Попович Оксана Зенонівна

Визначення і загальна характеристика

ПОПО́ВИЧ Оксана Зенонівна (02. 02. 1926, с. Жуків, нині Івано-Франківського р-ну Івано-Франківської обл. — 22. 05. 2004, Івано-Франківськ) — учасниця національно-визвольного руху. Орден «За мужність» 1-го ступеня (2006, посмертно). Навчалася в гімназії у м. Городенка (нині Коломийського р-ну Івано-Франківської обл.). Пройшла ідеологічний, військовий і санітарний вишкіл у Юнацтві ОУН, була районовою провідницею. На початку 1944 вступила до ОУН. Знаходилася на нелегальному становищі. 12 січня 1945 заарештована з повстанською літературою у с. Іспас (нині Спас Коломийського р-ну), в липні того ж року під вигаданим прізвищем як Петрушак Варвара Петрівна засуджена до 10-ти р. позбавлення волі з поразкою в правах на 3 р. і конфіскацією майна. При спробі втекти з етапної колони поранена в груди та ногу. Відбувала покарання у воркутинських таборах і Комі АРСР, від 1955 — на засланні у м. Красноярськ (усі — РФ). Звільнена 1956. Повернулася на батьківщину, працювала обліковцем в Івано-Франківському відділенні енергозбуту. Після медичного обстеження отримала 2-у групу інвалідності. Вела патріотичну й просвітницьку роботу (організовували вечори, лекції), від 1959 розповсюджувала літературу самвидаву, зокрема праці І. Дзюби, В. Мороза, ж. «Український вісник», збірку віршів Г. Чубая, контактувала з Б. Антоненком-Давидовичем, О. Мешко, збирала кошти на підтримку політв’язнів. У грудні 1969 разом із В. Морозом, В. Чорноволом, І. Сеник та іншими підписала заяву 16-ти колишніх політв’язнів на ім’я голови президії ВР УРСР, спрямовану проти практики засуджень в ув’язненні, під назвою «Знову камерні справи?» (опублікована в «Українському віснику», 1970, № 1, озвучена на радіо «Свобода»). 3 жовтня 1974 заарештована вдруге, 14 січня 1975 засуджена до 8-ми р. ув’язнення у таборах суворого режиму та 5-ти р. заслання, визнана особливо небезпечною рецидивісткою. Покарання відбувала у Мордовії (РФ). Як інвалід відмовилася працювати, але брала участь в акціях протесту разом із І. Сеник, І. Калинець, С. Шабатурою, Н. Світличною, Д. Гусяк та ін. 1979 разом із групою політв’язнів оголошена членом Української Гельсинської групи. Від 1982 — на засланні у Томській обл. (РФ). Категорично відмовилася клопотатися про помилування. Звільнена 1987. Загалом провела в ув’язненні 24,5 р. 1988 стала членом-засновником Івано-Франківської обласної філії Української Гельсинської спілки.

Завантажити статтю