Панютине

В. О. Труш

Панютине

ПАНЮ́ТИНЕ (до 1893 — Лозова-Азовська) — селище Лозівського району Харківської області. У серпні 2018 Панютинську селищну раду (з с. Хлібне) Лозівської міської ради обласного значення зараховано до Лозівської міської громади. П. знаходиться за 119 км від обласного центру та 6 км від Лозової. Площа 5,52 км². За переписом населення 2001, проживали 7332 особи, з них українців — 79 %, росіян — 14,74 %, інших (ромів, білорусів, румунів, болгар, словаків) — 6,26 %; станом на 1 січня 2022 — 6869 осіб.

Історично склалися такі частини селища: Центр, Вʼїзд, Західний, Північний, Газопровід. Частина Хлібного злилася із селищем, а інша, завдяки балці, зберігає певну специфіку. У 18 ст. навколишні землі належали до Орільської паланки Війська Запорозького низового. Через безводяність місцевість тривалий час була незаселеною та мала назву Пустище Бузинувате. Історія П. розпочинається 1869, коли була введена в експлуатацію Курсько-Харково-Азовська залізниця та відкрита на землях генерал-майора В. Панютина станція Лозова-Азовська (від 1893 — П., діє донині). До 1923 — у складі Павлоградського пов.; до 1925 — Катеринославської губ. 1869 збудовані паровозні депо (пізніше переведено у Лозову) та вагоноремонтні майстерні (від 1920-х рр. — Панютинський вагоноремонтний завод). Наприкінці 19 ст. поміщиця А. Леонова збудувала 3-престольну цегляну Покровську церкву (у 1930-х рр. зруйновано за наказом більшовиків). На початку 20 ст. працювали млин, склад лісоматеріалів, діяли Народний дім, церковно-парафіяльна школа, фельдшерський пункт, поштове відділення, телеграф. До цього часу сформувалися 2 центральні вулиці, забудовані камʼяними будинками, — Лиманівка та Іванівка. 1902 вантажообіг станції досяг майже 5 млн пудів. У 1910-х рр. функціонувало товариство «Просвіта».

Під час воєнних дій 1918—20 влада неодноразово змінювалася. 1923—26 — у складі Павлоградської, 1926—30 — Харківської округ; від 1932 — Харківської обл. Від 1923 П. адміністративно належало: кілька разів до Лозівського р-ну та кілька разів до Лозівської міської ради. У 1920-х рр. засновано залізничне училище (від 1957 — училище механізації та електрифікації народного господарства, нині Панютинський професійний аграрний ліцей). Жителі потерпали від голодомору 1932—33, зазнали сталінських репресій. 1938—2024 — смт, від 2024 — с-ще. Від 11 жовтня 1941 до 16 вересня 1943 — під німецькою окупацією. На фронтах 2-ї світової війни воювали понад 500 воїнів-земляків, з них 139 загинули. Протягом війни в районі Лозова—П. точилися запеклі бої, населений пункт зазнав великих руйнувань. 1946 архімандрит А. Крючко переобладнав одну з селищних будівель під Покровську церкву. Наприкінці 1970-х рр. храм реконструювали, у 1980-х рр. до нього прибудували вівтарну частину, а 2008 — дзвіницю. Мешканці відстоювали європейські цінності під час Помаранчевої революції (2004) та Революції гідності (2013—14), брали участь в антитерористичній операції та операції Обʼєднаних сил на Сході України (2014—22), воювали після початку повномасштабного вторгнення військ РФ в Україну (від 24 лютого 2022).

Нині також діють Панютинський ліцей з філіями у селах Хлібне, Перемога, Полтавське, Єлизаветівка, Чернігівське, 2 дитсадки, дошкільні підрозділи в селах Яковлівка, Полтавське, Єлизаветівка, Перемога; музична школа, заводський Будинок науки і техніки, публічна бібліотека; медична амбулаторія. Є стадіон «Локомотив». Значна кількість школярів займається спортом, зокрема й у секціях з футболу та вільної боротьби. Окрім православної, потреби вірян забезпечує громада євангельських християн-баптистів. Серед видатних уродженців — фізик, член-кореспондент АН УРСР А. Звягін, фахівець у галузі фізіології людини і тварин, дійсний член АПНУ Г. Чайченко, вчений-ґрунтознавець І. Пліско, цитолог О. Цупиков, правознавець А. Клюшниченко, фахівець у галузі залізничного транспорту М. Фуфрянський; літературознавець, бібліограф М. Яшек; дипломат М. Решетняк; живописець, заслужений художник УРСР П. Сльота, графік І. Гриценко; вишивальниця А. Буслова, народна майстриня Т. Саєнко, художниця О. Гнилицька. З П. повʼязані життя та діяльність письменника, журналіста П. Оровецького; військових діячів Армії УНР генерал-хорунжого, дійсного члена НТШ В. Петріва, полковників П. Болбочана й О. Волоха; учасників 2-ї світової війни, Героїв Радянського Союзу І. Середи, О. Удовиченка, Ю. Чепіги.