Прокопенко Гаврило Никифорович

ПРОКОПЕ́НКО Гаврило Никифорович (06. 06. 1922, с. Жданівка Новомосковського пов. Катеринославської губ., нині Новомосковського р-ну Дні­пропетровської обл. — 13. 06. 2004, Дні­пропетровськ, нині Дні­про) — письмен­ник. Чоловік І. Прокопенко. Член НСПУ (1997). Учасник 2-ї світової війни. Бо­йові нагороди. Закінчив Севастопольське військово-морське артилерійське училище, Дні­пропетровський університет (1966). Пере­бував на військовій службі. 1944 дебютував добіркою віршів у газеті Тихоокеанського флоту «Боевая вахта». 1960 звільнився у запас. Працював контролером на Пів­ден­ному машинобудівному заводі у Дні­пропетровську. Збирав матеріали про голодомор 1932—33, потрапив під на­гляд КДБ, як «неблагонадійний» пере­ведений з ракетного цеху в тракторний. 1964—77 учителював. 1965 звернувся до О. Гончара з листом про становище української мови та асиміляцію українців. 1966 вперше суворо попереджений КДБ за «націоналістичні прояви в педагогічній та літературній діяльності». Коли 1968 роз­почалася кампанія паплюже­н­ня роману «Собор» О. Гончара, написав ста­т­тю «Повітря, вода і хліб народу» на його захист і від­ніс її в редакцію г. «Зоря», звідки вона потрапила до секретаря обкому О. Ватченка. Партійні збори звинуватили П. у написан­ні ідейно шкідливого вірша «Чорні дні Батурина і Кодні», звʼязках із О. Завгороднім, І. Сокульським, М. Романушком. У 1970—80-х рр. під­готував 10 збірок віршів, однак лише зрідка вдавалося прориватися до друку. Перша збірка «Сонячний вітер» (Дн., 1979) була так спотворена цензурою, що П. не ви­знавав її своєю. 1988 ви­йшов із КПРС. Був членом Української Гельсинської спілки, Української республіканської партії. Під час «пере­будови» його твори почали друкувати журнали «Бористен», «Курʼєр Кривбасу», г. «Вільна думка» тощо. Власним коштом видав збірки поезій «Лампа на під­вікон­ні» (1998), «Кресало» (2002), книжку прози «Джерельні води» (2003; усі — Дні­пропетровськ).