«УКРАЇ́НСЬКО-РУ́СЬКА ВИДАВНИ́ЧА СПІ́ЛКА» Діяла 1899–1932 у Львові. Заснована з ініціативи М. Грушевського, який був першим директором. 1922 пере­йменували на «Українську видавничу спілку». Мета — організувати систематичний випуск творів українських і зарубіжних письмен­ників, науково-популярних праць з природо- та су­спільство­знавства, під­ручників, книжок для дітей, сприяти посилен­ню літературного руху. До складу дирекції входили: І. Франко, В. Гнатюк, В. Будзиновський, Д. Лукіянович, І. Раковський та ін. Це було одне з перших професійних і одне з найбільших українських видавництв того часу. Головні редактори — І. Франко та В. Гнатюк. Спочатку видавали книжки у 2-х серіях: «Белетристична бібліотека» (щомісяця виходили твори українських і зарубіжних письмен­ників) та «Наукова бібліотека» (друкували наукові праці); від 1901 — у серії «Літературно-наукова бібліотека» (1904 сформовано серію № 1 (велика, пред­ставлена ви­да­н­нями 1899–1921) і № 2 (мала, що обʼ­єд­нала перші дві серії та охоплювала ви­да­н­ня 1901–24). Також 1902–31 друкували окремі книги. Від 1905 «У.-р. в. с.» пере­брала від НТШ ви­да­н­ня його періодичного органу — «Літературно-наукового вісника». Видавництво прагнуло поширювати свою друковану продукцію не лише на теренах Західної України, але й на Над­дні­прянщині, однак царська цензура не допускала легального ввозу українських книжок до Російської імперії. 1907 видавництво від­крило свою філію в Києві, що функціонувала до 1918. За весь період діяльності у серіях і поза ними на­друковано близько 600 назв книжок.