Постмодерн

Визначення і загальна характеристика

ПОСТМОДЕ́РН  — поняття для визначення певного історичного періоду після завершення модерну та особливий умонастрій, що нині поширений в усіх галузях людської життєдіяльності: культурі, філософії, політиці, економіці, науці, у сфері комунікативного праксису тощо. Саме тому він став одним із ключових термінів у словнику міждисциплінарного спілкування і його вживають із найрізноманітнішими епітетами — «філософський», «естетичний», «культурологічний», «політичний», «історіософський», «релігійний» та ін. Зазвичай П. називають період від 1960–70-х рр. і до нині. За П. утверджуються постіндустріальні економічні відносини, електронні мас-медіа, візуальні засоби передачі інформації, поширюється плюралізм, еклектизм, іронія. У філософії часто синонімом постмодернізму вважають постструктуралізм. Термін «П.» зазнав досить багато тлумачень. Американський економіст П. Друкер постмодерновим суспільством вважав таке, яке досягне якісно вищого рівня життя завдяки освіті, лібералізму та впровадженню новітніх технологій. Історик Дж. Барраклоу визначав П. як період наукових і технологічних революцій, переходу до масового суспільства, становлення нових форм культури. Соціолог і публіцист Ч. Міллс називав П. тогочасний період, якому, на його думку, притаманні розчарування в ідеалах модерну, зокрема розуму та свободи. А.-Дж. Тойнбі визначав П. як епоху невизначеності, порушення стабільності західної цивілізації, зневіри в раціоналізмі та прогресі. Для Ж.-Ф. Ліотара П. є складовою частиною модерну, епохою, що передує оновленню модерну. Для П. властиві експерименти, мовні ігри та еклектика, стирання меж між опозиціями, відмова від модерної грандіозності та універсалізму. Якщо узагальнити різноманітні значення П., під ним можна розуміти: 1) історичний період, що починається у 1960–70-х рр.; 2) постіндустріальний капіталізм, мульти- і транснаціональний; 3) посилення, розширення тенденцій модерну, як післямодерн (протилежність модерну, контрмодерн).

Як певний мистецький, світоглядний стиль, якому властива стилістична еклектика, гібридні форми та жанри, змішання стилів різних культур і періодів, — у такому контексті частіше вживають поняття «постмодернізм». Через те, що «П.» та «постмодернізм» часто трактують як тотожні та взаємозамінні поняття, зрозуміти П. не можливо без їх розведення. П. фіксує, як правило, сукупність ознак і проявів сучасного етапу розвитку суспільства, епоху, що наступила слідом за модерном, яка є його запереченням та подоланням. А постмодернізмом позначають деякі явища в культурі (стиль, або напрям культури), певний напрям сучасної філософії, мистецтва і науки, або сучасний етап розвитку культури загалом. Хоча «прижилися» обидва терміни, втім, більш поширене саме поняття «постмодернізму». Певну роль тут відіграє те, що інших термінів для позначення таких культурних явищ, які відображаються у понятті «постмодернізм», немає, тим часом концепти, співзвучні, нехай і не аналогічні, поняттю «постмодерн», заявлені. Наприклад, «індустріальне суспільство» та «новітній час», у соціологічних науках популярний термін «інформаційне суспільство». Проте, ці концепції синхронні теорії та практиці постмодерну, а не аналогічні їй, вони акцентують інші ознаки соціального середовища. Так, технократичне поняття «постіндустріальне суспільство» Д. Белла акцентує навіть не на економічній сфері, а на певних її ознаках та сегментах.

Демаркація понять «постмодерн» і «постмодернізм» дозволяє дистанціювати відповідні явища, щоб потім вказати на їхню когерентність і конвергенцію. Це важливо, оскільки концептуальні ознаки постмодернізму проявляються не лише у літературі, архітектурі, філософії. У різноманітних феноменах глобалізації, дискурсах, у наративних актах означення подій, ситуацій, явищ, виявляються ті самі принципи, що й у «постмодернізму», — спонтанність, іронія, фрагментарність, відносність тощо. Визнання конгруентності постмодернізму та П. дозволяє подивитися на соціальні явища через призму концептів постмодерної філософії з метою адекватної соціалізації та соціальної інтеракції. Постмодернізм став поширеним філософським поняттям завдяки праці Ж.-Ф. Ліотара «The Postmodern condition» (укр. переклад — «Ситуація постмодерну» // «Філософська і соціологічна думка», 1995, вип. 5–6). Мова не йде, щоб універсалізувати терміни постмодернізму, представляючи їх як трансцендентні підстави соціуму. Але будь-яке соціальне середовище створює свою мову, в тому числі концептуальну, іманентну цьому середовищу, що акумулює її властивості та ознаки, ігнорування якої ускладнює орієнтацію у фіксованих за допомогою неї явищах. Постмодернізм, критикуючи модернізм за елітарність, а масове суспільство за «одномірність», намагається прокласти «лінії взаємодії», встановити зв’язки, подолати межі, оголивши штучність, симулятивність багатьох кордонів, приховану в мові, текстах, свідомості, архетипах. Для творчості філософів постмодерну — Ж. Деррида, Ж.-Ф. Ліотара, Ж. Бодріяра, У. Еко, Ж. Батая та ін., які занепокоєні негативними наслідками проєкту Просвітництва, характерне іронічне ставлення до проявів європоцентризму, наративів модерну, інтерес до розмаїтих форм виявлення плюральності, нелінійності, індетермінізму тощо. Тобто, феномени глобалізації та феномен постмодернізму можуть кваліфікуватися як синхронні прояви сучасного світу. Об’єктивні умови формування культури П. пов’язані саме з розвитком інформаційного постіндустріального суспільства. Розмаїття інформації, її доступність, зростання міжкультурних та міжцивілізаційних взаємодій поставило сучасну людину в ситуацію плюралізму цінностей, ідей, спонукаючи сприймати їх як захопливу виразність, даність, феноменальність.

Завантажити статтю