Покровський Іван Миколайович

ПОКРО́ВСЬКИЙ Іван Микола­йович (07. 09. 1921, с. Штунь, нині Ковельського р-ну Волинської обл. — 25. 12. 2009, м. Городня, нині Чернігівського р-ну Чернігівської обл.) — учасник національно-визвольного руху. На­вчався в українській школі та польській гімназії. На свято Покрови 1942 присягнув на Декалозі українського націоналіста і став членом ОУН. На початку 1943 організував під­пільний військовий ви­шкіл у лісі по­близу свого села. Був референтом із пропаганди та військової справи, створював осередки ОУН по селах, організовував само­оборону. Під час польсько-українського конфлікту навесні 1943 брав участь у від­платних акціях. 22 грудня 1943 поляки закатували його батька та сестру, імітували роз­стріл матері та ще 2-х сестер. Перед приходом радянської армії без­успішно намагався пере­вести свій під­роз­діл через фронт. Потрапив у німецьку облаву, під чужим прі­звищем вивезений у Німеч­чину на примусові роботи. Звільнений британцями і пере­даний у радянську зону окупації, у фільтраційному таборі повернув своє прі­звище. Після допитів мобілізований у радянську армію, за­ймався господарською працею. 1945 його матір і сестер депортовано в Архангельську обл. (РФ). 1946 демобілізований. Працював касиром на залізниці у м. Барановичі (Білорусь). 7 грудня 1949 заарештований, на початку 1950 за звинуваче­н­ням у зраді Батьківщині засуджений до смертної кари, заміненої на 25 р. увʼязне­н­ня. Покара­н­ня від­бував у таборах в Казах­стані та РФ. По­зна­йомився з кардиналом Йосифом Сліпим, спілкувався із С. Караванським, Михайлом і Богданом Горинями, О. Заливахою, О. Назаренком, вчив на електрика Л. Лукʼяненка. Звільнений 1974. Повернутися у прикордон­ну Волинь йому не до­зволили, тому по­їхав до батьків Л. Лукʼяненка у Чернігівську обл. Мешкав і працював у Городні. Від 1985 — на пенсії. До нього при­їздив О. Тихий, він сам від­відував О. Мешко в Києві, яка за його роз­повід­ями склала довід­ку про становище політвʼязнів, згодом викори­стану для скла­да­н­ня списку українських політвʼязнів, до­даного до Меморандуму № 1 Української Гельсинської групи. Делегат Установчого зʼ­їзду Української Гельсинської спілки (1990), на 2-му зʼ­їзді Української республіканської партії (1991) був обраний членом її Етичної комісії. Не реабілітований. Згідно з роз­порядже­н­ням Президента України від 2002 отримував довічну державну імен­ну стипендію.

Завантажити статтю