Фінансове право

ФІНА́НСОВЕ ПРА́ВО — галузь права, що регулює фінансові правовідносини. Основні категорії Ф. п.: фінансова система України, публічна фінансова діяльність, публічні фінанси, публічні фонди коштів, публічні фінансові інтереси. Публічна фінансова діяльність охоплює фінансову діяльність держави і органів місцевого самоврядування. Її змістом є формування, розподіл і використання коштів публічних фондів, а також фінансовий контроль за цими процесами з метою забезпечення реалізації державою та органами місцевого самоврядування публічних фінансових інтересів — виконання публічних завдань і функцій. Структурно фінансова система України об’єднує різні види публічних фондів коштів: державні, місцеві, бюджетні, позабюджетні. Публічні фінанси — система публічних фондів, кошти яких спрямовують на задоволення публічних фінансових інтересів.

Науковці термін «фінансове право» визначають як окрему галузь права, одну з юридичних наук, навчальну дисципліну. Основними завданнями Ф. п. як галузі права є правове регулювання здійснення публічної фінансової діяльності. Ф. п. належить до публічних галузей права і регулює відносини між державою, органами місцевого самоврядування (через уповноважені органи) та юридичними і фізичними особами з метою забезпечення реалізації ними публічних фінансових інтересів.

Ф. п. — самостійна галузь права із власним предметом і методом правового регулювання, принципами та функціями такого регулювання. Предмет Ф. п. складають фінансові правовідносини, що виникають, змінюються та припиняють існування у зв’язку із формуванням коштів у публічних фондах, розподілом коштів через публічні фонди, використанням коштів публічних фондів, здійсненням публічного фінансового контролю за публічною фінансовою діяльністю. За змістом це владні правовідносини, у яких одна сторона (органи державної чи місцевої влади) наділена владними повноваженнями і що формує владні приписи іншій стороні цих правовідносин — юридичним та фізичним особам. Метод Ф. п. є системою прийомів і способів правового впливу на поведінку учасників фінансових правовідносин і характер взаємозв’язків між ними, що застосовують для забезпечення необхідної поведінки їхніх учасників. Основний метод Ф. п. — метод державно-владних приписів, який за своєю сутністю є імперативним і полягає у владних приписах наділених владними повноваженнями суб’єктів (державних та місцевих органів) іншим учасникам фінансових правовідносин. Метод рекомендації та метод узгодження широко застосовують у зв’язку із фінансовою децентралізацією, підвищенням самостійності підприємств, установ, організацій у здійсненні публічної фінансової діяльності.

Принципи Ф. п. як вихідні та керівні положення, що визначають зміст та спрямованість правового регулювання фінансових правовідносин, охоплюють загально-правові принципи (верховенства права, справедливості, рівності, відповідальності, законності тощо), міжгалузеві — принципи галузей публічного права (імперативності, влади і підпорядкування, субординації, заборони, правового захисту та ін.) й галузеві принципи: пріоритетності публічних фінансових інтересів у регулюванні фінансових правовідносин; соціальної спрямованості публічної фінансової діяльності; фінансової децентралізації, тобто самостійності фінансової діяльності держави та органів місцевого самоврядування; розподілу функцій у сфері публічної фінансової діяльності між представницькими і виконавчими органами державної та місцевої влади; прозорості та гласності публічної фінансової діяльності. Важливим є принцип фінансової безпеки, завдяки реалізації якого на національному та міжнародному рівнях забезпечують захист публічних фінансових інтересів від внутрішніх і зовнішніх загроз шляхом їхньої оцінки та прогнозування з метою забезпечення ефективності та стабільності здійснення публічної фінансової діяльності.

Основні функції Ф. п. — регулятивна та охоронна. Призначенням регулятивної функції є правове регулювання суспільних відносин у сфері публічної фінансової діяльності, закріплення правового статусу учасників цих правовідносин і правових зв’язків між ними. Завдяки реалізації регулятивної функції Ф. п. також визначають напрями реформування фінансової системи України. Основне спрямуванням охоронної функції Ф. п. — забезпечення виконання суб’єктами фінансових правовідносин фінансових обов’язків перед державою, органами місцевого самоврядування та дотримання ними приписів фінансового законодавства. Формами реалізації охоронної функції Ф. п. виступають механізми публічного фінансового контролю та фінансово-правового примусу. Публічний фінансовий контроль — регламентована нормами права контрольна діяльність різних суб’єктів за дотриманням фінансового законодавства під час здійснення публічної фінансової діяльності. Видами публічного фінансового контролю є бюджетний і податковий контроль, банківський та валютний нагляд; основними методами публічного фінансового контролю — державний фінансовий аудит, інспектування у формі ревізії, перевірка, фінансовий моніторинг, аудит фінансової звітності.

До суб’єктів Ф. п., що вчинили правопорушення, з метою охорони фінансових правовідносин, покарання правопорушників, попередження правопорушень та дотримання належної поведінки у сфері публічної фінансової діяльності спеціальні уповноважені органи застосовують фінансово-правовий примус у формі обмежень (зазвичай майнового характеру). За підставою застосування їх поділяють на заходи, застосування яких не пов’язане із протиправними діяннями суб’єктів Ф. п. (превентивні заходи); заходи, пов’язані з протиправними діяннями цих суб’єктів (заходи припинення, забезпечувальні заходи, заходи юридичної відповідальності); заходи процесуального примусу. Дієвим способом регулювання поведінки суб’єктів Ф. п. є механізм фінансово-правової відповідальності, що передбачає реакцію держави (ін. публічних утворень) в особі уповноважених ними органів на порушення цими суб’єктами фінансового законодавства шляхом застосування відповідних заходів фінансово-правового примусу з метою підтримання встановленого порядку у сфері публічної фінансової діяльності.

Механізм фінансово-правової відповідальності виконує регулятивну, превентивну, каральну, відновлювальну та виховну функції, його застосовують за принципами законності, справедливості, одноразовості, доцільності. Підставою для застосування фінансово-правової відповідальності є вчинення порушення фінансового законодавства — протиправного діяння деліктоздатного суб’єкта, яким порушено приписи фінансово-правових норм та завдано шкоди публічним фінансовим інтересам, що охороняються законом. Види фінансових правопорушень: порушення бюджетного законодавства, податкове правопорушення, порушення банківського законодавства; порушення валютного законодавства. До суб’єкта Ф. п., який порушив приписи фінансово-правових норм, застосовують заходи фінансово-правового примусу у формі пені, штрафу, зупинення операцій із бюджетними коштами, призупинення (зменшення) бюджетних асигнувань, обмеження, зупинення (припинення) здійснення окремих видів банківських операцій тощо.

Ф. п. пов’язане із конституційним правом, адміністративним правом, цивільним правом, трудовим правом, земельним правом, екологічним правом, правом соціального забезпечення та іншими галузями права. Це складна цілісна система, що має структурні елементи: фінансово-правові норми, фінансово-правові інститути, підгалузі. Фінансово-правова норма як первинний елемент системи Ф. п. є санкціонованим уповноваженими суб’єктами та забезпеченим фінансово-правовим примусом загальнообов’язковим формально визначеним правилом поведінки, яке закріплює суб’єктивні права і юридичні обов’язки учасників фінансових правовідносин.

Структура фінансово-правової норми охоплює диспозицію, гіпотезу, санкцію. Фінансово-правові норми регулюють фінансові правовідносини, що є публічно-правовими та мають державно-владний, майновий характер і визначену структуру (суб’єкти, об’єкт, зміст). Суб’єкти фінансових правовідносин можуть бути реальними їхніми учасниками — суб’єктами фінансових правовідносин або потенційними учасниками — суб’єктами Ф. п. Умовою участі суб’єктів у фінансових правовідносинах є їхня правосуб’єктність (правоздатність, дієздатність, деліктоздатність). Суб’єктами Ф. п. можуть бути держава, адміністративно-територіальні одиниці, ін. колективні, а також індивідуальні суб’єкти; об’єктом фінансових правовідносин — кошти публічних фондів, на мобілізацію, розподіл та використання яких спрямовано поведінку суб’єктів, тобто їхні суб’єктивні права та юридичні обов’язки, що складають зміст фінансових правовідносин.

Фінансово-правовий інститут охоплює відокремлену групу фінансово-правових норм, що регулюють певне коло фінансових правовідносин конкретного виду. Підгалузі Ф. п. (бюджетне право, податкове право) об’єднують фінансово-правові інститути й окремі фінансово-правові норми у цілісну групу фінансових правовідносин. Фінансово-правові норми згруповані у загальній та особливій частинах Ф. п. До загальної частини Ф. п. належать фінансово-правові норми, що регулюють правові основи публічної фінансової діяльності та публічного фінансового контролю, систему органів та їхні повноваження у цих сферах. Особлива частина Ф. п. охоплює підгалузі Ф. п. та фінансово-правові інститути, нормами яких врегульовано фінансові правовідносини у сферах державних і місцевих бюджетів; публічних доходів, запозичень, видатків; банківської діяльності; валютного регулювання тощо.

До джерел Ф. п. як форм вираження і закріплення фінансово-правових норм належать: нормативно-правовий акт, правовий звичай, правовий прецедент, нормативно-правовий договір. Основним джерелом Ф. п. є нормативно-правовий акт — офіційний документ, ухвалений уповноваженими суб’єктами, що встановлює, змінює чи відміняє фінансово-правові норми з метою регулювання фінансових правовідносин. Нормативно-правові акти, в яких вміщено фінансово-правові норми, складають систему фінансового законодавства. За юридичною силою нормативно-правові акти як джерела Ф. п. поділяють на закони України та підзаконні нормативні акти. Норми Конституції України є основоположними для усіх ін. джерел Ф. п. Важливе значення у регулюванні фінансових правовідносин належить Бюджетному кодексу України, Податковому кодексу України, Митному кодексу. Великою кількістю спеціальних законів регламентовано обмежену (спеціальну) сферу публічної фінансової діяльності. Серед комплексних Законів України, що водночас є джерелами декількох галузей права — «Про банки і банківську діяльність», «Про платіжні послуги», «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», «Про аудит фінансової звітності та аудиторську діяльність», «Про Рахункову палату» та ін. Особливе місце серед спеціальних законів посідає Закон «Про Державний бюджет України». Фінансові правовідносини також регулює система підзаконних нормативно-правових актів: укази і розпорядження Президента України; постанови ВР України; постанови і розпорядження КМ України; акти центральних органів виконавчої влади; акти місцевих органів; локальні акти (підприємств, установ, організацій).

Нормативно-правові акти як джерела Ф. п. мають межі дії у часі, просторі та за колом осіб. Важливе значення для застосування фінансово-правових норм мають акти судових органів, міжнародні договори та звичаї, в яких на підставі аналізу й узагальнення судової та міжнародної практики вміщено роз’яснення з питань застосування фінансового законодавства. Завдання Ф. п. як навчальної дисципліни полягає у передачі здобувачам освіти знань про Ф. п., фінансове законодавство і практику його застосування. Ф. п. як галузь права є предметом науки Ф. п., формування та розвиток якої пов’язане з іменами Л. Воронової та її послідовників (О. Гетманець, Л. Касьяненко, М. Кучерявенка, Т. Латковської, О. Музики-Стефанчук, О. Орлюк, Н. Пришви, Л. Савченко, Н. Якимчук та ін.). Сучасний стан розвитку науки Ф. п. в Україні характеризується переосмисленням традиційних та дослідженням нових фінансово-правових категорій (фінансове зобов’язання, фінансовий процес, фінансово-правовий примус, фінансово-правова відповідальність, емісійне право, фінансова безпека тощо).

Завантажити статтю