Паразитоценологія

ПАРАЗИТОЦЕНОЛО́ГІЯ (від грец. παράσιτος — нахлібник, χοινός — загальний і …логія) — комплексна наука про екопаразитарні системи, до яких входять паразити, умовнопатогенні організми та інші симбіонти (паразитоценози або симбіоценози), а також середовище; один із напрямів екологічної паразитології. Основне завдання П. — вивчення структури, взаємодії і взаємозалежності компонентів, що складають екопаразитарні системи, між собою і з гостальним середовищем (популяцією хазяїв), закономірностей їх формування, функціонування та еволюції.

На початку 1970-х рр. відомий зоолог О. Маркевич висунув ідеї про створення інтегративної паразитологічної науки — П., що здатна об’єднати зоопаразитологію, мікробіологію, вірусологію, мікологію, а також про розроблення програм паразитоценологічних досліджень і організацію практичного вивчення паразитоценозів людини та свійських тварин, що мають медичне чи ветеринарне значення, зокрема спричинюють асоціативні хвороби. Так, у працях «Паразитоценология, ее задачи и основные проблемы» («Вестник зоологии», 1974, т. 8, № 1) та «Теоретические основы симбиоценологии» («Тезисы докладов 8-й научной конференции паразитологов УССР», К., 1975) зазначено, що саме П. належить об’єднати головні завдання паразитології, з одного боку, та біоценології — з іншого. Водночас вчений дійшов висновку, що доцільно зберегти запропонований Є. Павловським термін «паразитоценоз», оскільки визначальним компонентом кожного симбіоценозу є саме сукупність паразитів (паразитоценоз у вузькому розумінні), яка зумовлює ключові процеси, що мають місце у таких системах, та закономірність їх функціонування. Розвиваючи і поглиблюючи погляди Є. Павловського на організм як середовище існування паразитичних істот, О. Маркевич у цих працях по-новому обґрунтовує правомірність вживання поняття «паразитоценоз» («симбіоценоз»), дає оригінальне тлумачення його змісту та суті. Він вважає симбіоценоз вельми специфічною формою існування угруповання живих істот у середовищі, що характеризується своєрідною просторовою структурою, надорганізмовою системою особливого типу. Таку систему, зокрема, характеризують специфічні адаптивні взаємозв’язки і взаємодії популяцій, що їх складають, взаємовідносини цих популяцій з хазяїном та значною мірою опосередкована їх залежність від біотичних та абіотичних факторів зовнішнього середовища. Паразитоценоз (симбіоценоз) — складова частина певного біоценозу, компонентами якого є і сам хазяїн, і вільноживучі асоціації паразитів на відповідних стадіях їх розвитку. Водночас паразитоценоз (симбіоценоз) є елементом системи вищого щабля, надзвичайно складної і специфічної симбіопаразитоценологічної системи (патобіоценозу, екопаразитарної системи). Така система об’єднує сукупність інтегрованих багатовидових комплексів паразитів і симбіонтів, що є складовою частиною того чи іншого біогеоценозу на різних стадіях розвитку разом з остаточними і проміжними хазяями та резервуарними хазяями і передавачами, які беруть участь у передачі паразитів від зараженого хазяїна до інших. Головна мета П. — з’ясування об’єктивних законів життя паразито(симбіо)ценозів, а також біоценотичних угруповань вільноживучих стадій паразитів з метою розроблення методів керування формуванням паразитарних асоціацій. Постулюється необхідність комплексних всебічних досліджень сукупності популяцій паразитів та інших симбіонтів в організмі хазяїв і у зовнішньому середовищі, як і популяцій хазяїв та параметрів зовнішнього середовища. Водночас обґрунтовується правомірність обмеження досліджень, за необхідності, вивченням окремих визначальних ланок екопаразитарної системи, головних елементів структури, провідних асоціацій паразитів, тих біоценотичних зв’язків і взаємозалежностей між паразитами та хазяями, які допомагають вирішенню конкретних завдань, що мають практичне значення.

Нова концепція поступово опановувала думки все ширших верств науковців, дедалі збільшувалася кількість досліджень з різних аспектів П., зокрема вивчення асоціативних хвороб людини і тварин. Велике позитивне значення для цього мала організація 1976 Секції паразитоценології відповідної проблемної ради АН СРСР під головуванням О. Маркевича. З його ініціативи під егідою Секції 1978 та 1983 було проведено Всесоюзні з’їзди паразитоценологів та низку конференцій, симпозиумів, семінарів з різних конкретних питань П. Такі широкі представницькі форуми сприяли швидкому поширенню та засвоєнню нових уявлень науковою громадськістю. Визначними етапами на цьому шляху були публікації «Итогов и перспектив исследований по паразитоценологии в СССР: Мат. 1-го Всесоюзного съезда паразитоценологов» (Москва, 1978) та, особливо, колективної монографії «Паразитоценология. Теоретические и прикладные аспекты» (К., 1985) за редакцією О. Маркевича, у якій розділ, присвячений теоретичним основам нової науки, написав він безпосередньо. У цих працях базисне поняття «паразитоценоз» трактується з екологічних позицій як сукупність усіх симбіонтів, що населяють одну особину хазяїна, тобто мікросимбіоценоз. Запропоновано чітке і лаконічне визначення цього поняття: «Паразитоценоз становить динамічну асоціацію мікропопуляцій різних видів симбіонтів, включаючи паразитів, що перебувають у постійній імунобіологічній взаємодії між собою та з гостальним середовищем…»; неодноразово підкреслюється, що складовими цієї асоціації є симбіонти (паразити) різних таксономічних груп (віруси, рикетсії, бактерії, гриби, найпростіші, гельмінти, кліщі, ракоподібні, комахи тощо), водночас показано роль і місце паразитоценозів у біоценозі, розроблено ієрархічну структуру симбіоценотичної екосистеми і синпаразитарної гемісистеми зокрема. Синпаразитарна екосистема є складовою частиною симбіоценотичної екосистеми, яка разом з екосистемою вільноживучих організмів становить біоценоз.

Завантажити статтю