ПАТО́Н Петро Оскарович (21. 09. 1872, м. Ніцца, Франція — початок 1930-х рр., м. Брест-Литовський, нині Брест, Білорусь) — громадський діяч. Син Оскара, брат Євгена, дядько Бориса та Володимира Патонів. Здобув військову освіту, служив у лейб-гвардійському полку. Мав землеволоді­н­ня у Речицькому пов. Мінської губ., був членом повітового дворянського зі­бра­н­ня. Від 1913 — голова Речицької повітової земської управи Мінської губ. Також пред­ставляв повіт у губернському комітеті у справах земського господарства. Під його керівництвом від­крито земську лікарню в Речиці та фельдшерські пункти у навколишніх селах, роз­роблено плани осуше­н­ня боліт, будівництва доріг і камʼяних мостів. Під час 1-ї світової війни Речиця опинилася у прифронтовій зоні, у місті осіло бл. 10 тис. біженців. В умовах економічної і продовольчої кризи П. створив і очолив спеціальну комісію, що змогла забезпечити населе­н­ня та біженців необхідними товарами, 1916 керував боротьбою з епідеміями тифу і віспи у повіті. Після Лютневої революції 1917 — Речицький повітовий комісар Тимчасового уряду; за часів Української Держави геть­мана П. Скоропадського у серпні—грудні 1918 — окружний староста Поліської округи. Від 1921 мешкав у м. Брест-Литовський, працював у іпотечному від­ділі магістрату.