» (2002), книжку прози «Джерельні води» (2003; усі — Дніпропетровськ).
Рекомендована література
Завантажити статтю
Людина 
