Масарик Томаш-Ґарріґ

МАСА́РИК Томаш-Ґар­ріґ (Masaryk Tomáš Garrigue; 07. 03. 1850, м. Годонін, Австро-Угорщина, нині Чехія — 14. 09. 1937, с. Лани побл. Праги) — чеський філософ-гуманіст, соціолог, державний і політичний діяч. Перший президент Чехо-Словач­чини (1918–35). Здобув докторат із філософії у Ві­денському університеті (1876), де й працював; 1882–1914 — професор історії та філософії Карлового університету в Празі. Водночас 1891–93 і 1907–11 — депутат парламенту Австро-Угорщини у Відні. 

Під­тримував звʼязки з І. Франком (який 1901 присвятив М. пере­клад «Ви­браних поезій» К. Гавлічека-Боровського), С. Дністрянським, Є. Петрушевичем, О. Колес­сою, К. Трильовським та ін. Допомагав українським студентам із Галичини, які на знак протесту проти заборони ав­стрійською владою заснувати Український університет у Львові 1901–02 продовжували на­вча­н­ня у Празі. 1908 ви­ступив у парламенті на захист національно-культурних прав галицьких русинів-українців. Обраний дійсним членом НТШ. 

Від 1914 — на еміграції: у Швейцарії, Франції, Великій Британії. 1916 у Парижі разом з Е. Бенешом та М.-Р. Штефаніком заснував і очолив Чехословацьку національну раду, що ставила за мету боротьбу за створе­н­ня незалежної держави і виконувала функції тимчасового чехословацького уряду. 

Від 1917 деякий час прожив у Росії; понад 4 місяці — у Києві, де проводив набір в антиав­стрійський Чехословацький легіон із чеських і словацьких військовополонених та чехів і словаків у Російській імперії. Чехословацький легіон (3 тис. вояків) 2 липня 1917 побл. м. Зборів (нині Тернопільської обл.) здійснив успішний прорив австро-угорської лінії фронту на 2,5 км вглиб, захопив у полон 62 ав­стрійських офіцера та 3150 вояків (це був перший бій чехословацького війська за визволе­н­ня). М. під­тримував стосунки з діячами УЦР та УНР М. Грушевським, В. Вин­ниченком, С. Петлюрою, О. Шульгиним та ін., ви­ступав на політичних мітингах і у київській пресі. 

Влітку 1918 пере­їхав у США. Заснував Середньоєвропейську демократичну унію з пред­ставників пригноблених народів і національностей Австро-Угорщини, зокрема галицьких і закарпатських русинів-українців, яких пере­конував у доцільності при­єд­на­н­ня територій їхнього прожива­н­ня до майбутньої Чехо-Словач­чини. Це пита­н­ня він обговорював з президентом США Т.-В. Вільсоном, який включив його у про­граму Паризької мирної конференції 1919–20. Конференція ухвалила пропозицію про при­єд­на­н­ня Закарпа­т­тя (Під­карпатської Русі) до ново­створеної Чехо-Словач­чини. За президентства М. вона стала найдемократичнішою країною Центральної Європи. 1921 М. від­відав Під­карпатську Русь, з його ініціативи на­дано матеріальну допомогу 20 тис. біженців з українських земель. Як президент М. сприяв діяльності українських емі­грантських груп і науково-освітніх установ, зокрема УВУ, Вищого педагогічного ін­ституту ім. Драгоманова, Української студії пластичних мистецтв, Музею визвольної боротьби України (усі — Прага), Української господарської академії (м. Подєбради) та десятків інших українських установ і організацій. 1935 добровільно ви­йшов у від­ставку. 

Післявоєн­на комуністична влада у Чехословач­чині (як і влада СРСР) оцінювала діяльність М. вкрай негативно. В обох країнах життя і діяльність М. було по заслузі оцінено лише після роз­паду СРСР та виникне­н­ня демократичної Чехословач­чини, коли і в Чехословач­чині, і в Україні почали виходити праці М. та про нього. 1928 в Ужгороді встановлено памʼятник М. (скульптор О. Мандич), демонтований 1938 угорською окупаційною владою, знову по­ставлений 1946 у м. Границе-на-Мораві в Чехословач­чині, остаточно знищений 1974 комуністичною владою. 2002 з ініціативи Клубу Т.-Ґ. Масарика і Товариства Я. Коменського в Ужгороді встановлено погру­д­дя М. (скульптор Й. Вайце). У Львові його імʼям на­звано вулицю.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю