Сіверський Донець
СІ́ВЕРСЬКИЙ ДОНЕ́ЦЬ — найбільша права притока Дону (басейн Азовського моря). Назва ріки повʼязана з тим, що у верхівʼї басейну свого часу мешкало племʼя сіверян. Довжина 1053 км, площа басейну 98,9 тис. км2. Бере початок на південних схилах Середньоросійської височини у Бєлгородській обл. (РФ). Далі тече територією Харківської, Донецької і Луганської областей, впадає в Дон двома рукавами в межах Ростовської обл. (РФ). Українська частина С. Д.: довжина — 723 км, площа басейну — 54,5 тис. км2. Останній населений пункт перед виходом річки за межі країни — х. Попівка (222 км від гирла). Долина С. Д. переважно широка (у верхівʼї до 8—10 км, нижче — до 20—26 км), часто асиметрична, з високими правими і пологими лівими схилами; перетинаючи Донецький кряж, долина звужується, праві схили тут круті, скелясті. Заплава у верхівʼї завширшки 0,5—0,8 км, нижче розширюється до 3—4 км; трапляються заболочені ділянки, стариці, озера. Річище звивисте, особливо до впадіння р. Оскіл. Подекуди (наприклад, вище с. Андріївка, нижче м. Ізюм) ширина річища сягає 200—400 м, глибина — понад 5 м; у пониззі ширина С. Д. становить 200—250 м. Середній похил ріки 0,18 м/км. У межах України основні праві притоки — Уди, Мож, Берека, Казенний Торець, Бахмут, Лугань, Луганчик, Велика Камʼянка; ліві — Вовча, Оскіл, Жеребець, Красна, Борова, Айдар, Євсуг, Деркул. У пониззі на території Росії притоки: праві — Кундрюча; ліва — Калитва. Живлення переважно атмосферне (до 67 % річного стоку) і підземне (33 %). Замерзає у грудні—січні, скресає у березні. У верхів`ї вода гідрокарбонатна кальцієва з середньою мінералізацією 682 мг/дм3, у пониззі — хлоридно-сульфатна натрієво-кальцієва з підвищеною мінералізацією 1443 мг/дм3.
С. Д. має велике господарське значення як джерело водопостачання та зрошування. Його характерна ознака — велика кількість гідротехнічних споруд. У басейні ріки створені водосховища (зокрема Печенізьке водосховище, Червонооскільське водосховище, Краснопавлівське водосховище), понад 1700 ставків. Із Печенізького водосховища відбувається водопостачання Харкова, який скидає стічні води в р. Уди, що впадає в С. Д. Для забезпечення водою Донбасу в 1954—58 споруджено канал Сіверський Донець-Донбас (протяжністю 131,6 км). Цей канал бере початок від водозабору на С. Д. поблизу с. Райгородка (Луганська обл.) і за 15 км від Донецька впадає у р. Кальміус. Пропускна здатність каналу влітку 43, взимку — 28 м3/сек. 1970—81 споруджено першу чергу каналу Дніпро-Донбас довжиною 263 км, з пропускною здатністю 120 м3/сек. Канал бере початок від Дніпродзержинського водосховища на Дніпрі, проходить по заплавах річок Орелі та Орельки до Краснопавлівського водосховища, далі по заплавах річок Бритай і Берека до С. Д. (поблизу м. Ізюм).
С. Д. судноплавний за межами України у пониззі на відстані близько 220 км. На берегах річки — численні місця відпочинку; міста в межах України — Чугуїв, Зміїв, Ізюм (усі — Харківська обл.), Рубіжне, Лисичанськ, Сіверськодонецьк (усі — Луганська обл.); РФ— Бєлгород. Спостерігається забруднення С. Д. стічними і шахтними водами.
Рекомендована література
Завантажити статтю
