Фінансове право

Визначення і загальна характеристика

ФІНА́НСОВЕ ПРА́ВО — галузь права, що регулює фінансові правовід­носини. Основні категорії Ф. п.: фінансова система України, публічна фінансова діяльність, публічні фінанси, публічні фонди коштів, публічні фінансові інтереси. Публічна фінансова діяльність охоплює фінансову діяльність держави і органів місцевого самоврядува­н­ня. Її змістом є формува­н­ня, роз­поділ і викори­ста­н­ня коштів публічних фондів, а також фінансовий контроль за цими процесами з метою забезпече­н­ня реалізації державою та органами місцевого самоврядува­н­ня публічних фінансових інтересів — викона­н­ня публічних зав­дань і функцій. Структурно фінансова система України обʼ­єд­нує різні види публічних фондів коштів: державні, місцеві, бюджетні, позабюджетні. Публічні фінанси — система публічних фондів, кошти яких спрямовують на задоволе­н­ня публічних фінансових інтересів.

Науковці термін «фінансове право» ви­значають як окрему галузь права, одну з юридичних наук, на­вчальну дисципліну. Основними зав­да­н­нями Ф. п. як галузі права є правове регулюва­н­ня здійсне­н­ня публічної фінансової діяльності. Ф. п. належить до публічних галузей права і регулює від­носини між державою, органами місцевого самоврядува­н­ня (через уповноважені органи) та юридичними і фізичними особами з метою забезпече­н­ня реалізації ними публічних фінансових інтересів.

Ф. п. — само­стійна галузь права із власним предметом і методом правового регулюва­н­ня, принципами та функціями такого регулюва­н­ня. Предмет Ф. п. складають фінансові правовід­носини, що виникають, змінюються та припиняють існува­н­ня у звʼязку із формува­н­ням коштів у публічних фондах, роз­поділом коштів через публічні фонди, викори­ста­н­ням коштів публічних фондів, здійсне­н­ням публічного фінансового контролю за публічною фінансовою діяльністю. За змістом це владні правовід­носини, у яких одна сторона (органи державної чи місцевої влади) наділена владними повноваже­н­нями і що формує владні приписи іншій стороні цих правовід­носин — юридичним та фізичним особам. Метод Ф. п. є системою при­йомів і способів правового впливу на поведінку учасників фінансових правовід­носин і характер взаємозвʼязків між ними, що за­стосовують для забезпече­н­ня необхідної поведінки їхніх учасників. Основний метод Ф. п. — метод державно-владних приписів, який за своєю сутністю є імперативним і полягає у владних приписах наділених владними повноваже­н­нями субʼєктів (державних та місцевих органів) іншим учасникам фінансових правовід­носин. Метод рекомендації та метод узгодже­н­ня широко за­стосовують у звʼязку із фінансовою децентралізацією, під­вище­н­ням само­стійності під­приємств, установ, організацій у здійснен­ні публічної фінансової діяльності.

Принципи Ф. п. як вихідні та керівні положе­н­ня, що ви­значають зміст та спрямованість правового регулюва­н­ня фінансових правовід­носин, охоплюють загально-правові принципи (верховенства права, справедливості, рівності, від­повід­альності, закон­ності тощо), між­галузеві — принципи галузей публічного права (імперативності, влади і під­порядкува­н­ня, суб­ординації, заборони, правового захисту та ін.) й галузеві принципи: пріоритетності публічних фінансових інтересів у регулюван­ні фінансових правовід­носин; соціальної спрямованості публічної фінансової діяльності; фінансової децентралізації, тобто само­стійності фінансової діяльності держави та органів місцевого самоврядува­н­ня; роз­поділу функцій у сфері публічної фінансової діяльності між пред­ставницькими і виконавчими органами державної та місцевої влади; про­зорості та гласності публічної фінансової діяльності. Важливим є принцип фінансової без­пеки, завдяки реалізації якого на національному та між­народному рівнях забезпечують захист публічних фінансових інтересів від внутрішніх і зовнішніх за­гроз шляхом їхньої оцінки та про­гнозува­н­ня з метою забезпече­н­ня ефективності та стабільності здійсне­н­ня публічної фінансової діяльності.

Основні функції Ф. п. — регулятивна та охорон­на. При­значе­н­ням регулятивної функції є правове регулюва­н­ня су­спільних від­носин у сфері публічної фінансової діяльності, закріпле­н­ня правового статусу учасників цих правовід­носин і правових звʼязків між ними. Завдяки реалізації регулятивної функції Ф. п. також ви­значають напрями реформува­н­ня фінансової системи України. Основне спрямува­н­ням охорон­ної функції Ф. п. — забезпече­н­ня викона­н­ня субʼєктами фінансових правовід­носин фінансових обовʼязків перед державою, органами місцевого самоврядува­н­ня та дотрима­н­ня ними приписів фінансового законодавства. Формами реалізації охорон­ної функції Ф. п. ви­ступають механізми публічного фінансового контролю та фінансово-правового примусу. Публічний фінансовий контроль — регламентована нормами права контрольна діяльність різних субʼєктів за дотрима­н­ням фінансового законодавства під час здійсне­н­ня публічної фінансової діяльності. Видами публічного фінансового контролю є бюджетний і податковий контроль, банківський та валютний на­гляд; основними методами публічного фінансового контролю — державний фінансовий аудит, ін­спектува­н­ня у формі ревізії, пере­вірка, фінансовий моніторинг, аудит фінансової звітності.

До субʼєктів Ф. п., що вчинили правопоруше­н­ня, з метою охорони фінансових правовід­носин, покара­н­ня правопорушників, попередже­н­ня правопорушень та дотрима­н­ня належної поведінки у сфері публічної фінансової діяльності спеціальні уповноважені органи за­стосовують фінансово-правовий примус у формі обмежень (за­звичай майнового характеру). За під­ставою за­стосува­н­ня їх поділяють на заходи, за­стосува­н­ня яких не повʼязане із протиправними дія­н­нями субʼєктів Ф. п. (превентивні заходи); заходи, повʼязані з протиправними дія­н­нями цих субʼєктів (заходи припине­н­ня, забезпечувальні заходи, заходи юридичної від­повід­альності); заходи процесуального примусу. Дієвим способом регулюва­н­ня поведінки субʼєктів Ф. п. є механізм фінансово-правової від­повід­альності, що перед­бачає реакцію держави (ін. публічних утворень) в особі уповноважених ними органів на поруше­н­ня цими субʼєктами фінансового законодавства шляхом за­стосува­н­ня від­повід­них заходів фінансово-правового примусу з метою під­трима­н­ня встановленого порядку у сфері публічної фінансової діяльності.

Механізм фінансово-правової від­повід­альності виконує регулятивну, превентивну, каральну, від­новлювальну та виховну функції, його за­стосовують за принципами закон­ності, справедливості, одноразовості, доцільності. Під­ставою для за­стосува­н­ня фінансово-правової від­повід­альності є вчине­н­ня поруше­н­ня фінансового законодавства — протиправного дія­н­ня делікто­здатного субʼєкта, яким порушено приписи фінансово-правових норм та зав­дано шкоди публічним фінансовим інтересам, що охороняються законом. Види фінансових правопорушень: поруше­н­ня бюджетного законодавства, податкове правопоруше­н­ня, поруше­н­ня банківського законодавства; поруше­н­ня валютного законодавства. До субʼєкта Ф. п., який порушив приписи фінансово-правових норм, за­стосовують заходи фінансово-правового примусу у формі пені, штрафу, зупине­н­ня операцій із бюджетними коштами, призупине­н­ня (зменше­н­ня) бюджетних асигнувань, обмеже­н­ня, зупине­н­ня (припине­н­ня) здійсне­н­ня окремих видів банківських операцій тощо.

Ф. п. повʼязане із кон­ституційним правом, адміністративним правом, цивільним правом, трудовим правом, земельним правом, екологічним правом, правом соціального забезпече­н­ня та іншими галузями права. Це складна цілісна система, що має структурні елементи: фінансово-правові норми, фінансово-правові ін­ститути, під­галузі. Фінансово-правова норма як первин­ний елемент системи Ф. п. є санкціонованим уповноваженими субʼєктами та забезпеченим фінансово-правовим примусом загальнообовʼязковим формально ви­значеним правилом поведінки, яке закріплює субʼєктивні права і юридичні обовʼязки учасників фінансових правовід­носин.

Структура фінансово-правової норми охоплює дис­позицію, гіпотезу, санкцію. Фінансово-правові норми регулюють фінансові правовід­носини, що є публічно-правовими та мають державно-владний, майновий характер і ви­значену структуру (субʼєкти, обʼєкт, зміст). Субʼєкти фінансових правовід­носин можуть бути реальними їхніми учасниками — субʼєктами фінансових правовід­носин або потенційними учасниками — субʼєктами Ф. п. Умовою участі субʼєктів у фінансових правовід­носинах є їхня правосубʼєктність (право­здатність, діє­здатність, делікто­здатність). Субʼєктами Ф. п. можуть бути держава, адміністративно-територіальні одиниці, ін. колективні, а також індивідуальні субʼєкти; обʼєктом фінансових правовід­носин — кошти публічних фондів, на мобілізацію, роз­поділ та викори­ста­н­ня яких спрямовано поведінку субʼєктів, тобто їхні субʼєктивні права та юридичні обовʼязки, що складають зміст фінансових правовід­носин.

Фінансово-правовий ін­ститут охоплює від­окремлену групу фінансово-правових норм, що регулюють певне коло фінансових правовід­носин конкретного виду. Під­галузі Ф. п. (бюджетне право, податкове право) обʼ­єд­нують фінансово-правові ін­ститути й окремі фінансово-правові норми у цілісну групу фінансових правовід­носин. Фінансово-правові норми згруповані у загальній та особливій частинах Ф. п. До загальної частини Ф. п. належать фінансово-правові норми, що регулюють правові основи публічної фінансової діяльності та публічного фінансового контролю, систему органів та їхні повноваже­н­ня у цих сферах. Особлива частина Ф. п. охоплює під­галузі Ф. п. та фінансово-правові ін­ститути, нормами яких врегульовано фінансові правовід­носини у сферах державних і місцевих бюджетів; публічних доходів, запозичень, видатків; банківської діяльності; валютного регулюва­н­ня тощо.

До джерел Ф. п. як форм вираже­н­ня і закріпле­н­ня фінансово-правових норм належать: нормативно-правовий акт, правовий звичай, правовий прецедент, нормативно-правовий договір. Основним джерелом Ф. п. є нормативно-правовий акт — офіційний документ, ухвалений уповноваженими субʼєктами, що встановлює, змінює чи від­міняє фінансово-правові норми з метою регулюва­н­ня фінансових правовід­носин. Нормативно-правові акти, в яких вміщено фінансово-правові норми, складають систему фінансового законодавства. За юридичною силою нормативно-правові акти як джерела Ф. п. поділяють на закони України та підзакон­ні нормативні акти. Норми Кон­ституції України є основоположними для усіх ін. джерел Ф. п. Важливе значе­н­ня у регулюван­ні фінансових правовід­носин належить Бюджетному кодексу України, Податковому кодексу України, Митному кодексу. Великою кількістю спеціальних законів регламентовано обмежену (спеціальну) сферу публічної фінансової діяльності. Серед комплексних Законів України, що водночас є джерелами декількох галузей права — «Про банки і банківську діяльність», «Про платіжні послуги», «Про основні засади здійсне­н­ня державного фінансового контролю в Україні», «Про аудит фінансової звітності та аудиторську діяльність», «Про Рахункову палату» та ін. Особливе місце серед спеціальних законів посідає Закон «Про Державний бюджет України». Фінансові правовід­носини також регулює система підзакон­них нормативно-правових актів: укази і роз­порядже­н­ня Президента України; по­станови ВР України; по­станови і роз­порядже­н­ня КМ України; акти центральних органів виконавчої влади; акти місцевих органів; локальні акти (під­приємств, установ, організацій).

Нормативно-правові акти як джерела Ф. п. мають межі дії у часі, просторі та за колом осіб. Важливе значе­н­ня для за­стосува­н­ня фінансово-правових норм мають акти судових органів, між­народні договори та звичаї, в яких на під­ставі аналізу й узагальне­н­ня судової та між­народної практики вміщено роз­ʼясне­н­ня з питань за­стосува­н­ня фінансового законодавства. Зав­да­н­ня Ф. п. як на­вчальної дисципліни полягає у пере­дачі здобувачам освіти знань про Ф. п., фінансове законодавство і практику його за­стосува­н­ня. Ф. п. як галузь права є предметом науки Ф. п., формува­н­ня та роз­виток якої повʼязане з іменами Л. Воронової та її послідовників (О. Гетманець, Л. Касьяненко, М. Кучерявенка, Т. Латковської, О. Музики-Стефанчук, О. Орлюк, Н. Пришви, Л. Савченко, Н. Якимчук та ін.). Сучасний стан роз­витку науки Ф. п. в Україні характеризується пере­осмисле­н­ням традиційних та дослідже­н­ням нових фінансово-правових категорій (фінансове зобовʼяза­н­ня, фінансовий процес, фінансово-правовий примус, фінансово-правова від­повід­альність, емісійне право, фінансова без­пека тощо).

Літ.: Дмитренко Е. С. Фінансове право України. Загальна частина. К., 2006; Дмитренко Е. С. Юридична від­повід­альність субʼєктів фінансового права у механізмі правового забезпече­н­ня фінансової без­пеки України. К., 2009; Дмитренко Е. С. Особливості методології науки фінансового права на сучасному етапі // Eurasian Academic Research J. 2016. № 3; Фінансове право: Під­руч. Х., 2019; Public Finance: Legal Aspects. Riga, 2019; Фінансове право: Посіб. Х., 2020.

Е. С. Дмитренко

Завантажити статтю