ПАЛЕОГЕОГРА́ФІЯ (від палео… і географія) — наука про давню природу земної поверх­ні, що ви­вчає просторово-часові закономірності роз­витку давньої гео­графічної оболонки та її складових. Зав­да­н­ням палеогео­графічних досліджень є ви­значе­н­ня етапності у роз­витку гео­графічної оболонки та від­творе­н­ня особливостей природи на кожному із етапів. Предмет дослідже­н­ня П. — давня гео­графічна оболонка, обʼєкт — рештки давньої природи, що збереглися у земній корі як палеогео­графічні памʼятки. П. по­єд­нує галузеві дослідже­н­ня, спрямовані на ви­вче­н­ня складових давньої гео­графічної оболонки (палеогеологія, палеогеоморфологія, палеопедологія, палео­гідрологія та палеоокеанологія, палеокліматологія, палеозоогео­графія та палеоботанічна гео­графія), а також узагальнюючі наукові напрями, спрямовані на синтез результатів галузевих наук — загальна, регіональна, прикладна П., палеоландшафто­знавство і палео­екологія. Кожна із цих наук містить свої складові. П. за­ймає проміжне місце між гео­графією, геологією та біологією, а четвертин­на П. також тісно повʼязана з археологією (геоархеологія) та антропологією. Основним методологічним при­йомом П. є палеогео­графічна рекон­струкція, загальною ж філософською основою палеогео­графічних рекон­струкцій — принципи від­би­т­тя, аналогій і актуалізму (уніформізму), роз­витку, цілісності та взаємодії. Термін «П.» ві­домий від 1881, проте становле­н­ня теорії і принципів, що використовують у цій науці, від­бувалося від середини 19 ст. В Україні П. набула роз­витку у працях К. Феофілактова, П. Армашевського, П. Тутковського, М. Балуховського, В. Крокоса, Д. Соболєва, В. Бондарчука, П. Заморія та ін. 1960 у Києві створено атлас палеогео­графічних карт Української та Молдавської РСР. Значний внесок у роз­виток П. та, зокрема, П. четвертин­ного періоду зробив М. Веклич. Під його керівництвом колективом авторів створено схему палеогео­графічної етапності плейстоцену та пліоцену України, ним роз­роблено основи палеоландшафто­знавства. Галузеві та узагальнювальні напрями П. роз­вивали П. Гожик, О. Адаменко, Н. Сіренко, С. Паришкура-Турло, М. Куниця, І. Мельничук, продовжують роз­вивати А. Богуцький, Ж. Матвіїшина, Л. Рековець, Н. Герасименко, Н. Дикань, О. Сіренко, Б. Рідуш, Л. Дубіс. Нині основну увагу спрямовано на мультидисциплінарні палеогео­графічні дослідже­н­ня та ви­вче­н­ня короткоперіодичної етапності четвертин­ного періоду, зокрема і сучасного його від­різку — голоцену.