П’ятихатки
П’ЯТИХА́ТКИ — місто Кам’янського (до липня 2020 — П’ятихатського) району Дніпропетровської області. У жовтні 2020 з П’ятихатської міської та Богдано-Надеждівської (з селами Калинівка, Культура, Миролюбівка, Полтавобоголюбівка, с-щем Мирне), Виноградівської (з селами Запоріжжя, Суханівка, Чистопіль), Жовтянської (з с-щем Зелене), Зорянської (з с-щем Авангард, селами Зелений Луг, Касинівка, Осикувате, Петрівка), Івашинівської (з с. Красна Воля та с-щем Вершинне), Пальмирівської (з селами Веселий Поділ, Дмитрівка, Жовтоолександрівка, Красний Луг, Нововасилівка, Новозалісся, Ровеньки, Трудолюбівка) сільських рад утворено П’ятихатську міську громаду (988,6 км2, 31 600 осіб). П. знаходяться між річками Жовта (притока Інгульця) та Лозуватка (притока Саксагані; обидві — басейн Дніпра), за 111 км від обласного центру та 89 км від м. Кам’янське. Площа міста 18,38 км2. За переписом 2001, проживали 20 459 осіб (українців — 90,28 %, росіян — 7,23 %, вірмен — 0,8 %, білорусів — 0,42 %, ромів — 0,27 %, азербайджанців — 0,19 %, молдован — 0,14 %); станом на 1 січня 2022 — 18 140 осіб. Проходить автомобільний шлях Київ–Донецьк і гілка Криворізької дирекції Придніпровської залізниці.
Історія міста розпочинається 1896, коли тут серед степу на території Саксаганської волості Верхньодніпровського пов. Катеринославської губ. розпочато спорудження вузлової станції П’ятихатки Саксаганської дільниці Катерининської залізниці («По Екатерининской железной дороге», Екатеринослав, 1903, вып. 1). Назва міста та станції походить від козацького зимівника П’ятихатки, що виник на цих землях наприкінці 16 ст. Тривалий період від радянських часів історичною датою утворення міста помилково вважали 1886 («Історія міст і сіл Української РСР: В 26 т. Дніпропетровська область», К., 1969). У 1898–1902 за проєктом архітектора Г. Панафутіна зведено вокзал. 1903 через станцію проходило до 1800 вагонів на добу. При вузлі було паровозне депо, у залізничному с-щі П. у 270-ти дворах мешкали 560 осіб. 1914 діяли початкова залізнична, однокласна церковно-парафіяльна та початкова сільськогосподарська школи. Під час воєнних дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. 1923–30 — у складі Криворізької округи; від 1932 — Дніпропетровської обл.; від 2020 — Кам’янського р-ну. 1923–2020 — райцентр. 1925 працювало 3 млини, 2 шкіряні заводи, 2 кузні. У тому ж році проживали 4727 осіб. Наприкінці 1920-х рр. поблизу станції завершено будівництво елеватора потужністю 30 т на годину, введено в експлуатацію маслозавод, державний млин. 1930 засновано районну газету «Колективіст» (від 1992 — «Злагода»). 1931 створено МТС. У подальші десятиліття відкрито ще низку підприємств, що сприяло розвитку П. Жителі зазнали сталінських репресій. Від 1938 — місто. Від 13 серпня 1941 до 19 жовтня 1943 — під німецькою окупацією. Діяло радянське підпілля. Встановлено пам’ятник воїнам-визволителям. Значний внесок у розбудову міста зробила П’ятихатська птахофабрика «Ювілейна». У 1990-х — на початку 2000-х рр. майже всі підприємства були закриті. Мешканці міста відстоювали європейські цінності під час Помаранчевої революції та Революції гідності. Від 2014 багато жителів бере участь у війні з російським агресором. 2014 загинули воїни-земляки О. Колотвін, В. Комісар, С. Ткачук, В. Цибенко, 2015 — Ф. Гузієнко, 2017 — О. Бурець.
Нині, окрім вузлової станції, працює П’ятихатський комплекс з переробки та зберігання сільськогосподарської продукції. Є поклади вогнетривких глин і графіту. У П. — 3 заклади загальної середньої освіти (ліцеї «Тріумф», «Генеза» та «Прометей»), Центр професійної, допрофесійної та позашкільної освіти, дитяча школа мистецтв, ДЮСШ, 5 закладів дошкільної освіти; П’ятихатський народний історико-краєзнавчий музей, міський Будинок культури, бібліотеки для дорослих і дітей; міська лікарня, Центр первинної медико-санітарної допомоги. На території південної частини міста — парк і зони відпочинку. Функціонують 3 православні церкви: Свято-Благовіщенська, святителя Миколая та Воздвиження Чесного Христа Господнього. 2022 встановлено погруддя Т. Шевченка. Серед видатних уродженців — фахівець у галузі металургії, металофізик, член-кореспондент НАНУ О. Бабаченко, фізики В. Волощук, В. Коломицев, лікар-педіатр Л. Ващенко, ветеринарний лікар В. Міцик, філософ О. Гугнін, педагог Л. Сушенцева; журналістка, учасниця опозиційного руху Л. Дашкевич; актриса, заслужена артистка України Н. Моцна, звукооператор А. Нетребенко; архітектор В. Козлов; спортсмени П. Денисенко (легка атлетика), В. Євтушенко (футбол), Н. Романова (волейбол); учасник 2-ї світової війни, Герой Радянського Союзу П. Клименко.
Рекомендована література
- Ежегодник «Приднепровье» и памятная книжка Екатеринославской губернии на 1914 год. Екатеринослав, 1914;
- Історичні витоки // Злагода. 2006, 29 черв., 1 лип.;
- Ми у майбутнє тримаємо крок // Там само. 2006, 23 верес.
Фотоілюстрації
