Пуза Євген Євгенович

ПУ́ЗА Євген Євгенович (02. 02. 1880, провінція Бачка, нині у складі Сербії — 13. 12. 1922, Ужгород) — військовик, громадсько-політичний діяч. Закінчив кадетську школу. Від 1899 пере­бував на військовій службі в австро-угорській армії. 1911 ви­йшов у від­ставку. Працював нотаріусом на Закарпат­ті. З початком 1-ї світової війни знову при­званий до війська, 1918 демобілізований. Делегат Всенародних зборів закарпатських українців у м. Хуст (нині Закарпатської обл.), що 21 січня 1919 проголосили злуку українських комітатів Угорщини із ЗУНР, обраний за­ступником голови Центральної народної ради. Був одним із 3-х делегатів від Закарпа­т­тя (разом із С. Клочураком та Д. Климпушем), які у січні 1919 в столиці ЗУНР м. Станіслав (нині Івано-Франківськ) вручили Є. Петрушевичу ріше­н­ня народного віча про обʼ­єд­на­н­ня Закарпа­т­тя із ЗУНР. Від­тоді воював у 1-й авіасотні 1-го авіаполку УГА, брав участь у бо­йових вильотах на роз­відку та бомбардува­н­ня. У квітні 1919 змінив П. Франка на посаді референта літунських справ при Державному секретаріаті військових справ ЗУНР. На короткий час повернувся на Закарпа­т­тя, вів агітацію проти Угорщини. Заарештований угорською владою та засуджений до смертної кари. Втік з увʼязненя і повернувся на Галичину. Один із організаторів зʼ­їзду делегатів закарпатської Гуцульщини в Станіславі. У травні 1919 від­дав наказ кільком українським літакам пере­летіти на територію Чехо-Словач­чини. У липні того ж року ви­їхав на Пряшівщину, звідти — до Праги. За по­да­н­ням голови Директорії Під­карпатської Русі Г.-І. Жатковича введений до її складу. Як за­ступник голови Руської центральної народної ради в Хусті написав 22 серпня 1919 президентові Чехо-Словач­чини Т. Масарику листа, в якому протестував проти поруше­н­ня умов Паризького мирного договору, згідно з яким Закарпа­т­тя мало отримати повну національну автономію; стверджував, що закарпатські русини вважають себе частиною українського, а не російського народу. 1920 разом із С. Клочураком та Я. Остапчуком заснував Соціал-демократичну партію Під­карпатської Русі, був від­повід­альним редактором її друкованого органу — г. «Вперед». Організатор українського життя на закарпатській Гуцульщині, засновник і фундатор читалень товариства «Просвіта». Автор багатьох статей громадсько-політичної тематики.

Завантажити статтю