Попович Оксана Зенонівна

ПОПО́ВИЧ Оксана Зенонівна (02. 02. 1926, с. Жуків, нині Івано-Франківського р-ну Івано-Франківської обл. — 22. 05. 2004, Івано-Франківськ) — учасниця національно-визвольного руху. Орден «За мужність» 1-го ступеня (2006, посмертно). На­вчалася в гімназії у м. Городенка (нині Коломийського р-ну Івано-Франківської обл.). Про­йшла ідеологічний, військовий і санітарний ви­шкіл у Юнацтві ОУН, була ра­йоновою провід­ницею. На початку 1944 вступила до ОУН. Знаходилася на нелегальному становищі. 12 січня 1945 заарештована з пов­станською літературою у с. Іспас (нині Спас Коломийського р-ну), в липні того ж року під вига­даним прі­звищем як Петрушак Варвара Петрівна засуджена до 10-ти р. по­збавле­н­ня волі з поразкою в правах на 3 р. і конфіскацією майна. При спробі втекти з етапної колони поранена в груди та ногу. Від­бувала покара­н­ня у воркутинських таборах і Комі АРСР, від 1955 — на заслан­ні у м. Красноярськ (усі — РФ). Звільнена 1956. Повернулася на батьківщину, працювала обліковцем в Івано-Франківському від­ділен­ні енерго­збуту. Після медичного обстеже­н­ня отримала 2-у групу інвалідності. Вела патріотичну й просвітницьку роботу (організовували вечори, лекції), від 1959 роз­по­всюджувала літературу самвидаву, зокрема праці І. Дзюби, В. Мороза, ж. «Український вісник», збірку віршів Г. Чубая, контактувала з Б. Антоненком-Давидовичем, О. Мешко, збирала кошти на під­тримку політвʼязнів. У грудні 1969 разом із В. Морозом, В. Чорноволом, І. Сеник та іншими під­писала заяву 16-ти колишніх політвʼязнів на імʼя голови президії ВР УРСР, спрямовану проти практики засуджень в увʼязнен­ні, під на­звою «Знову камерні справи?» (опублікована в «Українському віснику», 1970, № 1, озвучена на радіо «Свобода»). 3 жовтня 1974 заарештована вдруге, 14 січня 1975 засуджена до 8-ми р. увʼязне­н­ня у таборах суворого режиму та 5-ти р. засла­н­ня, ви­знана особливо небезпечною рецидивісткою. Покара­н­ня від­бувала у Мордовії (РФ). Як інвалід від­мовилася працювати, але брала участь в акціях протесту разом із І. Сеник, І. Калинець, С. Шабатурою, Н. Світличною, Д. Гусяк та ін. 1979 разом із групою політвʼязнів оголошена членом Української Гельсинської групи. Від 1982 — на заслан­ні у Томській обл. (РФ). Категорично від­мовилася клопотатися про помилува­н­ня. Звільнена 1987. Загалом провела в увʼязнен­ні 24,5 р. 1988 стала членом-засновником Івано-Франківської обласної філії Української Гельсинської спілки.

Завантажити статтю